б) батьки, які не карають своїх дітей за прояви агресивності, імовірно виховують у них надмірну агресивність;
в) батьки, які розумно придушують агресивність у своїх дітей, виховують у них вміння володіти собою у ситуаціях, що провокують агресивну поведінку.
До ситуативних передумов агресивності слід віднести такі: оцінка іншими людьми, навмисність агресії, сприйняття агресії та бажання відплати. Розглянемо їх трохи докладніше.
Оцінка іншими людьми. Р. Борденом (1975) було встановлено, що присутність інших вже само по собі може або посилювати, або послаблювати агресію. Однак, тут важливу роль грає оцінка ступеня агресивності спостерігача. Він експериментально довів, що якщо за поведінкою дітей спостерігала людина стороння, схильна до агресії, то діти виявляли більше актів агресивного характеру. Якщо спостерігачем був супротивник агресії, то поведінка дітей відрізнялась більшою стриманістю. Причому треба відмітити таку закономірність: як тільки агресивний спостерігач відходив, рівень агресії у дітей значно знижувався чи досягав вихідного рівня.
Намірність агресії. Існує точка зору (Хекхаузен Х., 1936), що початок агресії можна викликати обмежуючись одним тільки знанням, що інша людина має ворожі наміри, хоча безпосереднього акту нападу не було. Часто у таких випадках основним запускним стимулом виступає гнів, що виникає як емоційна реакція на заплановане насильство. Однак, у тих випадках, коли супротивник заздалегідь просить пробачити його за агресивну поведінку, дуже часто гнів не виникає взагалі та відповідної агресії не відбувається.
Сприйняття агресії. У рамках соціального научання існують протилежні дані, які свідчать (на думку Онейл Є. та Тейлора С., 1989) про те, що переживання, які викликає пасивне спостерігання агресії та насильства, що відбуваються як на екрані, так і у реальному житті, призводять не до катастрофічного ефекту, як припускає теорія потягів, а, навпаки, до збуджуючої агресії. Ця думка (Дж. Мейлон, 1992) ґрунтується на даних про те, що спостерігач, особливо якщо він дитина, виявляє тенденцію здійснювати ті ж самі дії, як і людина, за якою він спостерігає. Зокрема відзначається (Блек С., Беван С., 1992, Лейн Дж., 1991), що просто очікування або сам перегляд сцен насильства по телебаченню та у фільмах може збільшувати ступінь агресивності. Було встановлено (Олейр К., Вілсон Ж., 1989), що глядачі з високим рівнем агресивності у більшій мірі цікавляться відеонасильством, в той час, як мало агресивні зверхньо передивляються їх та не концентруються на сценах намовляння та насильства у відповідь.
Бажання відплати. Як вже відзначалося, часто агресія, особливо у підлітковому віці, може виникати як реакція у відповідь на неприйняту поведінку оточуючих, тобто як акт відплати за щось. Так, наприклад, підліток, якого часто карають, засвоює, що людина сама повинна карати, якщо інші здійснюють непристойні вчинки. Заподіювання страждання у відповідь людині, що скривдила (відверте, непряме чи у фантазіях), на думку Х. Хекхаузена (1986), та спостерігання за його стражданнями послаблює у дитини реакцію гніву та задовольняє його потребу в агресії.
Таким чином, облік соціалізації та ситуативних передумов при організації виховання агресивного підлітка, дозволяє педагогам уникнути тих помилок виховання, які ми сьогодні маємо у повній формі.
Теоретичний аналіз літератури по проблемі агресивності та її зв’язку з міжособовими стосунками дозволяє зробити такі висновки:
Існують три теорії виникнення агресивності у підлітків:
1) теорія (З. Фрейд, К. Лоренц, А. Адлер), згідно якої агресивність має генетичні корні. Вона дана кожному як захисна інстинктивна реакція. Агресивність не змінна, генерується спонтанно, безперервно і спрямована на другі об’єкти (у тому числі на людей) з метою їх підкорення чи завоювання.
2) Фрустраційна теорія (Дж. Доллард, Л. Берковітц та ін) розглядає агресивність як ситуаційний, а процес, як один із виходів з фруструючої ситуації. При фрустрації особистість реагує цілим комплексом захисних реакцій, одна з яких грає ведучу роль.
3) Теорія соціального научання (А. Бандура, А. Басс) розглядає агресивність як поведінку, засвоєну в процесі соціалізації через спостерігання відповідного способу дій та соціальне підкріплення. Проаналізувавши їх, ми зробили висновок, що, на нашу думку найбільш повно процес впливу агресивності на особистість розкриває теорія соціального научання. З трьох розглянутих нами теорій походження агресивності ця теорія є однією з найбільш ефективних в плані прогнозування агресивної поведінки, особливо якщо є свідки про агресор та ситуації соціального розвитку.
