В умовах ринкової економіки організація і технологія закупівельної роботи в Україні перетерпіла корінні зміни.
На зміну фондовому розподілу товарів при плановій централізованій системі управління економікою, системі централізованого прикріплення покупців до постачальників, твердих державних цін, нерівності суб'єктів, що хазяюють, твердої регламентації постачань товарів, відсутності самостійності, ініціативи, заповзятливості комерційних працівників прийшла епоха вільних ринкових відносин, що характеризуються:
- волею вибору партнера, контрагента по закупівлі товарів;
- множинністю джерел закупівлі (постачальників);
- рівноправністю партнерів;
- саморегулюванням процесів постачання товарів;
- вільністю ціноутворення;
- конкуренцією постачальників і покупців;
- економічною відповідальністю сторін;
- ініціативою, самостійністю і заповзятливістю комерсанта по закупівлі товарів.
Комерційна робота з оптової закупівлі товарів складається з наступних етапів:
- вивчення і прогнозування купівельного попиту;
- виявлення і вивчення джерел надходження і постачальників товарів;
- організація раціональних господарських зв'язків з постачальниками товарів, включаючи розробку і укладання договорів постачання, надання замовлень і заявок постачальникам;
- організація і технологія закупівель безпосередньо у виробників товарів, посередників, на товарних біржах, аукціонах, у імпортерів і інших постачальників;
- організація обліку і контролю за оптовими закупівлями.
Комерційна робота з оптових закупівель товарів у ринкових умовах повинна ґрунтуватися на принципах сучасного маркетингу. За допомогою методів маркетингу комерційні працівники, керівники, менеджери торгових підприємств одержують необхідну інформацію про те, які вироби і чому хочуть купувати споживачі, про ціни, що споживачі готові заплатити, про те, у яких регіонах попит на дані вироби найбільш високий, де збут або закупівля продукції може принести найбільший прибуток.
Вивчення і прогнозування купівельного попиту є необхідною маркетинговою умовою для проведення успішної комерційної роботи з закупівель товарів. Маркетингова наука виробила цілий арсенал засобів і способів вивчення і прогнозування купівельного попиту, які необхідно використовувати при організації оптових закупівель товарів. Тому оптові закупівлі варто починати з вивчення попиту, потреб покупців на товари, купівельних намірів і інших факторів, що формують попит. Оптові бази, будучи торговими підприємствами й обслуговуючи певний територіально-економічний район, вивчають в основному обсяг купівельного попиту на ті або інші види товарів і в окремих випадках асортиментну структуру попиту. Для цього на оптових підприємствах використовуються різні методи вивчення і прогнозування попиту. До цих методів варто віднести оперативний облік продажу товарів і руху товарних запасів за минулий період, вивчення й узагальнення заявок і замовлень роздрібних торгових підприємств на потребу і постачання товарів, облік і аналіз незадоволеного попиту оптових покупців, проведення асортиментних і кон'юнктурних нарад з покупцями товарів і ін.
Для проведення роботи з вивчення і прогнозування попиту на великому і середньому торговому підприємствах створюються маркетингові служби (відділи), однією з основних функцій яких є вивчення як загального обсягу попиту (місткості ринку), так і внутрігрупової структури попиту на закуповувані товари.
Для успішного виконання комерційних операцій по закупівлі товарів оптові бази повинні систематично займатися виявленням і вивченням джерел закупівлі і постачальників товарів. Комерційні працівники повинні добре знати свій економічний район і його природні багатства, промисловість, сільське господарство, виробничі можливості й асортимент вироблюваних виробів на промислових підприємствах.
Важлива роль у комерційній роботі приділяється вишукуванню додаткових ресурсів з місцевої сировини, продукції кооперативної промисловості, підсобних, фермерських господарств, продукції індивідуальної трудової діяльності. Комерційний апарат оптових баз повинен виявляти можливості розвитку нових видів виробництва і відновлення старих забутих промислів, особливо художніх, вести облік і повсякденно вивчати конкретних постачальників, виявляти і реєструвати виробників товарів, ще не зв'язаних договірними відносинами з базою, готувати пропозиції з питань збільшення вироблення потрібних товарів, розширення асортименту, поліпшення якості.
Комерційні працівники повинні відвідувати підприємства-виробників з метою ознайомлення з виробничими можливостями підприємства, обсягом і якістю продукції, що випускається, а також брати участь у нарадах із працівниками промисловості, виставках-переглядах нових зразків виробів, оптових ярмарках.
