1.3 Психомалюнок та його використання в психологічні практиці
Образотворче мистецтво – це перш за все діалог: або між творцем і його самістю, або між творцем та іншою людиною [6].
Безсумнівно, психомалюнок істотно відрізняється від малюнка загалом, зокрема художнього. Останній не виконується з прямою метою вираження психологічного змісту згідно з указаною темою. Психологічний зміст художнього малюнка не є центральним у його інтерпретації - він є лише супровідним феноменом художнього смислу, заради якого він і виконувався. Художні полотна створюються з натхнення, невимушено, а психомалюнок зумовлюється спочатку формальною спонукою (темами), які "не створюються" (як художнє полотно), а виконуються в короткий час згідно з інструкцією. Вона ж намагається зблизити психомалюнок із малюнком загалом у плані спонтанності та невимушеності в процесі малювання.
У малюнку представлена індивідуальна інтерпретація деякої події чи переживання, особливо, якщо мова йде про вільне малювання. Малюнок дає можливість людині відтворювати в образах дійсність і проектувати зміст психіки в символах. Сильна сторона малюнка полягає в можливостях поєднати зовнішній і внутрішній світи в образах і певних символах, а це дає змогу спостерігачеві проникати у внутрішні самохарактеристики психіки суб'єкта. “У психологічному малюнку співіснують на рівних дві реальності: реальність особистісних проекцій суб'єкта сприйняття і реальність соціального пізнання об'єкта сприйняття” [5]. Сама процедура графічного відображення досвіду в певному сенсі може бути розцінена як ігрова, оскільки людина має можливість «відійти» від дійсності, перебуваючи в дещо іншому світі власних фантазій і мрій. Причому, як правило, така діяльність володіє ярко вираженим катартичним, терапевтичним ефектом, схожим по змісту з багатьма катартичними методами. Нарешті, в малюнку автор завжди керується власними пріоритетами не тільки у виборі кольорового вирішення зображення, але і у виборі форми, розташування і сюжету (якщо мова йде про вільне малювання), що зближує малюнок з імпресивними і аддитивними методами дослідження. “Графічна продукція, завдяки її символічності, виражає об’ємний, багатогранний зміст, який відразу важко навіть розпізнати. Малюнок дає почуття психологічної безпеки й можливість “захисту” в ситуації одержання “ризикованої” для себе інформації” [11].
У зв’язку з цим проективний малюнок набув значного поширення на Заході, ставши ледве не найпопулярнішим у психодіагностиці, відтісняючи на другий план традиційні психометричні тести. Психомалюнок відносно недавно поповнив діагностичний арсенал вітчизняних психологів. Малюнкові техніки володіють рядом відмінностей, які і обумовили їх широке застосування в різних галузях психологічної практики для дослідження цілого ряду психологічних феноменів.
Очевидні недоліки будь-якої проективної малюнкової методики - це труднощі "зчитування" інформації з малюнка, її осмислення і вербального вираження; як будь-який цілісний образ, малюнок важко піддається розкладанню на окремі елементи. При виділенні ознак завжди залишається "сухий осад", доступний тільки при безпосередньому сприйнятті. Навчитися користуватися методикою можна, спираючись як на класифікацію й оцінку ознак, так і на безпосереднє сприйняття (по суті, експерт повинний задіяти усі свої функції - раціональні й ірраціональні). Однаково важливо і показати малюнки, і розповісти про них [7].
Творча зображувальна діяльність дітей багатьма сучасними дослідниками трактується в контексті вивчення особистості дитини, її емоціональних особливостей.
Серед специфічних характеристик малюнка, що визначили їх популярність серед психологів практиків, відзначені наступні:
1. Малюнкові техніки здійснюють дію, що розгальмовує дитину, оскільки діти люблять малювати, і ця діяльність приносить їм задоволення. Прохання психолога малювати зменшує напругу, що виникає при психологічному обстеженні, створює сприятливі умови для встановлення доброго емоціонального контакту, позитивну установку на подальшу роботу.
2. Малюнкові техніки зручні у використанні, так як : а) потребують мінімуму необхідних засобів; б) дитина самостійно фіксує за допомогою олівця рух думки, надаючи можливість психологу приділяти увагу емоціональному стану досліджуваного, відзначати особливості процесу малювання.
3) Малюнкові техніки є високоінформативними засобами пізнання особистості, що не потребують вміння вербалізувати свої відчуття. При цьому конкретизується, що малюнок може дати інформацію про значимі для дитини ситуації і людей, те, як вона сприймає себе та інших членів сім'ї (якщо мова йде про малюнок сім'ї).
4) Проективний малюнок дає досліднику цілісне враження про особистість досліджуваного, не вдаючись до використання складних обчислень і шкал, отримуючи відразу готовий продукт, "інтегрований результат". Від малюнка легко перейти до аналізу значимого для дитини змісту, висунути робочі гіпотези відносно сутності порушень ( в образі "Я", в системі сімейних відносин і т. ін.).
5) Малювання, в особливості значимих для дитини ситуацій має психотерапевтичну дію. В малюнку дитина немовби звільняється від надмірної напруги, програє можливі вирішення ситуації.
