М. Аргайл не приховує, що віддає перевагу еклектичному сполученню перерахованих методів замість розробки якого-небудь специфічного, призначеного спеціально для дослідження ситуації. Аналогічну позицію він займає й у дискусіях про те, чи належні ситуації фіксуватися об'єктивно або суб'єктивно, по вербальних або невербальних реакціях, з акцентом на мікро - або макрорівень, розглядатися дискретно, вивчатися в їх реальному, актуальному виді уявному, уявлюваному, як це робиться в проективних методиках. Як правило, відповідь М. Аргайла один - необхідне сполучення всіх підходів.
Подібна позиція обумовлена уявленням про те, що соціальна ситуація як багатомірний об'єкт дослідження, що сполучить у собі й об'єктивні, і суб'єктивні умови взаємодії, дозволяє об'єднати й синтезувати переваги протилежних точок зору, що сформувалися в цих дискусіях. По суті, це суперечка між психологічною й соціологічною традицією в соціальній психології. Однієї з головних причин розбіжності між ними М. Аргайл уважає розходження в предметі. Для психологічної традиції характерний акцент на індивідуальне поводження й ігнорування соціального контексту в сполученні з кількісними методами дослідження, для соціологічного, навпроти, - акцент на цей контекст у сполученні з методами якісного аналізу. Соціальна ситуація, будучи об'єктом, що перебуває на перетинанні цих двох концептуальних підходів, може стати, уважає М. Аргайл, тим мостом, що забезпечить взаємне збагачення двох традицій і продуктивне дослідження самої соціальної ситуації.
У своїй роботі М. Аргайл, А. Фернем і А. Грем приводять результати своїх і чужих досліджень по кожному з дев'яти названих вище параметрів ситуації. Не зупиняючись докладно на отриманих результатах, розглянемо лише самі загальні висновки, до яких прийшли автори цієї фундаментальної праці.
Найбільш значимими з параметрів виявилися структура цілей, правила й уміння переборювати труднощі. Крім того, до перерахованого дев'яти факторам у ряді ситуацій додався ще один - емоційна атмосфера.
Було встановлено також, що, крім таких характеристик ситуації, як «знайома - незнайома», «формальна - неформальна», існують ще дві досить стійкі характеристики: «орієнтована на завдання - орієнтована на спілкування» і «поверхневе - глибоке (інтимне) залучення».
За допомогою кластерного аналізу були виділені типи соціальних ситуацій. Основними в цій таксономії є: офіційні соціальні події; особистісна взаємодія із близькими друзями або родичами; випадкові епізодичні зустрічі зі знайомими; формальні контакти в магазинах і на роботі; асиметричні взаємодії (наприклад, навчання, керівництво); конфлікт і переговори; групова дискусія.
Була підтверджена загальна концепція ситуації як соціальної конструкції, створеної носіями культури або субкультури, а також адекватність функціональної моделі ситуації й перевіреність основних понять структурного функціоналізму, особливо поняття латентної функції (для її пояснення). Була також доведена наявність системних зв'язків між виявленими факторами ситуації.
Плідним, па думці М. Аргайла і його співавторів, є сформоване в цих дослідженнях уявлення про те, що поводження людини може бути описане з погляду того, чи прагне він до даної ситуації або уникає її, який його стиль поводження в цій ситуації. Останнє, думають автори, може бути використане для рішення трьох практичних завдань: професійного відбору, терапії деяких видів поводження, що відхиляється, і поліпшення взаєморозуміння між людьми.
Особливу цінність дослідження ситуацій М. Аргайл і його співробітники бачать у тім, що вони можуть стати засобом подолання кризових явищ у соціальній психології. Цей висновок ґрунтується на наступних міркуваннях.
Розроблена концептуальна модель дозволяє аналізувати ситуацію самого лабораторного експерименту як соціальну, строго враховувати вплив кожного з виявлених (факторів на отримані результати, точно визначати умови, у яких виникає той або інший соціально-психологічний феномен.
Облік при аналізі ситуації таких змінних, як мова й мова, концепти й когнітивні структури, по суті, веде до відмови від широко розповсюдженої моделі людини як пасивної істоти.
Будучи засобом вивчення поводження людей у реальному житті, ситуаційний аналіз дозволяє досліджувати між групові відносини у всій їхній розмаїтості, у тому числі регулятивну функцію ідеологічних феноменів, включаючи стереотипи як різновид концептів.
Пропонований підхід дозволяє, на думку його авторів, зберегти соціальну психологію як науку, тому що структура соціальної ситуації й тридцятилітні її елементи універсальні. З іншого боку, це не виключає дослідження конкретно-історичного «буття» кожного з елементів.
Нарешті, ситуаційний аналіз дозволяє застосовувати практично всі наявні в соціальних науках дані, отримані в одній ситуації, на інші ситуації на основі визначення їхньої приналежності до одного класу.
Дослідження соціальної ситуації в західноєвропейській соціальній психології - яскрава ілюстрація дії основних тенденцій її розвитку. Вони представляють своєрідну спробу об'єднання традиційних і альтернативного (культурологічного) підходів. Безперечно, найбільший вплив на ці дослідження зробили нові віяння, що поширилися в Західній Європі в 70-е роки: орієнтація на дослідження повсякденного, реального життя; прагнення представити досліджуваний об'єкт як систему, що підкоряється закономірностям культури, у якій він існує; гуманістична спрямованість; спроби розробити методи об'єктивного дослідження суб'єктивного миру людини.
