
Кінці відрізків z з’єднуємо плавною кривою і отримуємо діаграму залежності

.
До отриманої діаграми проводимо дотичні під кутом тиску

, а на їх теретині отримаємо точку 01, яка є центром обертання кулачка з мінімальним радіусом. Центр обертання кулачка можна прийняти в будь-якій точці зони, що утворилась між двома дотичними нижче точки 01.
Приймаємо:
- радіус початковой шайби

4. Побудова профілю кулачка.
Побудова аиконується в масштабі .
1. Креслимо заданий графік функції

руху штовхача, користуючись маштабними коефіцієнтоми

по осі ординат і

. З одного центра 01 проводимо коло радіусом

і коло радіусом

і е.
2. Напродовженні осі абсцис вибираємо довільну точку С що належить штовхачу, і проводимо паралельно до осі ординат лінію руху штовхача, на якій розмічаємо точками 1, 2, 3, ... ,m шлях руху точки С .
3. З центра О проводимо коло радіусом

. Застосовуючи метод інверсії, у напрямку протилежному напрямку обертаннякулачка від лінії 001 відкладаємо фазові кути

.Відкладаємо від прямої ОС в бік, протилежний обертанню кулачка, фазові кути, ділимо кути віддалення

і наближення

на десять рівних частин і проводимо промені 0-1, 0-2, ... , 0-10 ., відповідно до положень штовхача.
4. Перенесимо за допомогою циркуля положення точоки С з розмітки на відповідні напрямні штовхача у відносному русі навколо кулачка і, зєднавши їх плавною кривою, одержимо теоретичний профіль кулачка.
5. Зточок теоретичного профілю проводимо кола радіусами

і будуємо обвідну цих кіл, яка і буде практичним (робочим) профілем кулачка.
Слід зазначити, що в кулачку центрального кулачкового механізму фазові кути і кути відповідних профілів збігаються, а в кулачках позацентрових кулачкових механізмів кути профілів віддалення і наближення залежно від величини і напрямку ексцентриситету можуть бути як більшими, так і меншимивідповідних фазових кутів.
6. Для побудови практичного профіля кулачка проводимо коло радіусом ролика, яке повторюємо багаторазово, прийнявши за центр лінію теоретичного профілю. Будуємо еквівалентний профіль, який є практичним профілем.
5. Аналітичне визначення радіуса-вектора теоретичного профілю кулачка
Вихідні дані:

= 20;

=30о (0,524 рад);
R0 = 34мм;

=270о (4,7рад);
Вихідні данні: R0 = 34мм, e = 10мм, j в = 115°(2рад.), j = 25° (0.35 рад.),
j н = 130° (0.35 рад.) Sm = 20мм, rр = 0 мм
Для даного закону руху коефіцієнти переміщення y і швидкості d вибираємо із таблиці. При
К = j / j в = 100 / 115 = 0,87; y = 0,870; d= 1.8
Переміщення S і аналог швидкості

при повороті і кулачка на кут j =100 °:
S = (y ∙ Sm) = 0,870 ∙ 20 =17,4мм;

= d ∙

= 1.8∙

= 18мм.
Визначаємо S0, J:
S0 =

R02 – e2 =

342 – 102 =32,5 мм;
tg J

=

=

= 0.21;
J = аrctg 0. =12°4`25,79``.
Визначаємо кут g - кут між радіусом – вектором теоретичного профілю і напрямом рушу штовхача
g = arcsin ( e / r ) = arcsin ( 10 / 34) = 17°6`16,69``.
Радіус - вектор практичного профілю кулачка буде :
rп =

r2 + rp2 – 2∙ r ∙rp∙cos (J + g ) =

342 + 02 – 2∙ 18∙ 0 cos (12°4`25,79``+ 17°6`16,69``) = 34мм.
5.Геометричний синтез евольвентного нульового прямозубого зачеплення
Вихідні дані:

мм - модуль;

- число зубців першого колеса;

- число зубців другого колеса;

- коефіцієнт висоти головки зубця;

- коефіцієнт висоти ніжки зубця;

- коефіцієнт радіального зазору;

- коефіцієнт округлення біля ніжки зубця;

- кут профілю.
5.1 Визначення геометричних параметрів зубчастого зачеплення
Визначаємо крок зачеплення

мм.
Визначаємо радіуси ділильних кіл:

мм;

мм.
Визначаємо радіуси основних кіл:

мм;

мм.
Визначаємо товщини зубців:

мм;

мм.
Визначаємо радіуси западин:

мм;

мм.
Визначаємо міжосьову відстань:

мм.
Визначаємо радіуси початкових кіл:

мм;

мм.
Визначаємо висоту зубців:

мм.
Визначаємо радіуси вершин зубців:

мм;

мм.
Виконуємо перевірку розрахунків на ЕОМ
Викреслювання елементів зубчастого зачеплення
Побудову евольвентного зачеплення виконуємо в масштабі М5:1. На лінії центрів коліс від точки Р (полюса зачеплення) відкладаємо радіуси rW1 і rW2 початкових кіл та будуємо ці кола.
Проводимо пряму
під кутом
, після чого з центрів коліс О1 і О2 відкладаємо перпендикуляри до цієї прямої
та
. Ці відрізки є радіусами основних кіл
і
. Будуємо евольвенти, які описує точка Р прямої

при перекочуванні її по основних колах. При побудові евольвенти 1-го колеса ділимо відрізок

на чотири рівні частини (

3=32=21=P1) і з точки 3 проводимо дугу радіуса 3Р до перетину в точці Р' з основним колом (

). Дугу

також ділимо на чотири рівні частини (

). На прямій

за точкою

відкладаємо відрізки (45=56=…), рівні Р1, а на основному колі - дуги (

), рівні дузі

. Через точки

проводимо перпендикуляри до відповідних радіусів