1.Вимоги до викладача вищої школи за умов сьогодення, його психологічний профіль.
Розуміння того, що якісна освіта є одним з основних ресурсів розвитку суспільства, породжує потребу змін у відношенні до освіти. Оскільки ключовою фігурою, що формує якість освіта, безумовно, є вчитель, оцінка якості професійної діяльності педагога в світлі нових уявлень і вимог висувається на перший план. Сьогодні як ніколи зросла потреба у вчителеві, здатному удосконалювати зміст своєї діяльності за допомогою критичного, творчого осмислення і застосування передових педагогічних і інформаційних технологій.
Орієнтуючись на процеси гуманізації навчання, на цілісне формування особи що вчиться, визнання її цінності і необхідності для сучасного суспільства, ми, перш за все, повинні пам'ятати, що вона формується особою вчителя, педагога.
Аналіз професійної діяльності педагогів вищої школи дозволяє констатувати, що вони, крім освітньої, виховної і розвиваючої, виконують ще цілий ряд взаємозв'язаних функцій: пропедевтичну, реабілітаційну, орієнтаційну, компенсаторну, функцію соціалізації. [1] Розглянемо їх детальніше.
Реалізація пропедевтической функції пов'язана із здійсненням педагогічної підтримки людини в освітньому процесі, направлена на становлення людини як індивідуальності і представляє процес сумісного визначення з вихованцем його власних інтересів і шляхів подолання проблем, що заважають йому самостійно досягати бажаних результатів в різних сферах, шляхом вибору педагогом найбільш ефективних технологій з урахуванням індивідуальних можливостей вихованців і забезпечення їм дозованої педагогічної допомоги.
Реабілітаційна функція педагогів полягає у відновленні у студентів упевненості в своїх силах і можливостях за допомогою створення ситуацій успіху. У сфері реалізації пізнавальних інтересів особистості студента педагоги повинні забезпечити вільний вибір різної значущої для учня діяльності.
Реабілітаційна функція забезпечується диференційованим підходом до навчання і виховання, включенням вихованців в освітній процес як активних учасників і творчих співробітників. В результаті цього відбувається зняття «психологічних затисків», «комплексів неповноцінності» у дітей чи студентів.
Орієнтаційна функція педагога виявляється в допомозі що вчиться в їх життєвому, особовому і професійному самовизначенні; у поступовому формуванні у учнів внутрішній готовності до усвідомленої і самостійної побудови професійних перспектив свого розвитку, в практичній підготовці до життя і професійної кар'єри в умовах соціальних змін.
Педагоги створюють умови для розвитку у учнів усвідомленого і відповідального відношення до свого майбутнього на основі реальної оцінки всієї сукупності інформації.
Компенсаторна функція полягає в створенні можливостей для формування кожною дитиною власних уявлень про саму себе і навколишньому світі, свобода вибору форми освіти доповнюється свободою ухвалення рішення, самостійністю в самоздійсненні завдяки тій справі, яку кожен робить сам.
Педагоги виконують також функцію соціального захисту дітей, підсилюючи стартові можливості особи на ринку праці і професійної освіти.
Деякі автори, аналізуючи вимоги до викладача, кажуть, щ повинна бути готовність до виконання цієї діяльності, розвинутись певні якості, уміння. Наприклад, автор розкриває значення готовності, поділяючи її на теоретичну та практичну.
Теоретична готовність складається з наступних умінь:
- складати робочі учбові програми по предмету на базовому і профільному рівні;
- визначати найбільш раціональні види діяльності учнів по оволодінню учбовим матеріалом і передбачати складнощі в його освоєнні учнями;
- визначати найбільш ефективні методи і прийоми ведення лекції чи практичного заняття;
- розробляти діагностичний інструментарій;
- діагностувати і аналізувати труднощі, визначати причини і шляхи їх подолання;
- проектувати на основі результатів діагностики особистості учнів освітній процес, направлений на максимальну індивідуалізацію навчання, розвиток дослідницької діяльності учнів, посилення творчого, самостійного початку в діяльності учнів;
- будувати логіку викладання предмету, витікаючу з потреб і можливостей учнів конкретного профілю навчання;
- систематично поповнювати свої знання шляхом самоосвіти;
- систематично розширювати свої знання шляхом вивчення досвіду колег;
- здобувати нові знання з реального педагогічного процесу.
Практична готовність припускає наявність умінь:
- вивчати особистість учнів і студентський колектив з метою виявлення рівня їх розвитку і умов, що впливають на результати навчання і виховання.
- аналізувати і практично оцінювати учбовий матеріал, навчальні і методичні посібники, програми курсів, засоби навчання і творчо їх використовувати.
