Дослідження проводилося на базіЗОШ N2 м. Костополя. Дослідженням було охоплено 34 учні 9-А та 9-Б класів З них 16 дівчат та 18 хлопців.
Основними критеріями визначення рівня розвитку рефлексії як інтегральної характеристики особистості школяра підліткового віку вважалися: здатність до самоаналізу; вміння самовизначатися за умов дезорієнтуючих впливів; спроможність регулювати поведінку, співвідносячи її з чеканнями значущих інших.
На основі проведеної методики-тесту самооцінки рівня онтогенетичної рефлексії (Див. Додаток ІІ), було виділено типи рефлексивної позиції, яківідображають модальність, інтенсивність і стабільність показників розвитку рефлексії, а відтак обумовлює специфіку засобів, шляхів і форм оптимізації процесу її становлення у школярів підліткового віку. [24, 244-245] За результатами експерименту всіх досліджуваних було розподілено на чотири групи відповідно до певного типу рефлексивної позиції.
Оптимальний тип рефлексивної позиції (26 %). Віднесені до цього типу діти, добре орієнтуються у моральних нормах; усвідомлення ними своїх сильних сторін дещо переважає над здатністю критично оцінити свої недоліки. Активний словник помірно насичений морально-етичною лексикою; у загальному обсязі мовлення оцінні судження, які досить повно і стабільно описують власні можливості і вміння у конкретних галузях значимих діяльностей, переважають над оцінками якостей у різних сферах особистісного буття; самооцінка функціонує як домінуючий мотив поведінки, вони схильні ситуативно відстоювати власну точку зору у випадку її незбігу з думкою авторитетного іншого; здатні пов’язувати успіх з об’єктивними показниками кінцевого продукту своїх дій і докладеними для його досягнення зусиллями, а також з оцінками авторитетного дорослого; володіють більш-менш чіткими уявленнями про чекання інших стосовно себе; у поведінці альтруїстичні тенденції значно переважають над егоїстичними; у взаємодії і спілкуванні проявляють здатність іти на компроміси, вміння узгоджувати власні інтереси з інтересами інших.
Нестабільний типрефлексивної позиції (48 %). Для дітей, які ввійшли до цієї групи, притаманна недостатня орієнтація у моральних нормах. Слова і висловлювання, які використовуються ними для самохарактеристики, або неточні, або неконкретні;судження про власні позитивні якості і недоліки вирізняються нечіткістю, неаргументованістю. Самооцінка як домінуючий мотив поведінки спостерігається ситуативно;схильні дещо переоцінювати себе, свої досягнення;власну точку зору, як правило, не висловлюють, схиляючись до думки авторитетного іншого. Успіх пов’язують із зовнішніми соціально-психологічними опорами – бажаними оцінками дорослого;володіють розмитими уявленнями про чекання інших стосовно себе; кооперативні тенденції зародкові;у поведінці клаптево представлені різні стратегії; здатність йти на компроміси проявляється ситуативно, невиразно;мотивація уникнення невдач, відхід від конфлікту переважають над прагненнями досягнути взаєморозуміння.
Зародковий типрефлексивної позиції (14 %). Представників даної групи об’єднує незнання моральних норм, нездатність їх диференціювати; кількість понять морально-етичного змісту в активному словнику зведена до мінімуму; фактично не сформовані критерії оцінки та аналізу власних особистісних якостей, рис характеру, особливостей поведінки; нечіткість, уривчастість, розмитість уявлень про чекання інших щодо себе. Водночас у дітей даного типу констатовано суттєві відмінності у характері самооцінки, що зумовило необхідність виділення всередині типу двох підгруп.
До першої підгрупи (8 %) було віднесено дітей, самооцінка яких неадекватно завищена, виконує функції адаптації та психологічного захисту. У них відсутнє критичне ставлення до себе; має місце неаргументоване, некоректне, невиправдане відстоювання власної точки зору, цілковите нехтування доречними критичними зауваженнями; незаслужене схвалення викликає почуття радості; у взаємодії з однолітками індивідуалістичні тенденції значно переважають над груповими; схильні протиставляти іншому свою думку; суперництво домінує над кооперацією і компромісами.
Досліджуваних другої підгрупи (6 %) характеризує неадекватно занижена самооцінка, яка блокує психічну діяльність і виступає засобом самопригнічення особистості; вони вирізняються нездатністю обстоювати свою думку та протистояти безпідставній критиці, відмовою від попередніх власних оцінок і самооцінок під впливом оцінних суджень дорослих та однолітків; їхня комунікативна діяльність згорнута; у взаємодії з ровесниками займають відсторонену позицію спостерігачів; ухильні тенденції суттєво переважають над конструктивними.