Цікавий у цьому плані феномен соціального стереотипу. Термін «соціальний стереотип», уперше уведений У. Липпманом для позначення образного емоційного уявлення про соціальний об'єкт («картинки в голові»), в американській соціальній психології став використовуватися в більше вузькому змісті - як образ, «картинка» члена тієї або іншій соціальної (у переважній більшості випадків етнічної) групи. При цьому мова йшла переважно про негативний образ представників інакомислячих, діючих і інших подібних груп. Термін «соціальний стереотип» став практично синонімом етнічного забобону з відповідними коннотаціями - ірраціональністю, неадекватністю, міцною фіксацією знака валентності - і звичайно приписувався мало інформованій, упередженій свідомості.
Таке розуміння стереотипу в чималому ступені було обумовлено впливом різного роду моделей людини, відповідно до яких стереотип оголошувався неминучим елементом авторитарного, догматичного, ригідного, консервативного мислення. Епізодично, що проводилися дослідження, у яких приводилися й емпіричні дані, і теоретичні аргументи проти стереотипної думки про стереотип, не змогли похитнути загальноприйнятий зміст, що закріпився за ним.
Зрозуміло, не можна заперечувати, що й при такому обмеженому підході були отримані досить перевірені дані про природу цього феномена. Зокрема, з'ясувалося, що стереотип має властивості фіксованої установки, причому ефекти асиміляції контрасту виражені в ньому навіть сильніше. Виявилося, що стереотип акцентує, підсилює певні властивості об'єкта відповідно до - його валентності, а міцність стереотипу нерозривно пов'язана з міцністю фіксації саме валентності, тобто закріплення об'єкта в системі ціннісної орієнтації індивіда.
Крім цього, виявилося, що в механізм формування стереотипів залучені не тільки схематизація, категоризація й т.п., але й інші когнітивні процеси, насамперед каузальна атрибуція, або пояснення людиною причин свого й чужого поводження. Люди пояснюють поводження впливом внутрішніх (особистісних, суб'єктивних) і зовнішніх (ситуативних, середових, об'єктивних) факторів. При цьому вони схильні свої успіхи пояснювати своїми внутрішніми якостями, а невдачі - зовнішніми обставинами. Навпроти, успіхи інших частіше пояснюються зовнішніми, а невдачі - внутрішніми факторами. Цей феномен нерозривно пов'язаний з функцією, що виконує в психологічній структурі особистості « Я-Образ», що складається як результат взаємодії базових оцінних відношенні людини до миру, собі й іншим людям. Ця функція складається в захисті позитивної самооцінки найрізноманітнішими способами: від завищення своєї самооцінки до заниження оцінки інших.
Принципове питання, що виникає при аналізі різних особливостей стереотипу, полягає в наступному. Чи є вони наслідком індивідуально-психологічних характеристик або викликані іншими причинами? Якщо врахувати соціальне походження цінностей, логічно припустити, що стереотипи виконують якісь важливі функції не тільки на індивідуальному, але й на соціальному рівні й, отже, детерміновані взаємодією соціальних факторів. Це обставина, постійно ігнороване індивідуалістичною соціальною психологією, з усією очевидністю виявилося в дослідженні Г. Теджфела, присвяченому аналізу ролі феноменів каузальної атрибуції в відносинах, у тому числі в формуванні стереотипів, а також виявленню зворотного впливу стереотипів на ці процеси. У рішенні цього завдання він ґрунтувався на вже розглянутих методологічних посилках: 1) суть соціального процесу становить зміну дійсності людьми (у результаті чого постійно існує розривши між старими уявленнями про реальність і нею самої); 2) відмінна риса соціальних уявлень полягає в тому, що вони розділяються багатьма людьми.
Загалом логіка його міркувань така. Найважливіший факт у житті людини полягає в тому, що він є членом багатьох груп, які взаємодіють із іншими групами. Будь-яка зміна у відносинах між соціальними групами змушує включених у них індивідів шукати його причини. Зміни можуть пояснюватися об'єктивними, зовнішніми чи суб'єктивними, внутрішніми факторами. До зовнішніх причин звичайно ставляться такі, які явно не залежать від групи, наприклад стихійне лихо. До суб'єктивних же причин ставляться властивості самої групи, які можуть мати як психологічне, так і непсихологічне обґрунтування. Однак останнє часто важко встановити, тому що, наприклад, економічне становище групи можна пояснити її приналежністю до певної етнічної категорії, статус якої, у свою чергу, може пояснюватися психологічними властивостями її членів. У зв'язку із цим доцільніше, уважає Теджфел, проводити інше розходження. Необхідно зрівняти, уважає він, два пояснення: одне, при якому властивості розглядаються як придбані, минущі, ситуативні, і інше, котре оцінює їх як природжені й незмінні. Саме такого роду пояснення, думає він, відповідають тенденції до максимального спрощення й тому повинні бути характерні для каузальної атрибуції складних соціальних явищ. Вони найбільш імовірні в тому випадку, коли інші типи пояснень або суперечать прийнятим цінностям і переконанням, або загрожують «Я-Образу» індивіда. Досліджень, які підтверджують ці уявлення на рівні відносини «індивід - індивід», цілком достатньо.