«Нормальна» поведінка та саногенне мислення
«Нормальні люди вміють жити» - саме так майже завжди говорять люди, коли намагаються аналізувати своє життя, ті події, які привели їх до психолога. Продовження цієї фрази теж досить традиційно: "... а я (або він, або вона), як ненормальна". Опис такої "ненормальності" може містити різні характеристики: "чесно працюємо", "намагаємося все для дітей", "хочемо як краще", "усе за правду приймаємо", "віримо людям", "слухаємо вчителів", "довіряли дітям" і т.п. Найчастіше за оцінкою власної "ненормальності" люди намагаються показати свою прихильність моральним правилам, яких немає в "нормальних" людей, що володіють умінням жити. Люди схильні ототожнювати психологічні й моральні оцінки людини, із цього погляду, "ненормальність" як проходження моральним нормам є формою повідомлення ціннісної інформації про себе, що прямим текстом не може бути виражена (або людина не вміє цього робити). Найчастіше це ще й бажання показати свою індивідуальність і одержати оцінку її як ціннісного утворення, як спосіб фіксації свого положення серед людей.
Оцінка себе як "ненормального" не є клінічною оцінкою, скоріше це презентація своєї можливості сприймати й аналізувати закони життя й відносини людей. Це метафора, що розкриває потенційну можливість жити інакше, жити "нормально", якщо... Умови своєї нормальності як потенційно можливої якості, люди бачать по-різному, залежно від того змісту, що привносять у свою "ненормальність". Це можуть бути й соціально-економічні умови, і побутові, і вікові, і релігійні, і біологічні (ріст, вага, підлога).
Тема "нормальної людини" і його вміння жити в психологічному консультуванні виникає під час обговорення питання: "Що робити?" Це питання - заключна частина консультування, коли в тій або іншій формі вже були обговорені питання: "Що відбувається?", "Чому це відбувається?" і, природно, виникає необхідність якихось дій.
Є кілька причин (шляхів) виникнення цієї теми в консультуванні.
Перший шлях - це звертання до психолога за поясненням причин, де важливим є момент можливого існування аналогічного факту в інших людей. Інші люди присутні як своєрідна гарантія того, що є у власному житті нормально, тобто доступно розумінню й впливу. У цьому віці, напевно, це в багатьох буває. Так запитує клієнт, або апелює до досвіду психолога: "У вашій практиці такі випадки вже були?", або питання звернене в бажане майбутнє: "Можуть бути, з віком це пройде, як у всіх людей?"
Другий шлях появи цієї теми в психологічному консультуванні пов'язаний із прямим запитанням про клінічну нормальність (психічному здоров'ї людини), що найчастіше аргументується тим, що "страшно йти до психіатрів і псувати життя людині".
Третій шлях, яким уводиться ця тема, ґрунтується на безпосередньому аналізі психологом текстів іншої людини, де дуже чи мало ні Я-Висловлень і переважають різні форми "відходу" від позначення своєї психічної реальності і Я. Людина найчастіше говорить, що він "не вміє" або "соромиться" говорити про себе, говорити від себе.
Четвертий шлях - це шлях перевірки правильності своїх дій ("Може бути, я неправильно роблю? Як краще робити? Як треба правильно робити?").
П'ятий шлях - прохання про учнівство ("Навчите, як зробити, щоб було все нормально").
У всіх цих варіантах введення теми нормальності присутня виражена орієнтація на концепцію життя, що розглядається в оціночно-нормативних характеристиках. Від психолога чекають уточнення змісту нормативності ("Як повинне бути") і вказівок на шляху проходження нормам, варіанти повідомлення ціннісної, а також індивідуально-психологічної інформації зустрічають виражений опір. Люди часто відмовляються від необхідності самостійного зусилля по розумінню й чекають, як часто говорять психологи, рецептів, заснованих на структурно-нормативному відношенні до досліджуваного явища.
У загальному виді можна затверджувати, що в багатьох людей, що звернулися за психологічною допомогою, відсутня орієнтація на індивідуально-психологічні особливості як власні, так і іншої людини. Імовірно, це один з наслідків того, що індивідуальність людини не являє собою культурно-історичної цінності, у зв'язку із чим губляться засоби її фіксації й збереження, можливість бачити людини таким, який він є. (Із цього погляду все посібники із практичної психології містять тією чи іншою мірою матеріал, спрямований на прояв, фіксацію й трансляцію індивідуальних характеристик психічної реальності людини.)
Різні факти психологічного консультування, які я намагалася описати як шляхи введення теми нормальності, дозволяють говорити й про те, що людям буває дуже важко аналізувати (розуміти) психологічні феномени: мотиви, мети, уміння, можливості, почуття й т.д. Ці феномени або ігноруються (зважати на почуття дитини нема потреби), або знецінюються ("жіночі сльози, що вода", "йому все одно", "на нього нічого не діє" і т.д.), або інтерпретуються тільки через механізм проекції (дорослий егоїзм у розумінні дітей). Зусилля, необхідні для зміни позиції, щоб "подивитися на мир очима іншої людини", "влізти в його шкіру", "глянути з іншої дзвіниці", або знецінюються, або виявляються тільки побажаннями, які важко виконати.