Амбівалентний типрефлексивної позиції (12 %). Діти, які ввійшли до даної групи, відзначаються досить високим рівнем самопрезентації. Їх словниковий запас містить достатню кількість понять морально-етичного змісту; спроможні досить розгорнуто і повно аналізувати себе, свою поведінку, риси характеру, особистісні особливості; характерна низька здатність диференціювати власні чесноти і вади; високо розвинуте почуття самовартісності; у взаємодії з іншими орієнтуються на себе, егоїстичні (індивідуалістичні) тенденції домінують над альтруїстичними, суперництво над кооперацією і компромісами; у суперечці прагнуть протиставити іншому свою думку, виявити автономність, демонструють бажання домінувати; нездатні співвідносити власне “Я”(свої думки, почуття, бажання, дії, вчинки) з очікуваннями інших.
Теоретично передбачений ідеальний тип рефлексивної позиції у школярів на етапі констатації не виявлений, що вказує радше на відсутність належного розвивального середовища, ніж на обмежені можливості віку. Враховуючи це, даний тип розглядавсяв якості вікового еталону при розробці методики формуючого експерименту.
Емпатія — це моральна якість, яка розвивається в залежності від рівня розвитку особистості, її здатності розуміти стан іншого, тісно пов'язана з психологічними новоутвореннями та соціогенними потребами людини і існує в двох основних формах свого прояву — пасивного споглядання (співчуття) і активної дії (співпереживання).
Емпатія проявляється у формі відгуку однієї людини на переживання іншої. Через емоційний відгук люди пізнають внутрішній стан інших. Емпатія грунтується на вмінні правильно уявити собі, що відбувається всередині іншої людини, що вона переживає, як оцінює оточуючий світ. Її майже завжди інтерпретують не тільки як активне оцінювання суб'єктом переживань і почуттів, але й, безумовно, як позитивне ставлення до партнера.
Емпатія — це усвідомлення емоційного стану іншої людини і здатність розділити її досвід. В останньому випадку ми фактично відчуваємо ті ж емоції. Це дуже важливо для розумінні та допомоги людині, яка перебуває в складній життєвій ситуації. А надто для розуміння поведінки підлітка, оскільки діти підліткового віку занадто сильно переживають деякі життєві ситуації, вони потребують уваги та допомоги з боку навколишніх близьких їм людей.
Як феномен міжособистісного контакту, емпатія регулює взаємовідносини людей і визначає моральні якості людини. В процесі емпатичної взаємодії формується система цінностей, яка в майбутньому визначає поведінку особистості, наприклад таланту, так і від умов виховання, життєдіяльності людини, її емоційного досвіду. Емпатія виникає і формується у взаємодії, в спілкуванні.
Завдяки цілеспрямованому впливу на розвиток емпатії у підлітків зміцнюється їх загальна емпатійність, підвищується стійкість емпатійних почуттів. Однак зазначимо, що значущість об'єкта емпатії для дітей підліткового віку не залежить від ступеня актуалізації їхніх емпатійних почуттів. Емпатія підлітків має дві форми прояву: співчуття і співпереживання. Між ними знаходиться проміжна ланка, яку ми характеризуємо як активне споглядання, тобто співчуття, що супроводжується бажанням надати допомогу об'єкту емпатії.
Ще один не менш важливий механізм у розумінні людьми один одного — це рефлексія. У соціально-психологічному витлумаченні рефлексія – це усвідомлення індивідом того, як його сприймають й оцінюють співрозмовники, як він розуміє інших шляхом роздумів над собою, а також самопізнання внутрішніх актів і психічних станів.
Особистісна рефлексія передбачає самоаналіз, дослідження людиною свого внутрішнього світу й поведінки у зв’язку з переживаннями інших людей, учасників соціальної взаємодії. В результаті такого дослідницького процесу людина постає перед собою в новому світлі, оскільки співвіднесення своїх почуттів і переживань з почуттями і переживаннями іншої людини, аналіз і розуміння своєї поведінки дозволяє їй побачити конфліктну ситуацію й себе ніби збоку, сприяє більш адекватній оцінці власної поведінки.
Важливою складовою особистісної рефлексії є соціальна рефлексія як механізм самосвідомості, акт дослідження свого внутрішнього світу й поведінки у зв’язку з соціальними очікуваннями. Особистість визначається стосовно конкретних явищ, сфер діяльності, окремих людей і соціальних груп, норм і правил, цінностей тощо. Саме цінності розкривають способи бачення світу, є світоглядними, ідеологічними орієнтирами, відіграють суттєву спонукальну роль у життєтворчості. Зіставлення себе зі світом є життєвим самовизначенням особистості. Рефлексія є порівняльно-оцінним механізмом.