Термін "священне" Р. Отто використовував для означення ціннісної сфери буття, в якій наявна таємниця, що розкривається в передчуттях, вчуванні як нумінозна налаштованість душі. Хоча переживання сакрального носить ірраціональний характер, Р. Отто намагався описати його основні моменти. Німецький мислитель розглядав їх як психологічні стани, що охоплюють релігійну свідомість при зустрічі з нумінозним: 1) відчуття тварності (Kreatur-gefuhl); 2) містичний жах (misteriumtremendum); 3) момент урочистості (numinoseHymnen); 4) захопленість (Fascinans); 5) священне як страхітливе (Ungeheuer).
Почуття містичного жаху поділяється на кілька ступенів:
1) власне жах (tremendum),
2) велич (majestas),
3) божественна енергія (energicum),
4) таємниця (misterium) [22, с. 8—74].
Отже, Р. Отто зустріч людини з святим розкриває як надто насичений емоційно-психологічний стан, який вражає гамою переживань, де водночас зливаються, модифікуються панічний страх і неймовірне захоплення.
Філософ виокремлює два типи містицизму. При першому типі єднання з Богом досягається в зануренні людини в саму себе. Отже, це інтровертний містицизм, як відзначає Р. Отто, "містицизм внутрішнього бачення". Другий тип – містицизм "розкриття єдності" [23, с. 52], де повноту буття, єдність містики намагаються побачити в розмаїтті світу.
Нову епохув історії німецької психології релігії відкрила плеяда теологів: К. Гіргензон, Г. Воббермін, В. Грюн, Ф. Хайлер та ін. Карл Гіргензон (1875—1925р.р.) у своїх працях "Психологічна структура релігійних переживань" (1921р.), "Релігійна психологія, релігієзнавство і релігія" (1923р.) , "Види існування релігійної думки" (1924р.) спробував поєднати ідеї Ф. Шлейєрмахера з принципами одного із напрямів інтроспективної психології — Вюрцбурзької школи. Він вважав, що психологія релігії може стати наукою лише в тому разі, коли досліджуватиме явища релігійної свідомості тільки зсередини, тобто завдяки методу інтроспекції. Причому цей метод застосовувався у стандартних умовах, тобто на кожного піддослідного діяли одні й ті самі подразники й застосовувалися тотожні інструкції з фіксації своїх переживань.
Вернер Грюн (1887—1961р.р.) написав низку праць із психології релігії: "Ціннісне переживання. Релігійно-психологічне дослідження на експериментальній основі" (1924р.) ,"Служба священика в світлі сучасної психології" (1926р.),"Набожність сучасності" (1956р.). У них він розглядав питання становлення релігійності, проблеми пастирської психології.
Водночас з'являються роботи Георга Вобберміна (1869— 1943р.р.), зокрема "Систематична теологія з точки зору релігійно-психологічного методу" (1923—1925р.р.). Теолог вважав, що лише поставивши себе на місце людини, котра переживає "зустріч з Богом", дослідник зможе зрозуміти сутність релігії. Цей трансцендентальний метод Воббермін розглядав як основний при вивченні систематичної теології. Німецький мислитель був переконаний, що сутність релігії визначають відносини, які ґрунтуються на збагненні та вірі до сфери "надсвіту". Ці відносини віддзеркалюються в почуттях залежності, збереженості та туги. Визначальним є почуття залежності, що розчленовується в почуттях збереженості і туги, які охоплені прагненням до райського блаженства і усвідомлення власної зобов'язаності.
Основне дослідження Ф. Хайлера присвячувалося психології молитви, сутність якої він вбачав у містичному зв'язку з Богом. Його книга "Молитва" (1918) насичена значним емпіричним матеріалом, вміщує аналіз різних типів та форм молитов у різних народів світу в різні історичні епохи.
Праця Георга Вундерле (1881 — 1950р.р.) "Вступ у сучасну психологію релігії" (1922) вміщує цікаві ідеї щодо аналізу історії та методології власне психології релігії. При аналізі релігійної свідомості Вундерле значну увагу приділяв вивченню психології релігійних геніїв, їх почуттям та переживанням.
На становленні психології релігії в Англії позначився вплив американської школи, що зумовлено спільністю мови та культурних традицій. Першою у Великій Британії вийшла книга Г. Стреттона "Психологія релігій" (1911р.), а першою узагальнюючою працею в галузі психології релігії стала книга Р. Тоулесса "Вступ у психологію релігії" (1923р.), в якій він розглядає методологічні проблеми психології релігії. Автор систематизував величезний емпіричний матеріал, класифікував психологічні концепції релігії, розглянув статевовікову релігійну психологію, психологію культу, релігійну психопатологію.
