Дерево сміху.
Сміх в уявленні народу не безвинні пустощі.
Втрата здатності сміятися – значить втратити важливу властивість душі. Згадаємо відому російську казку про царівну Несміяну. Зачарована злим чародієм, вона розучилася сміятися. Всі спроби розвеселити її були марні. На тему цієї казки В.М. Васнецов написав картину. Царівна Несміяна сидить на високому троні, заглиблена в сумні думки, не помічаючи навколишніх. Вона згубила щось цінне, але не силах згадати що саме. За вікном сміється народ, навколо трону блазні і придворні. Ніхто не може розвеселити царівну. Хвилі сміху розбиваються об її трон. Певно немає нещастя гіршого, ніж бути “несміяною” .
Але в кожній групі дитсадка, в кожному класі знайдеться дитина, яка не усміхається, а все дивиться насторожено, безрадісно. Є також категорія дітей, які зовсім не здатні серйозно сприймати довкілля. Такі гіпертеміки бачать у дзеркалі сміху і те що повинно викликати повагу, співчуття і милосердя.
Великий Гете вважав що ні в чому так не проявляється характер людей, як у тому, що вони знаходять смішним. Ось чому спостерігаючи, з чого і як дитина сміється, педагоги і батьки мимоволі проникають у її внутрішній світ. Чи замислювалися дорослі над тим, що сміх є показником інтелекту, моральності та психічного здоров’я дитини?
Поставимо собі прості запитання і серйозно задумаємося: Чи легко розсмішити дитину? Що найчастіше викликає дитячий сміх? Як виявляє дитина свій позитивний емоційний стан? Як вона сміється? Адже дитячий сміх може бути радісний і сумний, добрий і гнівний, розумний і дурний, гордий і задушевний, поблажливий і заграваючий, презирливий і переляканий, зневажливий і підбадьорюючий, нахабний і боязкий, дружній і ворожий, іронічний і простосердечний, саркастичний і наївний, лагідний і грубий, багатознаючий, торжествуючий і виправдовуючий, безсоромний і сором’язливий. Можна ще збільшити цей перелік: веселий, сумний, нервовий, істеричний, знущальний, фізіологічний і тваринний. Може бути навіть смутний сміх.
Філософія, психологія і педагогіка сміху розроблені ще недостатньо. Але з тих праць, які вже з’явилися, випливає, що в різні часи люди сміялися над різноманітними речами. Це не змінювало головного – внутрішньої єдності сміху, яка дає про себе знати і в простих, і в складних його проявах. Наявність в речах деякої “міри” лиха, яка і збуджує в нас потребу, і головне, бажання сміятися над тим, що здалося нам смішним, виявляється на кожному кроці. Ця дивна особливість сміху – радощі, що супроводжують викриття лиха, - наштовхує на думку про те, що парадокс ховається в самій гримасі сміху. Людина начебто злиться (оскал) на те, з чого сміється.
Над чим люди, власне, сміються, що саме здається їм смішним? “Тут виявиться, що сміятися можна над людиною майже у всіх її проявах. Виняток складає область страждань, що помічено було ще Аристотелем. Смішними можуть здаватися зовнішність людини, її обличчя, фігура, руки; комічними можуть здаватися її судження, в яких вона проявляє брак розуму; особливу область насмішки становить характер людини, область її морального життя, її прагнення, її бажання і цілі. Смішною може видатись мова людини як маніфестація таких її якостей, які були непомітні, доки вона мовчала.
Постає запитання: коли дитина вперше сприймає смішне, в чому сутність і своєрідність дитячого сміху?
Здібність сміятися – одна із загадкових людських здібностей. З моменту, коли дитина починає сміятися, по Аристотелю, вона якби і стає людиною. Із усіх живих істот тільки людині властивий сміх. Усмішка – це аванс, який культура видає істоті, цілком ще приналежній Світу природи. Малюк, що усміхається, володіє тим, до чого сам він не прикладав ще ані найменшого зусилля, тому, коли усміхається він, ніякої відповідальності між почуттями і тим, що їх викликало, немає. Дитина усміхається, бо їй приємно бути сухою, ситою, слухати звертання близьких, розглядати іграшки. Іде час, дитина сміється все частіше, вона отримує від нього задоволення, якого нічим іншим задовольнити не можна. Сміх малюка одноманітний, поки що в ньому розв’язується лише радість буття, тілесна радість, споріднено з захоплюючою грою цуценяти. Але приходить, нарешті, час для нового кроку. Непомітно для себе дитина робить перші, поки що не рішучі і в не повній мірі вдалі спроби сміятися над тим, що не містить в собі ніякої радості. Спостерігаючи за дорослими, що сміються, дорослим сміхом над тим, що є не зрозумілим дитині, вона, підкоряючись заражаючись силі сміху, починає сміятись разом з ними. Сміх дитини формальний, поверхневий, він лише відображає розуміння того, що насправді не здається дитині ні смішним, ні зрозумілим. Поступово вона починає все частіше і частіше впізнавати, виділяти в особливий розряд ті випадки, які слід оцінювати “дорослим” сміхом : вдивіться в обличчя дитини, що сміється разом з дорослими над гуморескою і ви зрозумієте, про що іде мова.