Розділ 2. Метод комплексу психомалюнків як метод активного соціально-психологічного навчання (Аспн)
2.1 Метод аналізу комплексу психомалюнків та особливості його використання
В контексті розвитку практичної психології та психологічної практики вкрай важливими є методичні знахідки, що забезпечують цілісне пізнання психіки в їх свідомих та несвідомих проявах. На розв'язання таких проблем і зорієнтований метод аналізу комплексу тематичних психомалюнків. Діалог з автором, в процесі їх аналізу дозволяє прилучити свідоме сприймання, рефлексію та інтерпретацію суб’єктом власної малюнкової продукції. “Внаслідок того, що це "внутрішнє" невидимо і не може бути представлено, хоча воно і впливає цілком чітко на свідомість, я рекомендую тим моїм пацієнтам, що особливо страждають від впливу "внутрішнього", спробувати намалювати його, наскільки їм дозволяють здібності. Ціль цього виразного методу полягає в тому, що несвідомий зміст стає доступним і більш зручним для розуміння пацієнтом. Терапевтичний ефект, що здійснює цей метод, запобігає небезпечному роздвоєнню несвідомих і свідомих психічних процесів.
На відміну від об'єктних, чи свідомих уявлень, усі графічні зображення процесів і впливів психічної основи є символічними. Вони вказують, дуже грубо і приблизно, на те значуще, котре ніколи і нікому ще не було відоме. Відповідно, нічого не можна з повною вірогідністю визначити на окремо взятому конкретному прикладі. Виникає лише відчуття чогось дивного і незручнозрозумілого. Неможливо з упевненістю сказати, що ж це означає чи представляє. Можливість розуміння може забезпечити лише порівняльне вивчення великої кількості таких малюнків. В наслідок відсутності художньої уяви, малюнки хворих, як правило, більш прості і виразні і, таким чином, більш зрозумілі, ніж твори сучасних художників"- зазначав Юнг, вказуючи на можливість отримання неусвідомлюваної інформації шляхом роботи з малюнками [21].
Цілісна методика комплексу тематичних малюнків формувалась протягом тривалого часу і зобов’язана своїм існуванням науковому підходу, розробленому в рамках активного соціально-психологічного навчання. Використання малюнку можна вважати невід'ємною особливістю методу АСПН, на протязі усіх років його розвитку, починаючи з 1979 року. Початково в канву процесу активного соціально-психологічного навчання були включені теми, направлені на забезпечення контроля за самопочуттям та емоційними навантаженнями учасників групи, а також ті, що прослідковували процеси групової динаміки. Згодом були введені в роботу теми найбільш індивідуалізованого характеру, що відображають внутрішні особисті уявлення, погляди, переживання суб'єкта: "Дорога мого життя", "Я реальне, Я ідеальне", "Людина, яку я люблю" та ін. В процесі роботи виникла необхідність звертання до тієї чи іншої теми. До того ж досвід показав, що збільшення тем сприяє більш повному відображенню психіки автора.
У зв’язку з цим кількість тем безперервно росла. Але специфіка останніх залишалась такою ж - всі вони торкались значимих для особистості аспектів життя: взаємовідносин з батьками, значимими людьми, пам’ятних подій, питань самовідображення та ін. Сама логіка роботи з малюнковим матеріалом нерідко спонукала звертатись до попередніх, вже проаналізованих раніше малюнків. Таким чином "старі" та "нові" малюнки одного автора були розрізнені серед багатьох інших. Цьому сприяв не тільки чисто зовнішній індивідуальний авторський стиль, але і використана ним символіка, варіанти кольорів. В подальшому виявилось, що символи схильні повторюватись від малюнка до малюнка в рамках виконання одним автором, причому вони мають для нього фіксоване значення, що відрізняє зміст авторського матеріалу. Знаходження логічних взаємозв’язків між окремими фрагментами малюнків різноманітної тематики стала важливим етапом на шляху до цілісного аналізу комплексу тематичних психомалюнків.
Теми малюнків підібрано так, щоб при їх виконанні актуалізувалися емоційні аспекти досвіду, ставлення до пережитих ситуацій, суб'єктивне бачення себе та власних стосунків з іншими людьми.
Комплекс тематичних малюнків подібний до художнього мозаїчного полотна, яке має відобразити своєрідну індивідуально-психологічну історію життя суб'єкта. Чисельність малюнків одного й того ж автора допомагає пізнати такі внутрішні механізми психіки й тенденції його поведінки, які зумовлюються логікою несвідомого, що не розкривається зі змістом кожного зокрема малюнка. Зміст цей виражається через взаємозв'язки між окремими малюнками й через спільні характеристики їх усіх загалом. Кожна тема об’єктивує фрагмент внутрішнього життя особистості матеріалізується в конкретному зображенні. Це дає можливість відслідковувати всі значимі етапи життя, відрефлексовувати їх і передавати в малюнку індивідуальними засобами форми і кольору. Легко побачити, що теми індивідуального характеру тут доповнюються деякими, на перший погляд абстрактними, темами: "Чоловік, жінка і я", "Неіснуюча тварина", "Конфліктна ситуація", "Сприйняття нещастя" та ін. Досвід показав, що наявність особистісної проблеми досить особливо проявляється в так званих абстрактних темах, що не передбачають структурування відповіді будь-яким визначеним чином.