Посудини, що у процесі експлуатації змінюють своє положення у просторі, повинні мати пристрої, які запобігають їхньому самоперекиданню.
Розрахунок на міцність посудин, що працюють в умовах циклічних і знакозмінних навантажень їхніх елементів, у тому числі на втомленісну міцність, необхідно проводити відповідно до діючої у хімічному машинобудуванні нормативно-технічної документації, погодженою з Держнаглядохоронпраці України.
При проектуванні посудин повинні враховуватися вимоги “Правил перевозки грузов железнодорожным, водным и автомобильным транспортом”.
Посудини, які не можуть транспортуватися в зібраному вигляді, повинні проектуватися із мінімального числа частин, що відповідають по габариту вимогам перевезення залізничним транспортом. Розподіл посудини на окремі транспортовані частини, повинен вказуватися в технічному (курсовому, дипломному) проекті.
На місце монтажу посудини повинні поставлятися в максимально зібраному вигляді.
Посудини, що транспортуються в зібраному вигляді, а також транспортовані частини повинні мати стропові (захватні) пристрої для проведення вантажно-розвантажувальних робіт, підйому та установленні посудини в проектне положення.
Допускається за узгодженням із монтажною організацією замість стропових пристроїв використовувати технологічні штуцери і горловини, уступи, бурти та інші конструктивні елементи посудин.
Конструкції, місця розташування стропових (захватних) пристроїв і конструктивних елементів для стропування, їх кількість, схеми стропування посудин та їхніх транспортованих частин повинні бути наведені в технічному (курсовому, дипломному) проекті.
Стропові пристрої і призначені для стропування конструктивні елементи посудин повинні бути розраховані на монтажну масу, навантаження, що виникають при монтажу залежно від способу монтажу.
Вертикальні апарати масою понад 100 т повинні забезпечуватися шарнірними пристроями.
Залізничним транспортом допускається перевозити апарати, розміри та маса яких наведені в таблиці 1.2.
Таблиця 1.2 – Допустимі розміри та маса апаратів для перевезення залізничним транспортом
Маса, т | 400 | 240 | 120 | 120 | 120 |
Діаметр, мм | 4380 | 3900 | 4000 | 3800 | 3200 |
Довжина, м | 11 | 22 | 21 | 37 | 48 |
1 Що означають терміни “посудина” та “аппарат”?
2 Дайте визначення основних складових частин корпуса апарата.
3 Основні вимоги, що пред’являються до посудин та апаратів хімічних виробництв.
4 Основні вимоги до виготовлення хімічних апаратів.
5 Фактори, від яких залежить група посудини.
6 Вимоги до транспортування посудин.
7 Вимоги до монтажу посудин та розміщенню стропових пристроїв.
Сучасні хімічні виробництва характеризуються широким діапазоном робочих тисків і великим інтервалом робочих температур при корозійноактивних, токсичних, пожежо- та вибухонебезпечних робочих середовищах. Багато вузлів і деталей апаратів зазнають одночасно значні механічні навантаження і корозійний вплив середовища при високих та низьких температурах.
До конструкційних матеріалів, призначених для хімічного обладнання пред’являється комплекс вимог, обумовлених конструкцією, технологією виготовлення та безпечною експлуатацією:
– достатня корозійна стійкість в агресивному середовищі при заданій концентрації, температурі та тиску, обумовлена швидкістю проникнення корозії, а також жаростійкість і стійкість проти можливих видів корозійного руйнування (міжкристалічна, воднева, карбонільна корозія, азотування та корозійне розтріскування сталі);
– достатня механічна міцність при заданих тиску і температурі з урахуванням специфічних вимог, що пред’являються при випробуванні та експлуатації обладнання (жароміцність, збереження задовільних пластичних властивостей при тривалій роботі під навантаженням в області високих та низьких температур, стійкість при знакозмінних або повторних навантаженнях і таке інше);
– здатність матеріалу зварюватися із забезпеченням високих механічних властивостей і корозійної стійкості зварних з’єднань; можливість оброблення матеріалу різанням, тиском, а також термічної обробки;
Вибір матеріалів визначається рядом факторів, які можна розділити на дві групи:
– фактори, що залежать від зовнішніх робочих умов (властивості робочого середовища, температура, тиск);
– фактори, пов’язані з властивостями даного матеріалу (фізикомеханічні та технологічні властивості).
