Смекни!
smekni.com

Акцентуації характеру (стр. 4 из 4)

Обробка результатів. Для підрахунку балів зручно будувати графік. На ньому бали на користь кожного типа і кожного показника, отримані в 1-м і в 2-м дослідженнях, підсумовуються арифметично, тобто всі вони відкладаються на графіках. До них приплюсовуються додаткові бали на підставі оцінки побудованого графіка.

2.2 Аналіз результатів дослідження

В роботі були використанні методики:

1. Опитувальник Шмішека.

2. Опитувальник Лічко А.Є. (ПДО).

В результаті паралельного вживання вищеописаних методик в групі респондентів одержані наступні результати (приводиться найбільш яскраво виражена акцентуація характеру і особистості, яка майже повністю ідентична одна одній).


Таблиця 1.1. Опитувальник Шмішека

№ респондента Гипертимний тип Емотивний тип Педантичний тип
1 18 20 19
2 24 18 18
3 24 18 19
4 18 19 21
5 21 18 19

Гістограма 1.1. Опитувальник Шмішека

Після проведення дослідження по опитувальнику Шмішека з'ясувалося, що в групі респондентів що складається з п'яти чоловік у трьох чоловік яскраво виражений гипертімний тип акцентуації характеру, у однієї людини яскраво виражений емотивний тип акцентуації характеру і також у однієї людини яскраво виражений педантичний тип акцентуації характеру.

Таблиця 1.2. Опитувальник Лічко А.Є. (ПДО)

№ респондента Гипертимний (надактивний) тип Лабільний тип Конформний тип
1 18 21 18
2 20 18 19
3 24 19 19
4 18 19 21
5 20 19 18

Гістограма 1.2. Опитувальник Лічко А.Є. (ПДО)

Після проведення дослідження по опитувальнику Лічко А.Е. (ПДО) з'ясувалося, що в групі респондентів що складаються з п'яти чоловік у трьох чоловік яскраво виражений гипертимний (надактивний) тип акцентуації характеру, у однієї людини лабільний тип акцентуації характеру і також у однієї людини конформний тип акцентуації характеру.

Таблиця 1.3. У таблиці представлена акцентуація особистості і характеру респондентів у відсотках (%).

Типи акцентуацій Кількість респондентів (чоловіків) Відсоткове співвідношення (%) Рівень проявлення
Гипертимний (надактивний) 3 60 високий
Емотивний(лабільний) 1 20 низький
Педантичний (конформний) 1 20 низький
Всього 5 100

Гістограма 1.3. Акцентуація особистості и характеру у відсотках (%)


Після проведення експерименту, з'ясувалося, що в групі респондентів, що складаються з п'яти чоловік в 60 (%) яскраво виражений гипертимний (надактивний) тип акцентуації характеру, в 20 (%) яскраво виражений емотивний (лабільний) тип акцентуації характеру і ще в 20 (%) педантичний (конформний) тип акцентуації характеру.

У групі респондентів рівень проявлення гипертимного (надактивного) типа акцентуації характеру – високий, емотивного (лабільного) типа акцентуації характеру – низький, рівень педантичного (конформного) типа акцентуації характеру – низький.

2.3 Загальні рекомендації респондентам щодо застосування інформації за акцентуаціями характеру

В особистостей з гипертимним типом переважає настрій, фон якого завжди підвищений. Це товариські, енергійні люди, хороші співбесідники, що часто міняють своє оточення, місце роботи; заповзятливі і такі, що захоплюються.

+ риси особистості (р): товариськість, енергійність, оптимізм, ініціативність, легке відношення до життєвих проблем, ерудованість.

– риси особистості (р): імпульсивність, необдуманість поведінки, висловів, необов'язковість, лінощі, легковажність, дратівливість, схильність до пози і фрази.

+ ситуативні риси особистості (с): трудове спілкування, безліч поверхневих контактів, необхідність оперативних рішень без їх глибокого опрацювання.

– ситуативні риси особистості (с): необхідність спокійного аналізу, відповідальних рішень, робота в неспішному ритмі, вимушена самота, одноманітність обстановки.

В особистостей з емотивним типом, емоції домінують у вмісті мотивації поведінки, будь-яка подія, свій вклад в нього незвичайно глибоко і тривало; можливі витонченість відчуттів, схильність до співчуття, м'якість, співчутливість, альтруїзм, бажання допомогти справою.

+ риси особистості (р): добросердечність, емоційність, старанність, почуття обов'язку, доброзичливість і тактовність.

– риси особистості (р): крайня вразливість, потреба в особливому стилі стосунків, невміння побачити головне, угрузання в деталях.

+ ситуативні риси особистості (с): спілкування у сфері мистецтв, необхідність суб'єктивного проникнення і переживання інших, відсутність формальних обмежень спілкування, праці і об'єктивного контролю.