Існує також декілька моделей виникнення агресивності. Психоаналітики дотримуються психогідравлічної моделі; ортодоксальні біхевіористи пов’язують процес агресивності з моделлю "Стимул - Реакція", з позитивним та негативним (аверсивним) заохоченням. Представники теорії соціального научання розглядають процес виникнення агресивності як результату взаємодії трьох компонентів: заохочення, научання та особистісний досвід. Вітчизняні психологи пов’язують виникнення агресивності з процесом соціалізації та входження у діяльність.
Розглянуті нами вікові особливості агресії свідчать, що вона найбільш має свою прояву у старшому підлітковому віці (14 - 16 років), що пов’язано з переходом від дитинства до дорослості через статеве дозрівання, яке ще більш посилює прояви агресивної поведінки.
В літературі є також існування статево - вікових відмінностей у способу вираження агресивності (Лагерспетц К., Канкейнен А). Виявлено, що дівчата у підлітковому віці використовують непрямі способи агресивної поведінки (негативізм, вербальна агресія), а хлопці - прямі (фізична агресія).
Наше наукове експериментальне дослідження проводилося на базі ЗОШ № 11 7-9 класів м. Єнакієве. Дослідження проводилося на вибірці чисельністю 60 чоловік учнів трьох вікових груп: молодші підлітки, середні підлітки і старші підлітки, 7-9 класів. У дослідженні брали участь наступні по кількості і складові групи:
Розподіл вибірки випробуваних:
Наша вибірка склала 60 учнів, з них 28 дівчаток й 32 хлопчики.
Молодші підлітки (7 - й клас) - 20 чоловік, з яких 10 дівчаток й 10 хлопчиків.
Середні підлітки (8 - й клас) - 24 учня, з яких 12 дівчаток, 12 хлопчиків.
Старші підлітки (9 - й клас) - 16 учнів, з них 6 дівчаток та 10 хлопчиків.
Мета дослідження: виявлення факторів агресивності у підлітків із загальної чисельності досліджуваних, виявлення соціального статусу в групі і локусу контролю самосвідомості, а також впливу агресивності на міжособистісні відносини.
Досягнення мети даної роботи передбачає на нашу думку вирішення наступних приватних задач:
Зібрати загальні дані о досліджуваних
Виявити індекс агресивності
Дослідити локус контролю самосвідомості
Виявити соціальний статус особистості
Виявити зв'язок індексу агресивності з індексом домінування
Провести математичну обробку результатів.
Нами були використані наступні методи і методики:
метод спостереження й бесіди
методика дослідження агресивності в підлітків (А. Басс, А. Дарки)
методика діагностики міжособистісних стосунків (Т. Лірі)
методика визначення локалізації контролю (С.Р. Пантелєєв, В.В. Столін)
методика соціометрії (Морено)
методи математичної статистики.
1) Великою популярністю, як у закордонній так і у вітчизняній психології, користується опитувальник А. Басса й А. Дарки, що є однією з найбільш популярних методик для дослідження агресивності. Опитувальник має 75 стверджень і два варіанти відповідей на питання - "так" або "ні". Методика містить у собі 8 основних шкал і 2 інтегральні шкали. При складанні автори користувалися наступними принципами:
1) питання можуть відноситися тільки до однієї форми агресії;
2) питання складені таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання.
Опитувальник виявляє наступні прояви й форми агресивних і ворожих реакцій:
Основні шкали:
фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи;
непряма агресія - агресія, непрямим образом спрямована на іншу особу;
роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при найменшому порушенні (запальність, брутальність);
негативізм - опозиційна манера в поводженні від пасивного опору до активної боротьби проти стійких звичаїв, традицій, правил;
образа - заздрість і ненависть до навколишніх за дійсні й вигадані дії;
підозрілість - від недовіри й обережності до переконання в тому, що інша особа планує й приносить шкоду;
вербальна агресія - вираження негативних почуттів як через форму (лемент, вереск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози, лайки);
почуття провини - виражає можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що надходить зло, а також відчуття ним каяття совісті.
Інтегральні шкали:
індекс агресивності - ФА (фізична агресія) + ВА (вербальна агресія) + Р (дратівливість) / 3
індекс ворожості - О (образа) + П (підозрілість) / 2.
2) Методика діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі (1954). Вона призначена для виявлення переважного типу відносин до оточуючих для оцінки поводження людей, що спостерігається, тобто поводження в оцінці навколишніх (із боку), для самооцінки, оцінки близьких людей, для опису ідеального "Я". Опитувальник містить 128 стверджень, два альтернативних варіанти відповідей - "так" або "ні".