Термін "помилка" [16] відноситься до ненавмисних дій при складанні фінансової звітності, а саме:
1) неправильне прийняття;
2) недогляд або неправильне подання фактів;
3) арифметичні чи граматичні помилки в основних записах бухгалтерського обліку.
Термін «шахрайство» [5] відноситься до навмисного приведення недостовірної фінансової інформації одним чи декількома особами із складу керівництва чи службовців підприємства. Згідно МСА 240 шахрайство – це навмисні дії однієї особи або декількох осіб серед управлінського або найвищого управлінського персоналу, найманих працівників або третьої сторони, при яких застосовується омана для отримання нечесної або незаконної переваги.
Шахрайство звичайно виражається в [5]:
1) маніпуляції, фальсифікації (включаючи підробки) або внесення змін до облікових записів чи документів, на основі яких готуються фінансові звіти;
2) невірне подання або навмисних пропуск в фінансових звітах подій, операцій або іншої важливої інформації;
3) навмисне неправильне застосування облікових принципів щодо сум, класифікації, способу подання або розкриття.
Відповідальність за попередження та виявлення помилок чи обману покладена на керівництво підприємства (фірми), тому що на підприємстві повинна бути налагоджена відповідна система обліку та внутрішнього контролю. Разом з тим, така система знижує, але не усуває можливість помилок чи обману (обдурення) [16].
Аудитор шукає гарантію, що помилка чи обман, який значно впливає на достовірність фінансової звідності, не сталися або обман попереджено, а помилки виправлено. Тому аудитору необхідно планувати свою роботу таким чином, щоб передбачити можливість виявлення значних чи незначних перекручень в бухгалтерській звітності чи фінансовій інформації, що сталися внаслідок обману або помилок [19].
Ризик невиявлення існуючого перекручення фінансової інформації в наслідок обману є більш значним, ніж ризик невиявлення помилок [5], тому що обман завжди супроводжується діями, направленими на його приховання (зговір, навмисне невідображення операцій в обліку, підроблені чи заздалегідь неправильні дані, передані аудитору).
Якщо аудитор приходить до висновку, що обман чи помилка можуть існувати, йому необхідно оцінити їх потенційний вплив на фінансову звітність. Якщо такий вплив визначено, йому необхідно виконати додаткову перевірку, яку він вважає за необхідну при даних обставинах [16].
Характер і обсяг додаткової перевірки залежить від думки аудитора з приводу [12]: видів обману і помилок, які могли мати місце; ризик походження факту обману чи помилки; ймовірності того, що особливий вид обману чи помилки міг суттєво вплинути на фінансову звітність. Виконання додаткової перевірки дозволить аудитору підтвердити або розвіяти підозру відносно обману чи помилки. Якщо обман чи помилка підтверджується, аудитору необхідно впевнитися, що вплив обману правильно відображено в фінансовій звітності, а помилку виправлено.
Коли в обмані чи помилці приймав участь член керівництва підприємства, аудитору необхідно переглянути достовірність будь-яких раніше отриманих документів, складених цією особою для аудиторів.
При виявленні обману або помилки, а також при припущенні, що вони можуть існувати, навіть при несуттєвому впливі їх на фінансову звітність, аудитору необхідно своєчасно повідомити про це керівництво [5] .
Основні види помилок та порушень, які найбільш часто зустрічаються під час проведення аудиторських перевірок доходів підприємства можна згрупувати наступним чином.
На основі практичного досвіду бухгалтерського обліку та аудиту доходів зарубіжних та вітчизняних підприємств можна окреслити найтиповіші помилки бухгалтерів, факти зловживань, використання інформації щодо обліку доходу [16], зокрема:
1) присвоєння виручки за реалізовану продукцію, товари, виконані роботи та надані послуги без реєстрації її через касовий апарат;
2) виправлення відповідних сум у виписках банку;
3) несвоєчасність реєстрації одержаної виручки з метою приховування недостачі;
4) неправомірне здійснення бартерних операцій для погашення дебіторської заборгованості;
5) невідповідність даних синтетичного та аналітичного обліку дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги;
6) неправильне оформлення договорів або їх відсутність для відвантаження товару призводить до виникнення необґрунтованої дебіторської заборгованості;
7) некоректна кореспонденція рахунків при відображення торгових операцій;
8) невідповідність сум вартості реалізації зазначених у первинних документах, що є причиною виникнення дебіторської заборгованості.
Помилки, виявлені при аудиті доходів ТОВ «Альянс», не є типовими. В своїй більшості вони пов’язані з обмеженням в обсязі аудиторських процедур, у зв'язку з чим аудитор не може одержати всю необхідну інформацію та оцінити достовірність доходів підприємства та фінансових звітів.