До фізико-механічних властивостей відносяться:
– границя міцності або тимчасовий опір Rm , МПа;
– границя текучості Re , МПа;
– умовна границя текучості Rp0,2 або Rp1,0 , МПа;
– модуль подовжньої пружності E , МПа;
– ударна в’язкість KCU , МДж/м2; – коефіцієнт теплопровідності , Вт/(мС);
– коефіцієнт лінійного розширення , С -1.
До технологічних властивостей відносяться:
– зварюваність;
– оброблюваність тиском і різанням.
У більшості випадків основним фактором для вибору матеріалів для виготовлення хімічних апаратів є властивості робочого середовища. Корозійна стійкість матеріалу при заданій концентрації середовища, температурі та тиску визначає їх довговічність.
При виборі матеріалу з чорних і кольорових металів та сплавів за умови їхньої рівномірної корозії необхідно керуватися ГОСТ 13819-68, у якому корозійна стійкість у різних хімічних середовищах оцінюється за 10-бальною шкалою (таблиця 2.1).
Таблиця 2.1 – Корозійна стійкість металів
Група стійкості | Бал | Швидкість корозії металу, мм/рік |
Зовсім стійкі | 1 | до 0,001 включ. |
Дуже стійкі | 2 | понад 0,001 до 0,005 включ. |
3 | » 0,005 » 0,01 » | |
Стійкі | 4 | » 0,01 » 0,05 » |
5 | » 0,05 » 0,1 » | |
Занижено стійкі | 6 | » 0,1 » 0,5 » |
7 | » 0,5 » 1,0 » | |
Малостійкі | 8 | » 1,0 » 5,0 » |
9 | » 5,0 » 10 » | |
Нестійкі | 10 | понад 10 |
Для виготовлення хімічної апаратури повинні використовуватися конструкційні матеріали, швидкість корозії яких не перевищує 0,1 мм/рік.
Під швидкістю корозії розуміють глибину проникнення корозії в метал, яку розраховують по втраті маси зразка після видалення продуктів корозії. Глибину проникнення корозії П , мм/рік розраховують за формулою
П К 103 / , (2.1)
де K – втрата маси, кг/(м2∙рік); – щільність металу, кг/м3.
Ерозійний вплив середовища (руйнування поверхневого шару металу під дією твердих частинок, які вдаряються в нього, крапель або потоку рідини чи газу) враховують при значних швидкостях руху середовища: рідин – понад 20 м/с, газів – понад 100 м/с або при наявності в середовищі абразивних частинок).
При конструюванні хімічної апаратури необхідно враховувати також і інші види корозійного руйнування матеріалів: корозійне розтріскування, міжкристалічну, водневу та карбонільну корозію, азотування і графітизацію сталі.
Корозійне розтріскування металу у ряді випадків спостерігається в апаратах, виконаних з легованих сталей і працюючих при підвищених тисках та температурах, при спільній дії корозійного середовища та розтягувальних напружин. Руйнування металу при корозійному розтріскуванні відбувається з утворенням тріщин усередині кристалів і по їх границях. При наявності в металі стискових напружин корозійне розтріскування не відбувається.
Прискорене розтріскування апаратів із хромонікелевих сталей і вмістом хрому близько 18 % і нікелю близько 8 %, які знаходяться під постійно діючим навантаженням, має місце в розчинах NaCl, MgCl2, ZnCl2, LіCl, H2S і морській воді. Хромомолібденові сталі піддані корозійному розтріскуванню при підвищеному вмісту кисню і лугів у живильній воді казанів. Живильна вода звичайного складу (вміст кисню не більш 0,15 мг/л; хлоридів – не більш 0,03 мг/л; концентрація лугів – не більше 5 %) не викликає корозійного розтріскування. Основні міри захисту металу від корозійного розтріскування: зведення до мінімуму рівня напружин, зниження їх місцевої концентрації, підбір відповідних матеріалів, систематичний аналіз і контроль вмісту кисню, хлоридів і лугів у складі робочого середовища.
Міжкристалічна корозія властива аустенітним хромонікелевим сталям. При роботі їх при температурах понад 400 °С по границям зерен утворюються карбіди хрому. В результаті границі зерен збіднюються хромом, що призводить до зниження корозійної стійкості та ударної в’язкості. Схильність сталі до міжкристалічної корозії можна запобігти обмеженням вмісту в неї вуглецю до величини менше 0,04 % і додаванням легуючих елементів (титану та ніобію), що запобігають утворенню карбідів хрому, титану та ніобію.