Смекни!
smekni.com

Організаційно-правові засади діяльності органів управління охороною культурної спадщини (стр. 3 из 5)

Відповідно до Закону України від 13 липня 1978 р. «Про охоро­ну і використання пам'яток історії та культури» Мінкультури Украї­ни встановлює та організує роботу по обліку, охороні і реєстрації, ре­ставрації, використанню та популяризації пам'яток історії та культу­ри. З огляду на винятково важливе значення відтворення видатних пам'яток історії та культури для відродження художності українсь­кого народу і з метою відбудови втраченої історико-архітектурної спадщини при Президенті України Указом від 9 грудня 1995 р. «Про заходи щодо відтворення видатних пам'яток історії та культури» утворена Комісія з питань відтворення видатних пам'яток історії та культури, яка діє на підставі Положення про неї.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 p. зат­верджено «Положення про державний реєстр національного культур­ного надбання». До реєстру заносяться пам'ятки історії, археології, мистецтва, документальні пам'ятки та інші об'єкти, які становлять ви­няткову цінність з огляду історії, культури, етнології або науки.

Для збереження, активізації пошуку та виявлення цінностей, що становлять національну культурну спадщину України, при Президенті України утворено консультативно-дорадчий орган — Раду з питань збереження національної культурної спадщини.Цей орган у своїй діяльності керується Положенням про нього, затвердженим Прези­дентом України 27 жовтня 1997 p.

На виконання згаданого Указу Президента України від 9 грудня 1995 p. постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 p. затверджені Програма відтворення видатних пам'яток історії та куль­тури, а також їх Перелік. В основу формування Переліку видатних пам'яток історії та культури, які передбачається відтворити, покла­дено критерії їх історичної, мистецької та культурної цінності. Законом України від 21 вересня 1999 р. «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» врегульовано відносини, пов'язані з вивезенням, ввезенням та поверненням культурних цінностей. Цей Закон також спрямований на охорону національної культурної спадщини та роз­виток міжнародного співробітництва України у сфері культури. Однак його дія не поширюється на сучасні сувенірні вироби, предмети куль­турного призначення серійного та масового виробництва.

3. Правове регулювання діяльності закладів і установ культури

Закон України від 27 січня 1995 р. «Про бібліотеки і бібліо­течну справу»визначає загальні засади бібліотечної спра­ви і бібліотечну систему України, встановлює ви­моги до формування і збереження бібліотечних фондів, бібліотечного обслуговування з метою задоволення інформаційних, наукових і культур­них потреб суспільства, збагачення духовного потенціалу народу.

Центральним органом виконавчої влади, що здійснює загальне методичне керівництво і координацію роботи бібліотеками, є Мінкультури України, яке: реалізує єдину державну політику щодо бібліотечної справи в Україні, формує вимоги щодо державного ста­тистичного обліку бібліотек, заснованих на території України; виз­начає державні потреби щодо бібліотечного обслуговування та нор­мативи, що гарантують його належний рівень; створює спеціалізовані організаційні структури для матеріально-технічного та науково-мето­дичного забезпечення бібліотечної діяльності; здійснює координацію робіт по об'єднанню бібліотек в єдину інформаційну систему та ін.

Мінкультури України та інші органи виконавчої влади, що мають бібліотеки, реалізують державну політику в галузі бібліотечної спра­ви, визначають систему управління мережею підпорядкованих їм бібліотек, забезпечують координацію їх діяльності з бібліотечною системою Мінкультури України.

Окремі повноваження щодо розвитку бібліотечної справи орга­ни виконавчої влади в межах своєї компетенції можуть делегувати громадським організаціям культурологічної спрямованості. Вони також здійснюють контроль за реалізацією цих повноважень.

Фінансування державних бібліотек здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Суспільні відносини у галузі музейної справи врегуль­овані Основами законодавства України про культуру та Законом України від 29 червня 1995 р. «Про музеї та музейну справу», яким встановлені правові, економічні, соціальні засади наукового комп­лектування, вивчення, збереження та .використання пам'яток приро­ди, матеріальної і духовної культури, діяльності музейних закладів.

