Системи лічби часу (стр. 4 из 5)

Окремим рядком слід сказати про так звані “літній” та “зимовий” часи. З другої половини XX століття багатьом державним діячам, вченим-економістам здається, що введенням останніх відповідно на літній та зимовий періоди в їх країнах досягається велика економія електроенергії. Україна не є винятком. Щоб не ділити державу на два годинні пояси і щоб “не відстати” від Росії, більшості країн СНД та країн Європейського Союзу, українці також змушені “крутити” стрілки годинників то взад, то вперед. Не даремно на початку статті було сказано, що ми є стадом. Багато хто з нас, в день переходу на “літній” чи “зимовий” час навіть не знає, в який бік – вперед чи назад треба переводити годинники. І, звісно ж, якщо сильні цього світу, не маючи елементарних знань, одного дня скажуть нам, що потрібно перевести годинники, скажімо, на 5 годин назад чи на 10 годин вперед, і при цьому наголосять, що це є економічно вигідно – ми спокійно виконаємо це рішення. Ми йдемо туди, куди йдуть всі, робимо те, що роблять всі, бо “так треба”. Головна проблема в тому, що пересічний громадянин практично некомпетентний в питаннях обчислення часу.

Цій некомпетентності існує просте пояснення. Наприклад, в загальноосвітніх школах окремого предмету астрономії вже не існує. Деякі поняття з астрономії тепер діти поспіхом вивчають на кількох уроках фізики. Цих понять явно недостатньо, крім того, в підручнику з фізики (в дуже бідному матеріалі з астрономії) про обчислення часу не сказано ні слова. Більшості педагогів дана тема або недоступна, або не потрібна. Якщо людині з малих літ не прививаються ці знання, то в юності та зрілому віці такій людині абсолютно всерівно, який час показує годинник – встигнути б на вечірку, на лекцію, на роботу чи службу. Через це, навіть закінчивши вищий навчальний заклад зі спеціальності фізика чи астрономія, переважна більшість з нас не виявляє жодного інтересу до питань обчислення часу. Бо вже хтось, колись і якось за нас це питання вирішив. Вірне це рішення чи ні – нікого не хвилює. Коли мені говорять, що вчені, навіть зі світовим іменем, в питаннях обчислення часу керуються в основному політичними, а не астрономічними мотивами, в мене це вже не викликає подиву.

На прикладі України поясню “економічну вигоду” від віднесення всієї її території до другого годинного пояса та запровадження на зимовий період так званого поясного, або “зимового” часу. Як правило, при незмінній тривалості робочого дня силова енергія (електроенергія, що витрачається на роботу верстатів, машин, механізмів, засобів керування процесами і т.п.) є однаковою і не залежить від умов природного освітлення та прийнятого в дану пору року часу. Майже те саме можна сказати про електроенергію, яка йде на освітлення виробничих приміщень – останні в переважній більшості випадків освітлюються весь робочий день, незалежно від часу доби. Щодо службових приміщень: на багатьох підприємствах і в установах робочий день закінчується в 17 годин. Сонце ж, навіть в Києві в найкоротші дні заходить в 15 годин 54 хвилини, тобто в тих приміщеннях, де вдень освітлення не потрібне, його вмикають під кінець робочого дня не менше як на 1 годину. Стосовно освітлення житлових приміщень. В ранкові години людина поспішає на роботу чи службу, тому вмикає електроосвітлення на досить нетривалий і однаковий час, незалежно від умов природного освітлення та прийнятого часу. Справді, середній киянин, щоб встигнути на роботу, прокидається в 6 год. 30 хв., причому, не має значення, який час прийнято в Києві – другого чи третього пояса. Штучне освітлення він вмикає максимум на півгодини. Близько 7 годин ранку він залишає свою оселю (ще в темряві – як за часом другого, так і за часом третього пояса), і освітлення вимикається. В центральних областях України Сонце за часом третього годинного пояса сходить близько 8 годин 45 хвилин. Більшість офісів відчиняються в 9 годин ранку, тобто у разі прийняття тут часу третього годинного пояса потреба в штучному освітленні відсутня, а у східних регіонах питання ранкового штучного освітлення взагалі не стоїть. У всякому разі, час ранкового освітлення в десятки, якщо не в сотні разів менший від часу, на який люди вмикають освітлювальні та побутові прилади ввечері, коли не поспішаючи готують їжу, миються, перуть і прасують, дивляться телепередачі, коли школярі готують домашні завдання, грають в комп’ютерні ігри, студенти готують сесії, службовці готують доповіді і т.п. Прийнято, що середній українець лягає спати близько 22 годин 30 хвилин, причому йому, як я вже говорив, неважливо, який буде час – “літній” чи “зимовий” в даний період, лише годинник показував би пів на одинадцяту вечора. У листопаді – грудні в центральних, південних та східних областях України, особливо прийнявши до уваги, що ці два місяці за статистичними даними тут є найпохмурішим періодом року, в середньому люди змушені вмикати електроосвітлення в оселях близько 15 годин 30 хвилин. Таким чином, основне вечірнє освітлення у випадку переходу в кінці жовтня на “зимовий” час задіяне у згаданих регіонах в середньому протягом 7 годин.

