При складанні договорів на автоперевезення необхідно враховувати загальні умови поставки вантажу.
Оформленню первинної транспортної документації при перевезеннях вантажів автомобільним транспортом слід приділити особливу вагу, оскільки правильне оформлення прямо пов’язане з веденням податкового і бухгалтерського обліку і можливістю, при необхідності, відстоювати свої права в арбітражному суді.
При перевезеннях вантажів автомобільним транспортом застосуються такі типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля:
- дорожній лист вантажного автомобіля в міжнародному сполученні – типова форма №01;
- дорожній лист вантажного автомобіля – типова форма №2;
- товарно-транспортна накладна – типова форма №1-ТН;
- товарно-транспортна накладна – типова форма № СМК;
- талон замовника – типова форма №1-ТЗ.
Зазначені бланки є документами суворої звітності, виготовляються друкарським способом з облікової серією і друкарською нумерацією.
Вантажовідправник виписує ТТН у чотирьох примірниках, перший з яких залишається у нього і є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей.
Якщо автомобіль використовується замовником на умовах погодинної форми оплати транспортних послуг, до дорожнього листа вантажного автомобіля додається ТТН і талон замовника типової форми №1-ТЗ.
Перевезення вантажними автомобілями власних речей громадян за їхніми замовленнями здійснюється по дорожньому листу з доданням до нього квитанції прибуткового касового ордера на оплату транспортних послуг.
Вільна ціна – це ціна реалізації послуг, яка складається безпосередньо на ринку, фактично узгоджена у договорі. Рівень вільної ціни на ринку послуг визначається механізмом попиту і пропозиції.
Формуючи ціну на послуги з перевезення, продавець насамперед здійснює розрахунок собівартості перевезень. Розрахункова собівартість є базою при формуванні продажної ціни, оскільки продаж послуг за ціною нижчої від собівартості приносить підприємству збитки.
6. Бухгалтерський і податковий облік перевезень пасажирів автомобільним транспортом.
6.1. Бухгалтерський облік.
Найбільш значні зміни відбулися в бухгалтерському обліку, і пов’язані вони із затвердженням П (с) Б0 і нового плану рахунків.
Раніше підприємства транспорту для відображення доходів, отриманих від основної експлуатаційної діяльності транспорту, використовували рахунок 49 “Доходи від реалізації послуг”, що був призначений тільки для підприємств транспорту і зв’язку. На цьому ж рахунку вони відображали всі інші види транспортних доходів. Виробничі об’єднання, промислові підприємства, будівельні організації та інші підприємства для обліку доходів від перевезень використовували рахунок 46 “Реалізація”. Із затвердженого нового Плану рахунків усі підприємства для відображення доходів від автомобільних перевезень застосовують субрахунок 703 “Дохід від реалізації робіт і послуг” рахунка 70 “Доходи від реалізації” незалежно від незалежно від того, є цей вид діяльності для них основним чи ні.
Існують різні види послуг з перевезення пасажирів, кожний з яких має свої переваги. Тому для збору об’єктивної інформації про фінансовий стан і результати діяльності на підприємствах як і раніше необхідно вести роздільний облік операцій з перевезення громадським і негромадським транспортом. У свою чергу, усередині кожної групи облік слід розділяти за видами перевезень (міські, приміські, міжміські, міжнародні) і залежно від режиму виконання перевезень (звичайні). Не менш важливо вести роздільний облік реалізації послуг за пільговуваними і не пільговуваними перевезеннями.
Для ведення роздільного обліку із застосуванням нового Плану рахунків у бухгалтерському обліку слід застосовувати субрахунки третього і четвертого порядку.
З набуттям чинності П (с) БО 16 змінився і порядок Відображення затрат, пов’язаних з перевезенням пасажирів. Витрати більше не поділяються на ті, що включаються до собівартості послуг, і ті, що списуються за рахунок прибутку. Витрати за видами (загальновиробничі), як і доходи, отримані в результаті надання послуг, списуються на фінансовий результат.
6.2. Як і раніше актуальним залишається питання про порядок відображення в бухгалтерському і податковому обліку операцій з надання послуг з перевезення пасажирів у тому випадку, якщо вид послуг, що надається, вимагає обов’язкового страхування пасажирів від нещасних випадків і сума страхового платежу включається до вартості проїзного документа.
