4) у Закон України "Про охорону культурної спадщини" є деякі розбіжності з законами про ліцензування. В нашому Законі записано, що реставрацією пам'яток і проектуванням реставраційних робіт мають право займатись тільки організації, які отримали відповідну ліцензію. В Законі "Про ліцензування окремих видів господарської діяльності" це не зазначено. Але той Закон набрав чинності раніше, ніж наш, а існує юридична норма, що виконується положення закону, який набрав чинності останнім. Тому, згідно Закону "Про охорону культурної спадщини" ці ліцензії видаються: для організацій, що працюють у столиці - на рівні м. Києва, що працюють у межах областей - обласними управліннями містобудування та архітектури, а Держбуд видає ліцензії організаціям, які працюють у межах усієї України.
Висновок
Сьогодні надто серйозна небезпека, зумовлена новими феноменами, притаманними нашому часові, загрожує культурній спадщині, яка є істотною частиною спадщини людства і джерелом збагачення і гармонійного розвитку нинішньої та майбутньої цивілізації.
Кожний здобуток культурної спадщини є унікальним і що зникнення будь-якого з них є безповоротною втратою і непоправним збідненням цієї спадщини. Отже, кожна країна, на терені якої розташовані здобутки культурної спадщини, повинна зберігати цю частину спадщини людства і забезпечити її передачу наступним генераціям. Вивчення культурної спадщини, знання про неї, її захист у різних країнах світу сприяють взаєморозумінню між народами.