Центральним органом виконавчої влади у сфері музейної справи є Мінкультури України, який: здійснює організаційно-методичне ке­рівництво у цій сфері; реалізує національну музейну політику в Ук­раїні; формує вимоги щодо державного статистичного обліку музеїв, створених на території України; визначає державні потреби щодо му­зейного обслуговування та нормативи, що гарантують його належний рівень; створює спеціалізовані організаційні структури для науково-ме­тодичного та матеріально-технічного забезпечення музеїв; здійснює координацію робіт по об'єднанню музеїв в єдину інформаційну систе­му; організує навчання та фахову перепідготовку музейних працівників; здійснює контроль за діяльністю державних музеїв, обліком і збере­женням Музейного фонду України; організує наукові дослідження в галузі музеєзнавства.

Інші центральні та місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють керівництво під­відомчими їм музеями.

З метою оптимізації функціонування мережі клубних за­кладів і забезпечення конституційних прав громадян на задово­лення їх культурних потреб постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1998 р. «Про нормативне забезпечення населення клубними закладами» затверджені нормативи забезпечення на­селення клубними закладами. Ці нормативи запроваджено як ор­ієнтований напрямок організації системи культурного обслуговуван­ня населення міст, селищ і сіл, що не обмежує ініціативу місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування щодо розвитку і функціонування клубних закладів.

В Україні діє система архівних установ, яка здійснює свої функції відповідно до Закону України від 24 грудня 1993 р. «Про національний архівний фонд та архівні установи». До неї входять: Державний комітет архівів України; центральні та галузеві державні архіви; державні архівні установи АРК; місцеві державні архівні ус­танови; архівні підрозділи самоврядних наукових установ, держав­них музеїв та бібліотек; архівні підрозділи органів, підприємств, установ і організацій; архіви (архівні підрозділи) об'єднань грома­дян, підприємств, установ і організацій, заснованих на колективній та приватній формах власності; науково-дослідні установи в галузі архівної справи.

Центральним органом виконавчої влади, що здійснює управлін­ня архівною справою та несе відповідальність за її стан і подальший розвиток, є Державний комітет архівів України, який здійснює конт­роль і нормативно-методичне забезпечення ведення діловодства і архівної справи.

З метою державної підтримки закладів культури, що відіграють визначну роль у духовному житті людини, створення належних умов для їх дальшого розвитку та примноження культурної спадщини народу України Указом Президента України від 11 жовтня 1994р. «Про національні заклади культури» встановлено, що статус націо­нальних надається закладам культури, майно яких перебуває у загаль­нодержавній власності. Функції управління майном таких закладів культури здійснює Мінкультури України, яке затверджує положен­ня про конкретний заклад культури, укладає і розриває контракти з керівниками цих закладів. Майно цих закладів не підлягає привати­зації. Фінансування здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Контроль за рівнем культурної діяльності, здійснюваної на­ціональними закладами культури, використанням ними бюджетних коштів здійснюють наглядові ради при Мінкультури України, які ут­ворюються ним за основними напрямками діяльності цих закладів.

Положення про національний заклад (установу) України затверд­жено Указом Президента України від 16 червня 1995 p. (зі змінами).

Особливе місце у сфері культури і мистецтва посідають об'єд­нання громадян. В Україні створені і діють творчі спілки письменників, композиторів, художників, театральних діячів, кінема­тографістів, фотохудожників, журналістів, архітекторів, майстрів народного мистецтва, дизайнерів та ін. Правові та організаційні за­сади діяльності творчих спілок у галузі культури та мистецтва виз­начені Законом України від 17 жовтня 1997 р. «Про професійних твор­чих працівників та творчі спілки».

Творча спілка створюється групою професійних творчих праців­ників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтв (всеукраїнська — у складі не менш як 100 осіб, регіональна (місце­ва) — не менш як 20 осіб), що мають у своєму доробку завершені та оприлюднені твори культури і мистецтва чи їх інтерпретації.

Членами творчої спілки можуть бути професійні творчі праців­ники — громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які до-сягли вісімнадцяти років. Рішення про утворення творчої спілки прий­мається загальними зборами (з'їздом, конференцією). Питання про надання спілці професійних творчих працівників статусу творчої спілки як суб'єкта діяльності вирішуються при реєстрації спілки у поряд­ку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державній реєст­рації підлягають усі творчі спілки. Державна реєстрація всеукраї­нських творчих спілок здійснюється Міністерством юстиції Украї­ни, а їх територіальних осередків та регіональних (місцевих) творчих спілок — відповідними місцевими органами виконавчої влади. Орга­нами управління творчих спілок є загальні збори (з'їзд, конференція), правління, президія, рада тощо та голова правління.