Вступ 3
1. Історичні етапи розвитку тестування 4
2. Напрямки досліджень психологічного розвитку
дорослої людини. 7
3. Моделі інтелекту 9
4. Складові інтелекту 10
5. Особливості розвитку інтелектуального рівня
студентів. 11
Енциклопедія дає таке визначення інтелекту – розум, здатність мислити і раціонально пізнавати. Слово інтелект походить від латинського слова intellectus – пізнання, і це можна розуміти, як те, що інтелект це, інструмент, з допомогою якого людина пізнає навколишній світ, усвідомлює сам факт свого існування і виводить закони за якими протікають процеси у природі.
Робота науковця полягає у пізнанні природи і знаходження закономірностей у процесах, що протікають у природі. Тому зрозумілим є прагнення досліджувати інтелектуальний розвиток студентів, як майбутніх науковців.
Поняття інтелекту суттєво змінювалось з часом. Так само змінювалось уявлення про його природу.
Античні греки ототожнювали мислення із діяльністю серця. І лише у класичний період, в наслідок досліджень натуралістів розумову діяльність описують як атрибут вищої нервової діяльності.
Для Платона інтелект – надіндивідуальне за природою творче начало, що прилучає людину до божественого світу. Однак Платон вказував на інтелект як на інструмент, що дозволяє пізнати вічні речі лише роземом, а чуттєвий світ не вартий заходу, щоб його відкривати розумом.
Арістотель вважав розум, інтелект, мислення безсмертною сутністю, на відміну від душі. Саме через розум люди належать до одного виду, оскільки закони пізнання одинакові для всіх людей, а душа у кожного іншого. Розум існує як всезагальна сутність і лише через розум можна досягнути безсмертя.
У часи середньовіччя домінуюча була теза “філософія служанка теології” і інтелект слугував лише для пошуку доказів правдивості Біблії. Однак можна привести цікаве твердження Фоми Аквінського, що лише розумом можна пізнати сутність речей. Цим підтверджувалась важливість розуму у пізнанні, однак було суттєво обмеженно область для його застосування.
У історії мінялось поняття інтелекту і область його застосування. У сучасному світі інтелект для психологів, це щось, що можна виміряти з допомогою тестів [10], тестів для визначення так званого IQ. А визначають його з прагматичною ціллю. Працедавці приймають на роботу працівників, що набрали багато балівIQ у надії отримати вправного робітника. У школах за тестами дітей розподіляють у різні групи для більш і менш обдарованих, щоб витрачати сили і кошти на тих хто має більше шансів потрапити до університету. У роки першої світової війни американці широко застосовували тести для визначення рівня інтелектуального розвитку серед рекрутів для того, щоб швидко розподілити їх за їхнім рівнем у відповідні війскові підрозділи. Однак оскільки поміж рекрутів було багато людей, що погано володіли англійскою мовою, то застосовувались два типа тестів - Альфа для знаючих англійску і Бета - для решти.
Історично перші тести для визначення психічного розвитку складались для визначення рівня розумово відсталих дітей. Таким був тест Альфреда Бене який він склав у 1905 році. Але одні з ранніх публікацій присвячених розумовій відсталості, належить Ж. Е. Д. Ескіролю.
Таким був перший етап розвитку тестування інтелекту, і саме тестування відносилось виключно до дітей із відставанням у розвитку. Хоча тоді ще не вкористовувалоли окремої назви, а термін ”інтелектуальний тест” увів американиць Дж. М. Кеттел у 1890 році.
Поступово досліди переходили від дітей із порушенням розвитку до загального дослідження стилю мислення дітей. Авторитетом у цій області є Ж. Піаже. Головним у його концепції є розвиток. Діти лише поступово осягають можливість мислити категоріями і завершується цей розвитоку підлітковому віці, і у 14-15 років у підлітка формується мислення дорослого. Цей розвиток проявляється у неперервному переході від одних психічних форм до інших. Усе мислення дитини будується на егоцентричній позиції, і тому головне у мислені результат, а не логічна строгість побудови. Абстрактні поняття дитина прийняти не може і вона просто діє, а роздуми ідуть від конкрентного до конкретного.
Поступово розвивалась і теорія логічної діяльності людини. Піаже розрізняв два типи людского досвіду – фізичний (емпіричний) і логіко – математичний. Людина ж оперує цим досвідом користуючись логічними законами, Ж. Е. Д. Ескіроль дійшов висновку, що індивідуальне використання мови визначає інтелктуальний рівень людини. Можна зробити висновок, що саме завдяки мові людина оперує раніше одержаним досвідом. Тому основні зусилля у подальшому були спрямовані на створення мовних тестів, з встановленим в них вербальним змістом.