Підсумовуючи, можна сказати головне: на ранковому освітленні держава нічого не втрачає і нічого не виграє за будь-якого прийнятого часу. Проте кожного дня у вищезгадані місяці, у випадку переходу на “зимовий час” – в центральних, південних та східних регіонах України ми втрачаємо на вечірньому основному освітленні (квартири, будинки, вулиці) та вечірньому додатковому (службові приміщення, де додатково вмикають освітлення з 15 год. 30 хв. до кінця робочого дня) приблизно 1 годину, помножену на сумарну потужність задіяних освітлювальних установок. Очевидно, вигравали б ми лише тоді, коли б у вказаних регіонах назавжди прийняли час третього годинного пояса, тобто без переходу на “літній” чи “зимовий” час.

Вчені-астрономи, економісти, біологи й медики у всьому світі висловлюються категорично проти запровадження “літнього” та “зимового” часу, оскільки, як було показано, такий перехід може давати не лише вигоду, а й втрати, крім того, порушуються біологічні ритми більшості людей, і як наслідок – після днів переходу погіршується самопочуття, порушується сон. Особливо погіршується самопочуття дітей і підлітків, котрі (автор сам спостерігав) ще кілька тижнів після так званого „переходу” не можуть прийти до тями. Незалежне опитування, яке проводилось не лише на сході України, показує, що багато людей, далеких від астрономії, вважають переведення годинників у будь-якому напрямку в межах одного годинного пояса цілковитим абсурдом.

Буквально в кількох словах про існуючу лінію зміни дат. За існуючою схемою, вона має проходити точно по меридіану, що має довготу 180°. Мало того, що ця лінія в багатьох місцях відхиляється на значні відстані від цього меридіану, так ще й ділить 12-й годинний пояс на дві рівні частини. Таким чином, на більшій частині 12-го пояса, в тім числі і деяких на ділянках суші – час один і той же, а дати по різні боки лінії різні. Якби в цьому поясі була невелика держава і в ній був прийнятий єдиний час, то в місті, яке розташоване на захід від лінії зміни дат, було б, скажімо 10 годин ранку понеділка, а в місті, яке знаходиться на схід від цієї лінії – ті ж 10 годин, але ще неділі. Відстань між містами може бути невеликою. Знову довелося б робити кільканадцятий виняток і проводити лінію зміни дат або по державному кордону, або по природному утворенню.

Перелічені проблеми мають багато країн світу, але вихід з цього становища є. Пропонується прийняти наступне положення про систему поясного часу.

З метою вдосконалення існуючої системи годинних поясів, раціональнішого використання світлої частини доби, а з нею і електричної енергії на вечірнє освітлення, та з метою усунення причин запровадження “літнього” та “зимового” часу, по всій планеті – на суші, в морях і океанах, замість системи годинних поясів Флемінга застосувати подану нижче схему:

З схеми видно, що границі годинних поясів проведено точно по меридіанах, довготи яких кратні 15° (по центральних меридіанах минулої схеми). Т0 позначає Всесвітній Час, літерою Е позначені географічні довготи на схід від Гринвіча, літерою W – на захід від Гринвіча. Числа поясів відлічуються від нульового на схід.