Автор багатьох творів, що стосуються філософії сміху Л.В.Карасев пише про те, як швидко і непомітно здійснюється переворот, стрибок від сміху радості до сміху, народженому відчуттям смішного: “ось зовсім ще маленький хлопчик дивиться, як на арені цирку спотикається і падає клоун. Всі навколо нього сміються, та він не сміється. Він ще не знає про те, що ця ситуація є смішною: можливо, наслідуючи залу, що регоче, він і засміється, але зробить це чисто механічно. Однак, пройде зовсім не багато часу, і вже в наступний раз, побачивши на арені людину, що впала, хлопчик буде реготати і плескати в долоні. Він зробив відкриття – навчився бачити світ у дзеркалі сміху, яке буде вірно слугувати йому все життя, і можливо, коли-небудь навіть стане двостороннім і навчить його сміятися над самим собою”.
Додамо до сказаного: повинно пройти ще не мало часу, аби дитина усвідомила, що падіння клоуна на сцені і падіння людини на сходах чи льоду не може викликати однакової реакції.
Є фахівці, які поділяють сміх на суб’єктивний і об’єктивний. Межу тут провести дуже складно. Але якщо цей поділ вірний, то будь-який вид простого радісного дитячого радісного сміху може бути віднесений до сміху суб’єктивного. Це не означає, що для такого сміху немає об’єктивних причин. Ці причини – часто лише приводи. І. Кант називає цей сміх “горою життєвих сил”. Такий сміх витісняє негативні переживання, робить їх неможливими. Він гасить гнів, досаду, перемагає похмурість, піднімає життєвий тонус, пробуджує бажання жити і брати в житті участь.
Ось діти купаються в річці, катаються на ковзанах, велосипеді, грають у рухливі ігри, катаються на гойдалці, радіють красивим речам, новорічній ялинці, краплям дощу, що впали на них. Така діяльність викликає позитивні емоції, які супроводжуються життєрадісним сміхом. Цей сміх не свідчить про наявність чи відсутність почуття гумору. Він є лише показником нормального психічного здоров'я та емоційного благополуччя дитини.
Життєрадісний сміх є основою формування доброго, привітного відкритого характеру дитини. Вміння радіти сприяє веселій вдачі, доброму настрою. А це, як свідчать дослідження психологів, не лише робить дитину доброю, товариською, доброзичливою, але й забезпечує успішне протікання психічних процесів (відчуття, сприймання, пам'яті, мислення, уяви, мови). Коли діти мають гарний настрій, то кажуть, що вони в гуморі і навпаки. Роздратовані, гнівні, заклопотані, ображені, - це ознака, що вони не в гуморі.
Отже, радісний сміх, відчуття емоційного комфорту, щастя - це важлива умова формування здатності помічати смішне, правильно його оцінювати та використовувати у власній діяльності та спілкуванні з іншими.
Важливо вчити дітей доброму сміхові. Що ж є психологічною основою такого сміху? В більшості випадків добрий сміх супроводжується почуттям душевного тепла. Дитина повинна засвоїти, що кожна людина – і дорослий і малюк, може помилятися. Чинити необдумано, поспішливо. Над маленькими недоліками оточуючих можна посміятися, але одночасно добрий сміх свідчить, що ми вибачаємо недоліки, засуджена людина, навіть викликає почуття любові і симпатії. Найкращим доказом доброго сміху є ставлення дітей до героїв гумористичних творів – Незнайки, Буратіно, Вінні-Пуха, Карлсона та ін.
Палкий прихильник і провідник дитячого гумору Грицько Бойко, як ніхто інший в поезії для дітей, з глибоким розумінням виховного значення сміху, вмів не просто розважити дитину, що теж потрібно, а виставляти на сміх людський найрізноманітніші вади характеру. Слухаючи про Вереду, недотепу Тимка, який викручував після купання кота, ледаря, роззяву, хвалька, базіку, діти проймаються здоровим сміхом. Гумор дитячих творів Г. Бойка м’який і зичливий, покликаний покепкувати й допомогти, а не принизити дитину. Сміх над героями творів Г.Бойка не лише розважає, а заодно заставляє дітей подумати : чи не схожий я на тих, з кого сміюся.
В.О.Сухомлинський був переконаний : “Навчити дітей користуватися зброєю сміху – одна з найтонших і найскладніших речей у формуванні моральних поглядів, переконань, смаків”. Характеризуючи дитячий колектив великий педагог-гуманіст зазначав : “Здатність правильно сміятися – показник морального здоров’я колективу і особистості”.
Пояснення доброго сміху допомагає зрозуміти і визначити його протилежність - злий сміх, який зустрічається у дитячому віці так само часто, як і сміх добрий. При доброму сміхові маленькі недоліки тих, кого ми любимо, тільки відтіняють позитивні і привабливі їх сторони. При злому сміхові недоліки інколи навіть надумані, уявні, перебільшуються, роздуваються, і тим самим дають підгрунтя злим, недобрим почуттям, недоброзичливості. Таким сміхом в більшості сміються люди, що не вірять ні в які благородні вчинки, бачать навколо лише фальшиве і лицемірне, мізантропи, які не розуміють, що за зовнішніми проявами хороших вчинків ховаються і справжні хороші внутрішні спонукання. Цим спонукам вони не вірять. Благородні люди, чи люди з підвищеною чутливістю, на їх погляд, - дурні або сентиментальні ідеалісти, які заслуговують тільки насмішки. На відміну від усіх інших видів сміху злий сміх ніяк не пов'язаний з комізмом і не викликає співчуття. Таким сміхом часто сміються діти, яких життя зробило жорстокими, черствими, невдоволеним собою та іншими. Неблагополуччя багатьох сімей, моральні травми, економічна скрута, соціальна несправедливість, відсутність духовних цінностей, зусилля іноземної низькопробної кінопродукції, безсилля виховних закладів протистояти негативному впливу середовища - ось головні причини злого сміху. Цей сміх нікого ніколи не заражає, він - суб'єктивне надбання тих, хто так сміється.