Дисипативні властивості фрикційного контакту та їхній вплив на фретингостійкість трибосистем (стр. 3 из 5)
Встановлено, що зі збільшенням часу контактування спостерігається зменшення логарифмічного декременту коливань. Порівняно крута часова залежність декременту коливань в контакті сталі 45, яка пройшла загартування та відпуск при температурі 200 0С,може бути пояснена високою мікроповзучістю структури, сформованої в процесі термообробки. Відпущена при температурі 400 0С сталь має сильно подрібнену структуру, яка являє собою феритно-цементитну суміш із мілкими цементитними частками, і високу щільність закріплених карбідами дислокацій та характеризується повним розпадом залишкового аустеніту і виходом твердого розчину з перенасиченого стану. Така стабілізація структури сталі веде до різкого зростання її опору мікродеформаціям і зумовлює пологу часову залежність логарифмічного декременту коливань. В результаті високого відпуску відбувається коагуляція цементитних часток, що створює умови, які сприяють підсиленню мікроповзучості і, як наслідок, інтенсивному зниженню логарифмічного декременту коливань високовідпущених зразків.
Показано, що дисипативні властивості контакту залежать від структурного стану сталі, який визначається термічною обробкою (рис. 3). При малих амплітудах найбільше значення логарифмічного декременту коливань мають загартовані зразки, а при великих – високовідпущені.
У вуглецевих та низьколегованих сталях амплітуднозалежне внутрішнє тертя визначається двома основними механізмами: магнітомеханічним та структурно-дислокаційним. У загартованої і низьковідпущеної сталі переважають відносно невисокі структурно-дислокаційні втрати, а магнітопружне згасання майже повністю відсутнє; тому декремент мало залежить від амплітуди. З підвищенням температури відпуску твердість сталі зменшується, що повинно полегшити зминання плям контакту та викликати зниження демпфірувальної здатності контакту. Але з підвищенням температури відпуску і збільшенням амплітуди коливань набагато зростає внесок у загальний рівень втрат магнітопружного згасання, що і обумовлює сильне згасання у контакті.
Встановлено, що зі збільшенням шорсткості, яка відповідає реальним поверхням тертя, амплітудна залежність логарифмічного декременту коливань зростає так, що різниця в здатності до дисипації енергії стає більш вираженою при підвищених амплітудах коливань. В діапазоні досліджених значень параметра шорсткості Rz з його зростанням відбувається більш глибоке взаємне проникнення виступів контактуючих поверхонь і збільшення деформації локальних об’ємів. У цьому випадку адгезійна складова втрат невелика, а результуючі механічні втрати в основному визначаються гістерезисним (дислокаційним, магнітопружним) і мікропластичним внутрішнім тертям.
У четвертій главі описано дослідження зміни дисипативних властивостей контакту на ранніх стадіях низькоамплітудного фретингу.
Зміна дисипативних властивостей фрикційного контакту контролювалася в процесі двох режимів фретингування. Перший режим відповідав низькоамплітудним вібраціям у номінально нерухомому контакті (режим попереднього зміщення), другий – умовам, при яких відбувалося відносне проковзування зразків з амплітудою 20 мкм. В обох випадках після напрацювання заданої кількості циклів фретингування установка без порушення цілісності сполучення переводилася в режим вимірювання логарифмічного декременту коливань.
Контактне демпфірування в режимі попереднього зміщення визначається переважно двома процесами: знакозмінною пружно-пластичною деформацією (непружністю) найбільш навантажених ділянок різнорівневого дискретного контакту і субмікропроковзуванням на менш стиснутих мікровиступах. Зниження втрат спостерігається вже на початковій стадії фретингу і, очевидно, обумовлено трьома основними причинами: а) збільшенням пружної і зменшенням в’язкої складової деформації плям фактичного контакту при зростанні зближення нерівностей; б) частковим руйнуванням природної окисної плівки та зростанням адгезії ювенільних ділянок; в) зниженням рухливості магнітних доменів.
Результати дослідження зміни дисипативних властивостей контакту в умовах фретингу з повним проковзуваннямпредставлено на рис. 4. Спочатку до певного напрацювання циклів фретингування залежності механічних втрат від амплітуди коливань Ао поступово знижуються (рис. 4, криві 1-2), а потім знову стають більш вираженими (рис. 4, криві 3-5). Така зміна характеру амплітудних залежностей супроводжується синхронною зміною квадрата частоти коливань ν2(рис. 4, криві 1'-5') і граничного значення логарифмічного декременту коливань [δ], що відповідає критичній амплітуді [Ао] попереднього зміщення, при перевищенні якої починається проковзування.
