Забезпечені кредити — це кредити, які мають забезпечення у вигляді ліквідної застави, реальна (ринкова) вартість якої перевищує кредитну заборгованість не менше як на 25%, або ті, які мають гарантію уряду України або банківську гарантію.
Недостатньо забезпечені кредити — це кредити, які мають забезпечення у вигляді ліквідної застави, реальна (ринкова) вартість якої становить не менше 60% від суми кредитної заборгованості; кредити, застраховані у встановленому порядку, та кредити, надані під гарантії, договори-поруки юридичних осіб.
Незабезпечені кредити — це кредити, які не мають забезпечення або за якими реальна (ринкова) вартість забезпечення становить менше 60 відсотків від суми кредитної заборгованості. Розробляючи умови майбутньої кредитної операції, банк повинен правильно визначити групу, до якої відноситься дана позика.
Будь-яка кредитна угода має сприяти створенню якісного і високоприбуткового кредитного портфеля банку. Банківські установи зобов'язані за станом на перше число кварталу (місяця) розглядати свій кредитний портфель з метою оцінки кредитних ризиків.
Правильне і точне визначення умов кредитного договору залежить від якості інформації, отриманої банком на попередніх стадіях кредитного процесу.
У кредитному договорі має бути передбачена чітка процедура розгляду і вирішення всіх самих складних проблем, що виникатимуть у процесі здійснення кредитної операції. Підготовку до укладення кредитного договору здійснюють кредитні комітети (у відділеннях та філіях — кредитні комісії) комерційних банків.
Умови кредитних договорів мають бути органічно взаємозв'язані. Серед них найістотніший вплив на майбутній хід реалізації кредитного процесу здійснюють: рівень концентрації кредитної діяльності банку в певних сферах (галузях) народного господарства; частка позик, що припадає на клієнтів з недостатньою кредитоспроможністю; прийняття в заставу цінностей, які по-різному реалізуються на ринку тощо. Оцінюючи умов кредиту, необхідно також враховувати й майбутні зміни економічної кон'юнктури в тій галузі, в яку буде спрямована отримана позикауЙдеться, насамперед, про реальність
Необхідне чітке визначення напрямків використання наданого кредиту: споживчі, промислові, на формування обігових коштів, інвестиційні, сезонні, на усунення тимчасових фінансових труднощів, проміжні, на операції з цінними паперами, імпортні та експортні і таке інше. Заведено виділяти кредити в поточну діяльність та кредити в інвестиційну діяльність. Кредити в поточну діяльність — це позики, надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для фінансування поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів і часом здійснення затрат. Наприклад, кредити в поточну діяльність включають овердрафти, кредити, надані за постійними кредитними лініями на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні затрати або на рефінансування комерційного кредиту між підприємствами (врахування векселів, факторинг тощо). Кредити в інвестиційну діяльність — це кредити, надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах при здійсненні ними інвестиційних вкладень. Наприклад, кредити на будівництво та освоєння землі, кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі, фінансовий лізинг тощо.
Однe з найскладніших завдань для банку — правильно визначити можливу рентабельність проекту, який передбачається кредитувати. Позичальник має аргументовано довести, що позика буде використана ефективно і без проблем повернута в банк у визначений термін з відсотками. У зв'язку з цим економісти кредитного відділу повинні проаналізувати бізнес-план проекту та результати спеціальних маркетингових досліджень потенціальних позичальників, оцінити перспективи їхньої діяльності на відповідних ринках. Для комерційного банку важливо, щоб у фінансуванні об'єктів кредитної угоди брали участь кошти не тільки банку, а й самого позичальника.
Одними із центральних проблем, що мають місце при укладанні кредитного договору, є визначення термінів надання і суми позики. Неправильне визначення термінів надання кредиту призводитиме до погіршання фінансового стану позичальників (у разі надмірно напружених термінів погашення позики) або до виникнення труднощів у банку (у разі "ліберальних" строків погашення кредиту). Невигідним буде для банку як заниження, так і завищення суми позики. В першому випадку у позичальника матиме місце дефіцит коштів, що обумовлюватиме збитковість проекту, який кредитується, а отже, і загрозу непогашення кредиту; в другому випадку позичальник отримує надлишкові кошти, що послаблює стимули до їх дійсно раціонального використання.