Також зустрічається ряд типових помилок та порушень, а саме: відсутність договорів на продаж готової продукції, товарів, послуг, недотримання умов договорів, невідповідність первинних документів та регістрів синтетичного та аналітичного обліку.
3.2 Документування аудиту як напрямок його вдосконалення
Маючи достатньо розвинену інфраструктуру та кваліфікованих фахівців, національна система аудиту водночас має практично апробоване системне забезпечення: нормативно-правове, інформаційно-методичне, програмно-технологічне та ін. Кожен із цих елементів системного забезпечення постійно оновлюється відповідно до потреб і вимог аудиторської практики, яка динамічно змінюється.
Виходячи з цього запорукою професійного надання аудиторських послуг є налагоджений процес формування документації з аудиту, наявність якої, з одного боку, дає змогу аудитору у разі необхідності захистити сумлінність виконання своїх обов'язків, а з іншого - документування процедур аудиторської перевірки створює базу для контролю якості аудиторських перевірок [15].
Але в противагу того, що документування аудиту є однією з найважливіших умов кваліфікованого його проведення, цей процес для аудиторів є малозрозумілим та малорозвиненим в Україні. У Законі України «Про аудиторську діяльність» навіть не згадується про порядок складання робочих документів аудитора і ведення аудиторського досьє [3]. Також відсутні нормативні документи або методичні рекомендації, які б регламентували порядок складання та надавали затвердженні приклади робочих документів аудитора.
Мета дослідження – дослідити положення основних нормативних документів щодо документації з аудиту та процесу контролю якості надання аудиторських послуг та сформулювати основні вимоги до документування процесу аудиту.
З прийняттям Аудиторською палатою України рішення щодо впровадження Міжнародних стандартів аудиту (МСА) як національних з одного боку значно підвищили вимоги до аудиторів, з іншого боку – дає можливість керуватися основними стандартами та рекомендаціями щодо документування у контексті аудиту фінансових звітів, які наведені у Міжнародному стандарті аудиту 230 «Документація аудиту». Проте складання робочих документів необхідне в процесі всього аудиту від надання клієнтові листа - зобов’язання на проведення аудиторської перевірки, планування до складання аудиторського звіту та висновку. Саме тому конкретні вимоги до документального оформлення окремих етапів аудиторської перевірки наведені в інших МСА, наприклад, МСА 220 (переглянутий) «Контроль якості під час аудиту історичної фінансової інформації», МСА 240 «Відповідальність аудитора за розгляд шахрайства під час перевірки фінансових звітів», МСА 300 «Планування аудиту фінансових звітів», МСА 315 «Розуміння суб’єкта господарювання та його середовища та оцінка ризиків суттєвих викривлень», МСА «Зовнішні підтвердження» та інші.
Перш за все дамо визначення понять «документація» та «робочі документи». В загальному вигляді під документуванням розуміють організованийпроцесспостереження, вимірюванняізаписуданихпрогосподарчіопераціївдокументахвстановленоїформи. Згідно МСА 230 документація в аудиті [5] – це матеріали (робочі документи) підготовлені аудитором (для аудитора), або одержані ним у зв’язку з проведення аудиторської перевірки та зберігаються в ньому. Тобто аудиторська документація [11] – це запис виконаних аудиторських процедур, отриманих відповідних аудиторських доказів та висновків, яких дійшов аудитор. У більшості випадків аудитори ототожнюють поняття «документація» та «робочі документи», маючи на увазі записи, за допомогою яких аудитор фіксує проведені процедури перевірки, тести, отриману інформацію та відповідні висновки, зроблені під час проведення аудиторської перевірки. Робочі документи можуть бути у формі даних, що зберігаються на папері, плівці, електронних та інших носіях інформаціях.
Таким чином, в робочі документи включається інформація, яка, на думку аудитора, є важливою для того, щоб правильно провести перевірку та підтвердити пропозиції, які міститимуться в аудиторському висновку [15].
У МСА 230 «Документація» вказується [5], що «Аудитор повинен документально оформити інформацію, яка є важливою з огляду формування аудиторських доказів на підтримку аудиторської думки, а також доказів того, що аудиторська перевірка виконувалася у відповідності з МСА».
Також згадки про необхідність документування процесу аудиту є і в нормативно-правових актах України, зокрема Положення з національної практики контролю якості аудиторських послуг 1 «Організація аудиторськими фірмами та аудиторами системи контролю якості аудиторських послуг». У цих документах зазначено [4] :