– ситуативні риси особистості (с): проблеми і хвороби сім'ї, грубі стосунки, конфлікти, несправедливість з боку близьких людей і керівництва.

В особистостях з педантичним типом (ригідною акцентуацією) виражені гіпертрофія впорядкованості внутрішнього і зовнішнього, акуратність і сумлінність, пунктуальне виконання завдань, що допускає, проте, нехтування ними, якщо якісно і в строк вони об'єктивно нездійснимі.

+ риси особистості (р): обов'язковість, рівний настрій, надійність, порядність.

– риси особистості (р): буквоїдство, формалізм, непотрібна дійшла повторна перевірка себе і інших, нерішучість в невизначених ситуаціях.

+ ситуативні риси особистості (с): можливість реалізації завдань відповідно до інструкцій або певних вимог обстановки, стабільність стосунків.

– ситуативні риси особистості (с): вимога самостійних і нестандартних рішень в невизначеній обстановці.

Висновки

В процесі роботи над темою курсової роботи мною зроблені наступні основні висновки і узагальнення.

Вивчивши поняття «характер» і психологічні ознаки характеру, також вивчивши поняття «акцентуація характеру», можна зробити вивід, що хоча в цілому питання про динаміку акцентуації розроблене ще недостатньо, вже зараз можна ясно говорити про загострення рис характеру в підлітковому віці. Надалі, очевидно, відбувається їх згладжування або компенсація, а також перехід явної акцентуації в прихованих.

У найбільш лаконічному вигляді акцентуацію можна визначити як дисгармонійний розвиток характеру, гіпертрофовану окремих його меж, що обумовлює підвищену уразливість особистості відносно певного роду дій і утрудняє її адаптацію в деяких специфічних ситуаціях. Труднощі з адаптацією особистості в деяких специфічних ситуаціях (зв'язані з даною акцентуацією) можуть поєднуватися з хорошими і навіть підвищеними здібностями до соціальної адаптації в інших ситуаціях. При цьому ці «інші» ситуації самі по собі можуть бути об'єктивно складнішими, але не зв'язаними з даною акцентуацією. Не дивлячись на ранні дослідження акцентуації більш в області психіатрії, сьогодні психологами встановлено, що особистість не синонімічна патологічною. Інакше нормою слід було б вважати лише середню посередність, а будь-яке відхилення від неї розглядати як патологію. Поширеність акцентуації в суспільстві сильно варіюється і залежить від багатьох факторів, таких як соціокультурні особливості середовища, статеві і вікові відмінності і інше.

Розглянувши і вивчивши типи акцентуації особистості, можна зробити вивід що, навіть збігле порівняння акцентуації особистості і характеру говорить про схожість їх по багатьом позиціям, легко провести паралель між типами характеру і типом особистості.

У практичній частині дослідження, були проведені методики визначення акцентуації характеру; Тест Шмішека, тест Лічко А.Е. (ПДО) і дані загальні рекомендації респондентам, щодо застосування інформації за акцентуаціями характеру.

Список літератури

1. Адлер А. Практика і теорія індивідуальної психології. – М., 1995. – С. 36.

2. Бандура А., Уолтерс Р. Підліткова агресія. Вивчення впливу виховання і родинних стосунків. – М., 1999. – С. 17 – 20.

3. Бреслав Г.М. Емоційні особливості формування особистості. – М., 1875. – С. 24 – 29.

4. Вікова і педагогічна психологія. / Під ред. А.В. Перовського. – М., 1979. – С. 288.

5. Гарбузов В.І. Практична психотерапія. – П., 1994. – С. 196.

6. Мухіна В.С. Проблеми генезису особистості. – М., 1985. – С. 103.

7. Реан А.А., Коломінський Я.Л. Соціальна педагогічна психологія. – П., 1998. – С. 33 – 40.

8. Психологічна діагностика: проблеми і дослідження / під ред. Гуревіча К.М. – М., 1981. – С. 50.

9. Психологія. Підручник // Під ред. Крилова А.А. – М., 1998. – С. 53 – 55.

10.Психологія індивідуальних відмінностей. Тести // Під ред. Гиппенрейтер Ю.Б., Романова В.Я. – М., 1982. – С. 64 – 68.

11.Столяренко Л.Д. Основи психології. – М., 1997. – С. 49.

12.Шевандрін Н.І. Психодіагностика, корекція і розвиток особистості. – М., 2000. – С. 24 – 25.

13.Х`єлл Л., Зіглер Д. Теорії особистості. – П., 1999. – С. 16 – 18.

14.Юнг К. Психологія і психоаналіз характеру. Хрестоматія. Самара, 1997. – С. 78 – 80.

15.Якунін В.А. Психологія. – П., 1998. – С. 52.