Через великі обсяги і специфіку аналітичної роботи з майбутніми позичальниками при укладенні кредитного договору в банку можуть бути створені і діяти два окремих структурних підрозділи: відділ кредитного аналізу і кредитний відділ. У відділі кредитного аналізу має бути в наявності і постійно поповнюватися картотека кредитної інформації, що включає найповніші дані про взаємовідносини і банку клієнтів-позичальників. Працівники кредитного відділу повинні готувати кінцеву кредитну пропозицію з обґрунтуванням доцільності або недоцільності для банку надання позики даному клієнтові під даний проект. Кінцеве рішення щодо кредитної угоди приймає кредитний комітет (комісія) банку.
Після прийняття банком рішення про надання позики і визначення її умов оформляються кредитний договір і термінове зобов'язання.
Термінове зобов'язання за позичкою банку — це документ, що дає банкові право на беззаперечне списування коштів з рахунка позичальника для погашення кредиту після настання зазначених у ньому строків платежу. Термінове зобов'язання надається банкові позичальником як обов'язковий додаток до кредитного договору на окремому бланку при одержанні позички. У зобов'язанні зазначаються: найменування і код позичальника, найменування і код банку позичальника, сума кредиту, строк платежу (число, місяць, рік прописом), підписи керівників підприємства і банку, номери відповідних рахунків. На звороті термінового зобов'язання розміщено таблицю, в яку вноситимуться відмітки про сплату: дата, сума, залишок, підпис. Отже, термінове зобов'язання містить зобов'язання підприємства-позичальника сплатити необхідну суму за одержаною ним позикою.
Кредитний договір підписує голова правління банку чи його заступники на підставі прийнятого кредитним комітетом (комісією) рішення.
3.3.3 Забезпечення повернення кредиту
Вітчизняні комерційні банки використовують такі основні форми забезпечення кредиту: застава рухомого і нерухомого майна; гарантії і поручительства третіх осіб; страхування ризику позики; уступка дебіторської заборгованості; неустойка (штрафи, пеня). Кожна з форм забезпечення повернення кредиту оформляється окремим документом, що має юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для погашення позики у разі відсутності коштів у позичальника після настання строку погашення кредиту.
Порядок забезпечення виконання кредитних зобов'язань заставою регулюється Законом України "Про заставу" (від 2 жовтня 1992 р.) і договором застави.
Застава — це спосіб забезпечення будь-якого (в тому числі й кредитного) зобов'язання. Банк укладає з позичальником окремий договір застави. Предметом застави є високоліквідні (тобто ті, які можна у разі потреби швидко реалізувати) товарно-матеріальні цінності, готова продукція, цінні папери тощо.
У банківській практиці застава майна випливає із заставного зобов'язання, що видається позичальником (заставодавцем) кредитору (заставодержателю) і потверджує право остан-нього у разі невиконання платіжного зобов'язання отримати переважне задоволення претензії (перед іншими кредиторами) з вартості закладеного майна.^В юридичному аспекті для комерційного банку важливо, що для фактичної реалізації заставленого майна кредитору не потрібно порушувати щодо позичальника судовий позов. Сам факт наявності застави дає комерційному банкові особливі права щодо розпорядження заставним майном.
Важливе значення має проведення правильної ринкової оцінки вартості предмета застави.
Вартість застави має включати суму кредиту і відсотків за ним. Банк має право контролювати збереження заставленого майна. При оформлені договору на заставу товарів, матеріалів чи продукції слід враховувати, що вони є предметом застави лише до моменту їх реалізації чи переробки, після чого договір втрачає силу і заставодавець повинен замінити предмет застави.
Предметом застави може бути рухоме майно (обладнання, машини, оргтехніка, товари на складі тощо). У цьому разі воно передається у володіння заставодержателю (на його склади) або за взаємною угодою залишається у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя. Це окремо оговорюється в договорі застави. На зберігання заставодержателю передаються також і цінні папери, якщо вони є предметом застави.
Застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателю, називається закладом. Банки намагаються використовувати заклад лише в крайніх випадках, адже необхідність утримання приміщень для збереження відповідних цінностей є економічно невигідним і організаційно незручним. В банківській практиці як предмет закладу найчастіше використовується золото та інші дорогоцінні метали, дорогоцінні камені, предмети мистецтва, автомобілі.
Гарантія як форма забезпечення повернення кредиту — це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника, коли він фінансове не здатний зробити це самостійно. Якщо гарантія надається юридичною особою, то вона оформлюється у вигляді гарантійного листа. Банк надає кредит, забезпечений гарантією, лише після того, як отримає гарантійний лист з відміткою банку організації-гаранта про його зобов'язання списати з поточного рахунка гаранта відповідну суму боргу та відсотки за позикою.