Обов’язкове особисте страхування, згідно із Положенням № 959, не передбачена тільки для пасажирів автомобільного транспорту на внутрішньоміських маршрутах. В усіх інших випадках страховий платіж утримується з пасажирів транспортною організацією, яка здійснює це утримання на підставі агентської угоди, укладеної зі страхувальником. Розмір страхового збору визначений Положенням № 959: на міжобласних і міжміських маршрутах у межах області, Автономної Республіки Крим – у розмірі до 2% вартості проїзду. При цьому транспортна організація видає пасажирам страховий поліс. Він може видаватися не на окремому бланку або розміщуватися на зворотному боці квитка.
У Бухгалтерському обліку відповідно до пункту, 6.2 П (с) БО 15 суми страхового збору не є доходом перевізника, оскільки вони надходять за агентським договором на користь страхувальника. Суми страхового збору, що надійшов, не включаються до доходу від надання послуг, а до перерахування страхувальникові акумулюються на субрахунку 685 “Розрахунки з іншими кредиторами”. І тільки якщо згідно з агентською угодою перевізник за оформлення страхових полісів отримує від страхувальника винагороду, сума винагороди є доходом перевізника від послуг, що надаються, і облічується на субрахунку 703.
У податковому обліку суми страхового збору, отримані перевізником, не є його доходом, валовий дохід від страхової діяльності виникає у страхувальника. Причому перевізник поставлений в досить жорсткі рамки: він зобов’язаний протягом двох робочих днів після отримання страхового збору перерахувати його страховій компанії. Такий порядок зайвий раз доводить, що перевізник не тільки не дає пасажирові послуг зі страхування, але й не може використовувати суми страхового збору у власних цілях.
ПДВ на суму страхового збору не нараховується виходячи із того, що операції з надання послуг зі страхування не є об’єктом обкладення ПДВ. У той же час згідно з пунктами 4.1 Закону про ПДВ базою оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) є їх договірна вартість, визначена за вільними або регульованими цінами. До договірної вартості включаються будь-які суми коштів, передані платникові податків безпосередньо покупцем через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів, проданих таким платником податків. Але, як це відзначалося раніше, перевізник не надає послуг зі страхування. Тому страховий збір не є базою для нарахування ПДВ, навіть якщо сума страхового збору, виділена окремим рядком у квитку, у подальшому включається до загальної вартості проїзду, сплаченої пасажиром у зв’язку з придбанням квитка. На умовному числовому прикладі розглянемо схему бухгалтерських проводок і порядок відображення в податковому обліку операцій з перевезення пасажирів маршрутним приміським автобусом (див. табл. 2).
6.3. Скільки не тривали дебати про те, чи повинен перевізник видавати пасажирові документ, що підтверджує факт оплати проїзду у транспорті, ніякі прив’язки до виду послуг, які надаються, до форми власності перевізника або використовуваної ним системи оподаткування не повинні позбавляти пасажира права на отримання такого документа. Це право закріплене за ним Законом про захист прав споживачів.
Квиток на проїзд є документом, що підтверджує не тільки вартість послуг, оплачених пасажиром, але й право пасажира на користування автомобільним транспортом і перевезення багажу.
Міністерством транспорту України розроблена і зареєстрована нова Інструкція про порядок обліку бланків квитків на проїзд автомобільним транспортом і готівки, отриманої від перевезення пасажирів і багажу, затверджена наказом від 31.05.2000р. №279 (далі інструкція №279).
Приклад: Підприємство, що надає послуги з перевезення пасажирів, закупило бланки квитків на проїзд в автобусах загального користування у кількості 10 000 шт на загальну суму 300 грн. (у тому числі ПДВ – 50 грн).
Номінальна вартість одного квитка – 0,5 грн., загальна сума склала 5 000 грн. (ПДВ до вартості проїзду не включається згідно з підпунктом 5.1.13 Закону про ПДВ). Оприбутковані квитки зі складу підприємства передаються до квиткової каси для підготовки до продажу. Касир заповнює облікову книжку форми №2-АСЕ (додаток №16 до інструкції №279) і передає водієві для подальшої реалізації на суму 5 000 грн.
За зміну реалізовано квитків на суму 1500 грн. Частина квитків, непридбаних для використання, на суму 5 грн підлягає списанню, про що складений акт форми №48-АСЕ. Залишок нереалізованих квитків на суму 3 495 грн. зданий до каси (див. табл.3).
Ліцензування.
На сьогодні відповідно до статті 4 Закону про підприємство ліцензуванню підлягають тільки міжнародні перевезення пасажирів автомобільним транспортом (крім країн СНД). Однак з 22.10.2000 р. набуде чинності Закон про ліцензування, згідно з яким ліцензуванням будуть підлягати всі без винятку перевезення пасажирів як по Україні, так і міжнародні, у тому числі і до країн СНД (див. табл.3).