Психологія релігії як наукова галузь знання була започаткована в американській школі, яка вирізнялась практично-прикладним характером. Натомість у французькій школі можна відстежити три основні напрями — загальнотеоретичний, психологічний, соціально-психологічний. У Німеччині становлення психології релігії відбувалося в історичному та теологічному зрізах. Проте загальний огляд їх ідей уможливлює, по-перше, окреслення концептуальних засад психології релігії, по-друге, дає змогу відстежити її подальші трансформації, у яких іноді спостерігаються вкрай неоднорідні змістові нашарування.
3.Особливості розвитку психології релігії у Росії та Україні
Становлення психології релігії в Росії та Україні відбувалося під впливом західноєвропейської традиції. Кінець XIX — початок XX ст. ознаменувалися своєрідним релігійним ренесансом. З одного боку, спостерігається акцентування інтелектуальних інтересів російського суспільства на релігійній містиці та окультизмі, актуалізуються релігійні пошуки в межах розуму (релігія Боголюдини). З іншого боку, це був час розгрому спекулятивних та метафізичних систем. Сучасними науковими та істинними вважалися такі погляди, які проповідували і пропагували культ експерименту та факту, а також пов'язували себе з тією чи іншою формою природничо-наукової орієнтації. Відповідно, і становлення психології релігії в Росії та Україні розгорталося в напрямах психологічної та релігійно-філософської і богословської тематики, природничо-наукових досліджень. Представники природничо-наукових досліджень тяжіли до емпіричних методів спостереження за явищами релігійного життя.
Вчені висловлювали думки, що потрібно зупинити ті дослідження, котрі проводяться поза експериментом, відкидали попередні напрацювання у психології. Проти такого підходу виступив Г. Челпанов. Він зазначав: "Психолог, що проводить експеримент, не знищує самоспостереження, а тільки розширює його. Завдяки експерименту збільшує кількість зібраних ним фактів, самі факти він елімінує від випадковостей. Але ж в експерименті дослідника розширюється і збільшується те ж саме самоспостереження, що виступало основою попередньої психології" [21,с. 29].
Міркування богословів та релігійних філософів наближались до психологічних концепцій "релігійного інстинкту" , поширених наприкінці XIX — на початку XX ст. В основі розуміння релігії вони вбачали психічні переживання віруючих, вважаючи, що будь-яка душа — "християнська", бо їй притаманне вроджене тяжіння до свого творця, до Бога, до Абсолюту, тобто ідея Бога притаманна людській свідомості, яка безпосередньо "відчуває і переживає" Божу присутність.
На процес становлення психології релігії значно вплинули перекладені російською мовою книги В. Джемса "Різноманітність релігійного досвіду" (1910р.), "Прагматизм" (1910р.), Р. дела Грассері "Психологія релігій" (1901р.), Т. Флурнуа "Принципи релігійної психології" (1913р.).
Пошуки відповіді на питання про істинність релігійного досвіду в суб'єктивно-психологічній сфері призвели до обґрунтування його інтимного характеру. Багато мислителів підкреслювали залежність релігійного досвіду від індивідуальних особливостей особистості, розуміючи його в дусі інтроспекціонізму.
Розглядаючи становлення психології релігії, потрібно враховувати, що в той час у Росії та Україні швидко поширювався марксизм. На думку К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна, релігія відображає той аспект соціального буття, у якому присутній момент залежності людей від умов їхнього життя. Вона є ілюзорно-компенсуючим механізмом переважно у сфері соціально-економічного буття, яке детермінує всі інші прояви життєдіяльності людини. Отже, значно меншого значення класики марксизму-ленінізму надавали психологічному зрізу релігії, тим більше, що релігійна свідомість ними ідентифікувалася з ілюзорно-відображаючим об'єктом. Ця обставина значною мірою визначила подальший розвиток вчення про релігійну свідомість: прихильники войовничого атеїзму відмежувалися від психології релігії, оголосивши її буржуазною наукою.
Гостра дискусія щодо тлумачення релігійних феноменів розгорнулася на Міжнародному конгресі із психології в Женеві (1909 p.): психологічна, біологічна, теологічна, містична, психопатологічна, матеріалістична точки зору висувались одна за одною. У результаті суперечок дійшли висновку, "що релігійні переживання є фактом психологічного досвіду і повинні бути розглянуті в психології тільки з психологічної, а не метафізичної точки зору..." [6, с. 668].
Дослідження релігії переміщуються у практичну площину, вона стає невід'ємним атрибутом філософських пошуків смислу життя, призначення людини. Це вимагало досліджень глибинних запитів людської душі, з'ясування її філософських, психологічних підвалин, співвіднесення з граничними можливостями буття. Показовою щодо цього є російська релігійна філософія кінця XIX — початку XX ст. як яскравий вияв релігійної психології.