- не стільки транслювати знання, викладені в підручнику, скільки організовувати учбовий-пізнавальну діяльність учнів;
- адекватно інтерпретувати результати діагностики особистості учнів;
- вести моніторинг просування учащихся по наміченому освітньому маршруту;
- стимулювати самостійну роботу з різними джерелами інформації і базами даних, використовувати в учбовому процесі можливості інформаційних технологій для відкритої освіти;
- забезпечити практичну орієнтацію і інструментальну спрямованість освіти для формування у вчащихся, предметних, надпредметних і ключових компетентностей;
- організовувати спільну творчу діяльність, направлену на розвиток соціально значущих якостей особистості;
- формувати у студентів досвід відповідального вибору і відповідальної діяльності, досвід самоорганізації;
- вивчати достоїнства і недоліки власної особистості і діяльності і перебудовувати свою діяльність відповідно до цілей і умов її протікання.
Мотиваційна готовність виражається:
- у наявності стійкої мотивації професійного зростання;
- у розумінні необхідності оновлювати професійні знання і удосконалювати педагогічні уміння;
- в наявності бажання переносити отримані знання в нові умови педагогічної діяльності;
- у прагненні творчо вирішувати педагогічні задачі;
- у умінні адекватно оцінювати результати своєї професійної діяльності з урахуванням умов їх отримання;
- у визнанні освітнього процесу, вчащегося суб'єктом, і бажанні вибудовувати з ним взаємодію на паритетних початках. [1]
До важливих професійних якостей, по А.К. Маркової [6] відносяться: педагогічна ерудиція, педагогічне цілеполагання, педагогічне (практичне і діагностичне) мислення, педагогічна інтуїція, педагогічна імпровізація, педагогічна спостережливість, педагогічний оптимізм, педагогічна винахідливість, педагогічне передбачення і педагогічна рефлексія. У дослідженні Л.М. Мітіной були виділені більше п'ятдесяти особових властивостей вчителя, викладача (як професійно-значущих якостей, так і власне особових характеристик). Цей загальний перелік властивостей складає психологічний портрет ідеального вчителя. Стрижнем, серцевиною цього портрета є власне особистісні якості: спрямованість, рівень домагань, самооцінка, образ «Я»
У загальнопсихологічному сенсі спрямованість особи визначається як «сукупність стійких мотивів, орієнтуючих діяльність особи і щодо незалежних від наявних ситуацій. Особова спрямованість характеризується інтересами, схильностями, переконаннями, ідеалами, в яких виражається світогляд людини». Розширюючи понятійний зміст цього визначення стосовно педагогічної діяльності, Н.В. Кузьміна [6] включає в нього ще і інтерес до самих учнів, до творчості, до педагогічної професії, схильність займатися нею, усвідомлення своїх здібностей.
Основним мотивом істинно педагогічній спрямованості є інтерес до змісту педагогічної діяльності. У педагогічну спрямованість як вищий її рівень включається покликання, яке співвідноситься в процесі свого розвитку з потребою у вибраній діяльності. На цьому вищому ступені розвитку — покликання — «педагог не мислить себе без школи, без життя і діяльності своїх учнів» (Н.В. Кузьміна). Я вважаю, що це також актуально і для викладача вищої школи.
У найбільш узагальненому вигляді педагогічні здібності були представлені В.А. Крутецким [5] який і дав їм відповідні загальні визначення.
1. Дидактичні здібності — здатності передавати вчащимся учбовий матеріал, роблячи його доступним для дітей, підносити їм матеріал або проблему ясно і зрозуміло, викликати інтерес до предмету, порушувати у учнів активну самостійну думку.
2. Академічні здібності — здібності до відповідної області наук (до математики, фізики, біології, літератури і т.д.).
3. Перцептивні здібності — здатності проникати у внутрішній світ учня, вихованця, психологічна спостережливість, пов'язана з тонким розумінням особистості учня і його тимчасових психічних станів.
4. Мовні здібності — здатності ясно і чітко виражати свої думки і відчуття за допомогою мови, а також міміки і пантоміміки. Мова здатного вчителя на уроці завжди звернена до учнів.
5. Організаторські здібності — це, по-перше, здатності організувати учнівський колектив, згуртувати його, надихнути на рішення важливих задач і, по-друге, здібності правильно організувати свою власну роботу.
6. Авторитарні здібності — здатність безпосереднього емоційно-вольового впливу на учнях і уміння на цій основі добиватися у них авторитету (хоча, звичайно, авторитет створюється не тільки на цій основі, а, наприклад, і на основі прекрасного знання предмету, чуйності і такту вчителя і т.д.).
7. Комунікативні здібності — здібності до спілкування зі студентами, уміння знайти правильний підхід до учнів, встановити з ними доцільні, з педагогічної точки зору, взаємини, наявність педагогічного такту.
8. Педагогічна уява (або, як би їх назвали зараз, прогностичні здібності) — це спеціальна здатність, що виражається в передбаченні наслідків своїх дій, у виховному проектуванні особистості учня, пов'язаному з уявленням про те, що з учня вийде в майбутньому, в умінні прогнозувати розвиток тих або інших якостей вихованця.