Для зміни позиції необхідні деякі умови (я можу їх виділити, ґрунтуючись на спостереженнях за людьми під час спілкування відбувалися з ними при консультуванні). До них, як мінімум, варто віднести усвідомлення: якісних особливостей психічної реальності; нетотожності властивостей психічної реальності різних людей, визнання цього факту як цінності; феноменів життя в їхній своєрідності; джерел життя й можливостей впливу на них; обмежень на можливості впливу й керування іншою людиною.
Це найважливіші умови, необхідні для того, щоб доросла людина одержала можливість орієнтації на феномени психічного.
Здійснення цих умов зв'язано безпосередньо із зусиллями психолога по аналізі логіки індивідуального життя людини, що звернулася за психологічною допомогою. Які труднощі зустрічаються при реалізації завдань професійної роботи? Насамперед це високий ступінь опору дорослих людей до інформації про цінність людини, його індивідуальності. Це проявляється як у фактах прямого негативного відношення до змісту такої інформації, так і в схованих формах її знецінювання.
Крім того, у більшості людей немає вираженої концепції життя як ціннісного утворення свідомості, які структурують психічну реальність, тобто немає узагальнено-ціннісного відношення до життя. Відбувається підміна такого утворення набором стереотипних правил, найчастіше, правил проходження якомусь зразку поводження, заданого конкретною людиною або групою. Цей зразок поводження не рефлексується з погляду його відповідності або невідповідності власного життя, а приймається як правильний апріорі. Практична філософія життя часто втілюється в знецінювання життя як такий незалежно від її конкретних проявів ("це не життя", "одна назва, що живемо", "сил немає жити таким життям", "існуємо потихеньку" і т.д.).
Одні із самих більших труднощів складається й у тім, що в дорослих людей слабко виражена Я-Концепція як стійке, ціннісне психологічне утворення. Це проявляється в безлічі фактів відмови від відповідальності за своє життя, від зусиль по перетворенню своєї психічної реальності й відносин з іншими людьми. Швидше за все, це один з наслідків відсутності концепції життя. Невиражена Я-Концепція робить людину гранично уразливим до впливу інших людей, що може привести до повного поглинання його психічної реальності іншою людиною й сприяє неконтрольованому прагненню впливати самому на ті, хто не робить опори або не в змозі його зробити (діти, люди похилого віку, хворі й ін.).
Ці факти не можуть бути однозначно пояснені якоюсь одною причиною, але те, що всі причини лежать у сфері ідей і їхньому втіленні в реальні відносини людей, - це можна затверджувати з великою часткою ймовірності.
Сьогодні при судженні з людьми ідей нормальності як теми професійної роботи психолога не можна не звертатися до матеріалів по правах людини. Це одне з міжнародних, що стали інтернаціональним, обґрунтувань цінності індивідуальності людини.
Цей матеріал дає психологові можливість аргументовано аналізувати поняття нормальності життя, нормальності людини, використовувати поняття права як природної властивості людини. Процитую тільки статтю 1 із Загальної декларації прав людини (10 грудня 1948 р.): "Всі люди народжуються вільними й рівними у своєму достоїнстві й правах. Вони наділені розумом і совістю й повинні надходити у відношенні один одного в дусі братерства".
Поняття права й даності як властивості психічного досить близькі при аналізі з їхньою допомогою теми нормальності, що виникає в психологічному консультуванні. Треба відзначити, що прийняття людьми самої ідеї існування в людини прав як особливої якісної характеристики його життя серед інших людей викликає опір, особливо коли мова йде про права дітей. Це ще один наслідок невираженої концепції життя. Ця обставина впливає й на можливість прояву в реальних відносинах з людьми тих якостей людини, які становлять емоційну сторону правової свідомості: впливу, що реалізують достоїнство людини, його честь, відповідальність, самоповага й інші. Якщо немає вираженої ціннісної концепції життя, то ці відносини або взагалі не сприймаються адекватно, або не зауважуються, тому що немає обґрунтувань для їхнього існування - немає того ідеального утворення, яке б структурувало їхня наявність. Таким утворенням могла б бути концепція життя й концепція іншої людини.
Тема нормальності в психологічному консультуванні стає тією ситуацією, де не тільки використовується конкретне психологічне знання, але й аналізуються основи побутового мислення про закономірності людського життя як такі, інакше кажучи, на якийсь час психолог стає практичним філософом, що міркує про явище й усвідомлює процедури свого мислення, і прагне показати їх іншій людині. Психолог і його клієнт разом обмірковують ту реальність, що може бути позначена як "нормальне життя".