Аналіз політики із залучення позикових ресурсів та оцінки їх ефективності СНВТОВ Васильківське (стр. 2 из 9)

Ось чому, в разі тимчасового браку чи нестачі власних інвестицій, більшої рентабельності використання залучених коштів, сільськогосподарські підприємства можуть скористатися для оновлення і розвитку технічної бази позиковим капіталом.

Позиковий капітал – це кредити банків і фінансових компаній, позики, кредиторська заборгованість, лізинг, комерційні папери тощо. Він поділяється на довгостроковий (більше року) і короткостроковий (до року) (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Класифікація позикового капіталу [23, c.97]

За метою залучення позикові кошти поділяються на такі види [25, c. 213]:

− кошти, що залучаються для відтворення основних засобів і нематеріальних активів;

− кошти, що залучаються для поповнення оборотних активів;

− кошти, що залучаються для задоволення соціальних потреб.

За формою залучення позикові кошти можуть бути:

− у грошовій формі,

− у формі обладнання (лізинг),

− у товарній формі

− в інших формах;

За джерелами залучення вони поділяються на зовнішні і внутрішні.

За терміновістю погашення – на довгострокові і короткострокові.

За формою забезпечення – забезпечені заставою, поручительством або гарантією і незабезпечені.

Забезпечені зобов’язання у разі ліквідації підприємства задовольняються в пріоритетному порядку, незабезпечені – за залишковим принципом.

Порівняно з власним капіталом позиковий капітал має суттєву перевагу – різноманітність джерел формування і практично необмежені можливості залучення.

До негативних якостей позикового капіталу належать [25, c.222]:

· необхідність при його залученні виконання умов власників коштів (кредиторів), до яких належать представлення гарантій або застави, підтвердження кредитоспроможності підприємства тощо;

· зниження рентабельності активів підприємства внаслідок того, що залучення позикових фінансових ресурсів вимагає здійснення витрат на виплату відсотків за кредит, отже потенційно зменшує суму чистого прибутку підприємства;

· зниження рівня фінансової стійкості та платоспроможності підприємства;

· підвищення ризику банкрутства.

1.2. Огляд літературних джерел та нормативно-правове регулювання з проблематики дослідження

Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють фінансову, банківську та інвестиційну діяльність.

Серед них слід насамперед відзначити Закон України “Про інвестиційну діяльність”, Закон України “Про лізинг”, Закон України “Про іноземні інвестиції”, Закон України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні”, Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”, Закон України “Про банки і банківську діяльність”, які створюють правову основу інвестиційної діяльності і залучення позикового капіталу.

Законодавство визначає, що всі суб’єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Господарський кодекс України [1, с. 49] визначає, що грошово-кредитна політика держави спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб’єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки.

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності, яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності. Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин – за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни.

Виробничо-господарська діяльність та діяльність підприємств у сфері капітальних інвестицій регулюються Законами України “Про господарські товариства”, “Про підприємства в Україні”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про банки та банківську діяльність”, “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, “Про систему оподаткування” та іншими нормативно-правовими актами.

У сфері економічного аналізу господарської діяльності метою аналізу структури капіталу підприємства визначається підвищення його фінансової стійкості та платоспроможності на основі збільшення економічного потенціалу та поліпшення структури активів, власного капіталу і позикових ресурсів (зобов’язань). Аналіз капіталу підприємства має винятково важливе значення. У процесі аналізу необхідно [11, c. 85]:

1) вивчити склад, структуру і динаміку джерел формуванню капіталу підприємства;

2) установити фактори зміни їхньої величини;

3) визначити вартість окремих джерел капіталу, його середньозважену ціну і фактори її зміни;

4) оцінити зміни, що відбулися, у пасиві балансу з погляду підвищення рівня фінансової стабільності підприємства;

5) обґрунтувати оптимальний варіант співвідношення власного і позикового капіталів.

Основними джерелами інформації для аналізу формування розміщення капіталу підприємства є звітний бухгалтерський баланс, звіти про фінансові результати, про власний капітал, про рух грошових коштів, примітки до фінансової звітності й інші форми звітності, дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, що розшифровують і деталізують окремі статті балансу. Аналізуючи структуру капіталу, необхідно враховувати особливості кожної його складової. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів.

У сфері залучення позикових ресурсів (банківського кредитування) виділяється форма кредитування, яка використовується при придбанні основних засобів (устаткування, нерухомість, автотранспорт), застосовується як окремий фінансовий продукт, так і в загальному пакеті фінансування. Даний режим фінансування припускає поетапне зниження заборгованості під час дії кредитного договору. Графік зниження заборгованості приймається індивідуально при закупівлі устаткування, виробничих потужностей (у залежності від окупності капіталовкладень), при фінансуванні закупівлі автотранспорту, нерухомості рівними частками щомісяця [13, c. 273].

Підприємства-продавці устаткування/автотранспорту практикують підписання генеральних угод з банками, в яких регламентуються умови надання кредитів покупцям-юридичним/фізичним особам на купівлю їхнього товару. Досить поширене зниження відсоткової ставки по кредиту за рахунок компенсації недоотриманого доходу з боку продавця. У зв’язку з цим, візуально приваблива пропозиція по отриманню кредиту з низькою відсотковою ставкою може виявитися дорожчою в абсолютних величинах при базовій ставці – необхідно все рахувати. При закупівлі устаткування, яке передбачає комплекс пусконалагоджувальних робіт, рекомендується комбінування прямого кредитування – кредит і непрямого – гарантії, акредитиви, з метою мінімізації ризику невідповідності реальної потужності придбаного устаткування з декларованою. Відсоткова ставка кредиту, який амортизується, має бути нижче відсоткової ставки кредитної лінії.

При розгляді питання про кредитування на купівлю устаткування, розглядається більш ретельно ефективність діяльності після введення устаткування в експлуатацію, при купівлі нерухомості/автотранспорту – можливість підприємства здійснювати погашення відсотків і частини кредиту без зниження об’єму оборотних коштів.

При наданні кредиту на закупівлю нерухомості, устаткування, автомобіля, передбачається передоплата власними коштами в розмірі 10 – 30% від вартості майна, що придбавається. Рішення про надання термінового кредиту клієнту приймається кредитним комітетом банку.

Можливий моновалютний режим, з огляду на довготривалість кредиту – доцільно кредитуватися в іноземній валюті – нижче відсоткова ставка. Термін кредиту – від 1 до 5 років.

Надається, як правило, під заставу майна, яке придбавається. У випадку негативного фінансового стану – можлива вимога банку про додаткову заставу.

Проектне фінансування – категорія кредитних операцій банку, коли зворотність фінансування і ризики, з ним пов’язані, в першу чергу залежать від якості проекту як такого, а саме від здатності проекту генерувати грошові потоки, які служать джерелом обслуговування і погашення боргу, і в другу чергу залежать від фінансової підтримки чи кредитоспроможності акціонерів (учасників і прямих інвесторів) проекту, фінансового стану юридичної особи - позичальника чи цінності використовуваного в проекті майна.

Досить новий вид кредитування в Україні, в основному використовується при фінансуванні програм малого бізнесу. Програми фінансування припускають закупівлю основних засобів, поповнення оборотного капіталу при обов’язковій майновій або грошовій участі власника бізнесу.