Вказаним вище закономірностям відповідають зміни поточних значень δ при даному значенні А0. Приклади таких залежностей наведені на рис. 5 (криві 1-3).
При випробуванні зразків із підвищеною шорсткістю робочої поверхні (рис. 5, крива 5) порошкоподібні продукти фретинг-корозії зосереджуються в западинах, і контакт здійснюється виступами, що викликає спостережуване зростання втрат. На більш гладких поверхнях контакту на першому етапі припрацювання превалює тертя в прошарку металоокисної суміші; причому з підвищенням класу чистоти і зниженням амплітуди фретингу зростає складова тертя кочення по вільних продуктах зношування.
Отримані амплітудні залежності логарифмічного декременту коливань було представлено на основі теорії Гранато і Люкке, згідно якої амплітудна залежність логарифмічного декременту коливань описується виразом:
, (3)де ε0 – відносна амплітуда деформації; С1 – величина, пропорційна щільності дислокацій; С2 – величина, обернено пропорційна середній довжині дислокаційних сегментів Lс.
Залежність
від 
представляється рівнянням 
, (4)яке зображається в системі координат (
) прямою, тангенс кута нахилу якої дорівнює 
, а величина 
, що відсікається на вісі ординат, є мірою щільності дислокацій.Кожна крива була апроксимована двома перетинними відрізками прямих (рис. 6), точки перетину яких відповідають критичним амплітудам деформації, що визначають перехід від одного механізму розсіювання механічної енергії до іншого. При малих амплітудах коливань (відрізки розташовані праворуч від точок перетину) амплітудні залежності переважно пов’язані з коливаннями відрізків дислокацій, що відірвалися від домішок і закріплені у вузлах дислокаційної сітки, а при більших амплітудах (відрізки ліворуч від точок перетину), імовірно, починають домінувати процеси відриву дислокацій від вузлів сітки і їх переміщення на далекі відстані. В порівнянні з фреттингом у режимі попереднього зміщення фретинг із проковзуванням зрушує критичну амплітуду в область більш низьких деформацій і зменшує нахил прямих, що може бути пов’язано з менш динамічним розмноженням дислокацій, які, до того ж, зберігають достатню рухомість через невисоку ефективність динамічного деформаційного старіння.
Підвищення нормального навантаження зрушує критичну амплітуду в область більш високих значень і збільшує кут нахилу прямих. Це може вказувати на те, що при досить високих амплітудах деформації ε0 з підвищенням нормального тиску в контактну взаємодію при загальному зростанні площі фактичного контакту втягуються нові, більш глибокі, підповерхневі області, які відрізняються за своєю структурою від шарів, що лежать вище. Головна відмінність, очевидно, полягає у більш високому ступені закріпленості дислокацій домішковими атомами, внаслідок чого скорочується середня довжина дислокаційних сегментів Lс, підвищується критична амплітуда їхнього відриву і знижується загальний рівень механічних втрат.
У п’ятій главі викладено результати досліджень фретинг-процесу в умовах мащення.
Досліджувався вплив тиску в контакті та товщини граничного мастильного шару стеаринової кислоти на його фретингостійкість в процесі випробувань на триборелаксаторі з фретинг-приставкою.
Кислота розчинялася у бензолі для отримання ряду титрованих розчинів, які потім наносились на ділянку робочої поверхні зразка, що дозволяло сформувати на його поверхні квазітвердий граничний шар, товщина якого визначалась за формулою:
, (5)де [с] – титр розчину, моль/л;
– об’єм краплі, нанесеної на поверхню зразка, мл; N – число Авогадро; ω – площа, яку займає одна молекула, см2; S – номінальна площа розливу краплі на поверхні зразка, см2.В результаті побудови залежності логарифмічного декременту та квадрата частоти коливань від кількості циклів фретингування для пар зразків, розділених граничним шаром, виявлено, що для зміни вказаних показників характерна певна стадійність (рис. 7), яка, в принципі, є характерною також для фретинг-процесу без мащення (рис. 5).