Психологические истоки эгоизма (Психологічні витоки егоїзму) (стр. 2 из 2)

Наведена вище схема достатньо точно відображує основну думку автора. Звичайно, говорити з приводу того, що ховається за цією схемою, можна і потрібно багато, але в рамках невеликої доповіді зазначимо основні положення провідної ідеї в наступних пунктах:

1) Незважаючи на всю багатогранність людської свідомості автор пропонує розділити людське “я” на дві взаємопов’язані, але водночас і досить протилежні частини: Ego примітивне та Ego номінальне (або інтелектуальне).

З самих назв логічно випливає сутність цих понять. Ego примітивне – частина людської свідомості, що формується під впливом Id (первісних успадкованих людиною інстинктів) і шукає найефективніших шляхів реалізації основних первісних програм та досягнення задоволення, незважаючи на Super-Ego.

Кажучи просто, це те саме “бісеня”, що так часто говорить в нас. Але лякатися появи якого не варто – він частина будь-якої людини, маюча право на існування і, власно кажучи, найважливіша для цього самого існування. Саме Ego примітивнекерує людиною в екстремальних умовах, саме прояв Ego примітивного спостерігаємо ми в маленьких дітях, що намагаються всіма доступними їм засобами отримати бажане, не маючи ще й гадки про щось “недобре”, “аморальне”, те, чого не можна робити, бо всі навколо вважатимуть це поганим.

Ego примітивне є втіленням “наказів” первісних інстинктів, яке ми можемо усвідомити

, бо наявність самого Id в собі, а також тих процесів, що відбуваються в його межах, людина відчути не здатна (простий приклад – “постійна пам’ять” в комп’ютері).

Але з роками Ego примітивне відступає перед Ego номінальним (інтелектуальним), що формується з життєвого досвіду. Це частина людської особистості, що наділена здатністю до глибокого аналізу речей та явищ,і до осмислення свого місця в світі цих речей та явищ. Ego номінальне користується отриманою із зовнішнього світу інформацією для побудови складних схем реалізації покликів Id. Це, власне кажучи, і є те, що ми розуміємо, говорячи “я”, саме тому воно - номінальне.

2) Виходячи зі зробленого розподілу Ego, автор вважає необхідним ввести градацію поняття егоїзму в залежності від певного психологічного початку, від тієї частини особистості, з якою він (егоїзм) народжується. (При цьому слід зазначити, що власне егоїзм автор розглядає як певну програму, котра є результатом модифікації інстинктивних прагнень тією частиною “я”, яка має властивість реагувати на фактори зовнішнього середовища. Це визначення суто біологічне, а тому ярлики “аморалізму” та “антисуспільності” вважаються в даному випадку недоречними.)

Тож матимемо наступні види егоїзму: а) егоїзм першого роду (неприхований); б) егоїзм другого роду (прихований).

Згідно з наведеною схемою, егоїзм першого роду є продуктом діяльності Ego примітивного, відповідно егоїзм другого роду – Ego номінального. Запропонований розподіл базується на явищі неоднаковості ступенів складності шляхів реалізації первісних програм, що будуються відповідною частиною свідомості. Так егоїзм неприхований – це власне і є егоїзм в широкому розумінні цього слова, той егоїзм, до якого ми звикли у буденному житті. Вся так звана “аморальність” лежить саме на його рахунку, бо ця форма егоїзму користується нескладними і досить наявними засобами для досягнення власної користі в ситуаціях локальних та повсякденних. Егоїзм першого роду “бачить” тільки найкоротший шлях до мети,

але це не завжди є корисним в справі її досягнення. Він штовхає людину до конфлікту із суспільством, і тільки від ступеню розвитку Ego номінального залежить раціональне нормування впливу егоїзму неприхованого на дії людини.

Що стосується егоїзму другого роду, то саме його автор бачить двигуном життєдіяльності як окремої людини, так і суспільства в цілому. При цьому декому спаде на думку, що тут має місце протиріччя “я” окремого та “я” суспільного. Але в даному випадку йдеться про те, що всі почуття людини, її начебто піднесені прагнення, пошук нових знань і навіть самої істини є нічим іншим, аніж складною формою егоїзму – егоїзмом прихованим. Це той самийSacroegoismo, це – наша сутність. І чи не є добре прихований інстинкт самозбереження причиною появи і розвитку суспільства як такого? Чи не мають любов, милосердя та інші подібні почуття саме егоїстичне коріння?

Ці та інші питання, що постають перед нами в рамках даної теми, потребують всебічного розгляду, але в об’ємі невеликої доповіді автор вважає достатнім те, що було сказано вище, додержуючись однак думки про визначну роль егоїзму в розвитку особистості і суспільства.

Висновки:

1) Психологічними витоками егоїзму є первісні інстинктивні поклики, трансформовані свідомим “я” у життєву програму.

2) Свідома частина людського “я” (Ego) є дискретною.

3) Егоїзм повинен мати градацію за ступенем складності трансформую-чого чинника (інтелекту).

4) Точка зору про однозначну “аморальність” егоїзму не є об’єктивною.

Пропозиції:

1) В рамках моделі людської психіки Зиґмунда Фрейда розділити Ego на Ego примітивне (або первісне) та Ego номінальне (або інтелектуальне).

2) Виділити два основних види людського егоїзму: егоїзм першого роду (неприхований) та егоїзм другого роду (прихований).

3) Розвивати в подальшому ідею провідної ролі егоїзму в житті людини і суспільства

, розробляючи нові схеми його градації та намагаючись пояснити витоки основних “морально позитивних” почуттів людини з наведеної точки зору.

Література

1. Г. А. Заїченко. Філософія. Вища школа. Київ. 1995. С. 421 – 424, 283 – 340.

2. З. Фрейд. Введение в психоанализ. Наука. Москва. 1991. С. 399 – 439.

3. М. М. Розенталь. Философский словарь. Политическая литература. Москва. 1968. С. 406.

4. Ф. Ницше. Так говорил Заратустра. Фолио. Москва. 2001. С. 44.