Альфред Біне поділяв тести на чотири класи: тести інтелекту, тести здібностей, тести досягнень, тести особи. Однак шкала Біне була спрямована на виявлення розумово відсталих дітей. Згодом однак дослідники займались розробкою шкал на виявлення диференціації нормальних дітей і дорослих. Такими були тести Біне–Сімона які зазнали трьох стенфордских редакцій, остання з яких була здійснення у 1960. Ці тести є згруповані по віковим рівням: для віку 2-5, 5-14 років і старші.
Дальшого розвитку тестування зазнало у роботах Д. Векслера. Шкалу розумового розвитку Векслер розробив у 1939. Сюди у порівнянні з іншими тестами було додано вербальні тести і тести на виконання (дію). Всього у тест Векслера входить одинацять субтестів. До вербальних відносять тести, що дають уяву про загальну культуру досліджуваного, тест на розуміння, аналогії, арифметичний, слівний тест і тест на запам’ятовування. Друга частина, що містить тести дії, дає такі завдання : завершення малюнку, конструювання (кубики Коса), розподіл малюнків, збирання об’єктів і заміна чисел символами. Ці тести Векслера є одними з найбільш популярних тестів, що використовуються у світі. Однак кількість тестів є велика і залежно від потреби застосовують тести, що є найбільш доцільним у даній ситуації. Крім того тут проявляється загальна тенденція переходу від індивідуальних до групових тесті. Що покращувало достовірність результатів оскільки у однакових умовах можна було перевірити значну кількість людей.
Однак для усіх цих тестів є характерним значна залежність від культури творців. Мається наувазі, що тести створені у одній країні будуть у середньому дають вищі результати для людей цієї країни. А іноземці будуть виглядати менш розумними.
Тому виникали пропозиції щоб створити тести які б не залежали від етнічної і культурної приналежності опитуваного. І оскільки культура у значній мірі залежить від мови, то і тест повинен бути позбавленим будь-яких мовних завдань.
Спроби створити такі тести робились давно, так у 1866 році Е. Сеген створив немовний тест. Зміст завдання полягав ось у чому: на дошці було розташований 10 предметів, той хто тестував знімав ці предмети і вимагав від того кого тестували розташувати їх у початковому порядку. Замірявся час виконання завдання.
Ще одним цікавим тестом, що повинен був бути вільним від впливу культури, був тест Гуднафа-Харріса. Дається завдання “намалювати мужчину”(перша форма), “намалювати жінку”(друга форма). Однак у ході досліджень виявилось, що результат сильно залежить від культурного оточення.
У загальному ж розрізняють тести індимідуальні і групові, вербальні і невербальні, кількісні і якісні, градуальні і альтернативні, загальні і спеціальні. Найбільш значними є наступні три основні класифікації: ціль, зміст і форми психологічно готестування. А за ціллю розрізняють тести для відбору, роподілення і класифікації.
У сучасній психологічній науці дослідження проводять за двома основними напрямками досліджень психологічного розвитку дорослої людини: функціонально-динамічний і особисто-біологічний. Перший підхід базується на визначені коефіцієнтів розумового розвитку, отримані за допомогою стандартних тестів. Ці тести переважно створюються за методикою Векслера і на їх основі досліджують рівень інтелектуального розвитку як у цей момент, так і динаміку змін показників з віком.
За цим підходом визначено, що пік розвитку інтелектуальних функцій припадає на період від19 до 30 років. Хоча деякі, досягають максимуму в 40 років, такі наприклад як лексичначи чи об’єм обізнаності [5].
Другий підхід, особисто-біологічний, у психології дорослих звязаний з дослідженнями Гізе, Шарлоти Бюлер, Лемана, Шевчука і інших, статистично обробивших велетенський обєм інформації з біографій видатних людей, і таким шляхом встановивши визначні дати початку і завершення різних видів діяльності, піки досягнень продуктивності, ритму життя і творчості.
За цією методикою піки, фази і оптимуми досягненьу науці, техніці, мистецтві, суспільно-політичній діяльності сильно зміщені у зону більш пізньго віку і припадає на період від 30 до 60 років. Так видатні науковці чи політичні діячі ( Нютон, Черчіль) досягали своїх успіхів у старшому віці і зберігали працездатність майже до кінця своїх днів.
У той час видатні поети проявляються у дуже ранньму віці. А в науці відомо коли молоді науковці-фізики маючи вік 25-30 років (де-Бройль, Гайзенберг, Дірак, Шредінгер) фактично побудували новий розділ фізики - квантову механіку. Альберт Айнштайн у свої 26 років створив знамениту спеціальну теорію відносності. Однак вони і у старшому віці продовжували активно займатись наукою.
Можливим поясненям відмінностей результатів у цих підходах можуть бути різні. У особисто-біографічному підході досліджується видатні особистості, а у функціонально-динамічному - методика дає можливість досліджувати кожну людину і відмінності у результатах є наслідком у відмінностях виборки. До того ж ці підходи на мою думку досліджують різні складові людского єства – функціонально-динамічний звернений на визначення психіко-біологічних особливостей, а осбисто-біографічний на творчо-почуттєві прояви особи.