Комерційним працівникам необхідно постійно стежити за рекламними оголошеннями в ЗМІ, проспектами, каталогами. Формування товарних ресурсів є предметом постійної роботи торгового апарату оптових баз. У ринкових умовах форми і методи цієї роботи перетерпіли істотні зміни. Головні зміни полягають у тому, що на зміну методам централізованого розподілу товарних ресурсів прийшла ринкова практика вільної купівлі-продажу товарів за цінами попиту та пропозиції. Тому комерційна ініціатива торгових працівників по залученню в товарообіг максимальних товарних ресурсів з метою одержання необхідного прибутку повинна сполучатися з турботою про кінцевих покупців, обліком їхньої платоспроможності, з недопущенням невиправданого росту цін, наданням населенню можливості придбати товари за доступними цінами.
До джерел надходження товарів відносять галузі народного господарства, що виробляють різні товари народного споживання (АПК, легка промисловість, машинобудування і т.д.). До постачальників товарів відносять конкретні підприємства різних джерел надходження, тобто тих або інших галузей народного господарства, різних сфер виробничо-економічної діяльності, що виробляють товари і послуги.
З огляду на велике різноманіття постачальників товарів їх можна класифікувати на різні групи по різних ознаках.
В узагальненому вигляді всіх постачальників товарів можна підрозділити на дві категорії: постачальників-виробників і постачальників-посередників, що закуповують продукцію у її виробників і реалізуючих її оптовим покупцям.
Постачальниками-посередниками можуть бути оптові підприємства загальнонаціонального, регіонального рівня різного товарного асортименту (спеціалізації), що складають основу системи оптової структури на споживчому ринку, оптові посередники (дистриб’ютори, підприємства-брокери, підприємства-агенти, дилери), а також організатори оптового обігу (оптові ярмарки, аукціони, товарні біржа, оптові і дрібнооптові ринки, магазини-склади і т.п.).
Оптові посередники в умовах ринкової економіки здобувають самостійне значення в сфері закупівельної діяльності.
Дистриб’ютор – фірма, що здійснює збут на основі оптових закупівель у великих промислових фірм-виробників готової продукції. Це відносно велика фірма, що володіє власними складами і встановлює тривалі контрактні відносини з промисловцями.
Брокерська фірма – підприємство, що надає посередницькі послуги державним і комерційним структурам у придбанні, продажі й обміні товарів. Брокер (фізична особа) – торговий посередник при укладанні угод між покупцями і продавцями товарів на товарній біржі. Діє він з доручення клієнтів, одержуючи від них винагороду.
Дилер – юридична або фізична особа, що здійснює біржове або торгове посередництво за свій рахунок і від свого імені. Доходи дилера утворюються за рахунок різниці між покупною і продажною ціною товару, валют і цінних паперів.
Важливим посередницьким елементом у закупівельній діяльності є організатори оптового товарообігу – товарні біржі, оптові ярмарки, аукціони, оптові ринки й інші підприємства. Основною задачею цих структур є створення умов для організації закупівельної і реалізаційної діяльності клієнтів. Однак вони не є самостійними суб'єктами оптової торгової діяльності.
По територіальній ознаці постачальники товарів бувають місцевими, позаобласними, республіканськими і позареспубліканськими. Оптові підприємства частіше закуповують товари у позаобласних і позареспубліканських постачальників, з огляду на, що не у всіх областях і республіках розвите виробництво багатьох товарів і їх приходиться завозити. Місцеві постачальники найчастіше поставляють товари безпосередньо роздрібним торговим підприємствам, минаючи оптові бази.
Постачальники також розрізняються по їх приналежності до тієї або іншої господарської системи. Постачальники, що відносяться до тієї ж системи, у яку входять оптові покупці, називаються внутрісистемними, інші – позасистемні.
За формою власності постачальники можуть бути приватними, державними, муніципальними, кооперативними й іншими формами власності.
Вивчаючи джерела закупівель товарів, комерційні працівники складають на кожного постачальника спеціальні картки, причому їх доцільно групувати по місцевих, міжобласних і міжреспубліканських постачальниках. У картках указують дані про виробничу потужність підприємства, про кількість і асортимент продукції, що випускається, про можливість виробництва інших товарів, умови постачання товарів і інші відомості, що цікавлять оптові бази.
З постачальниками товарів повинні бути налагоджені раціональні господарські зв'язки, переважно прямі і довгострокові договірні взаємини, що дозволяють закуповувати товари безпосередньо у постачальників-виробників на стабільній довгостроковій основі.
1. Ф.Г. Панкратов, Т.К. Серегина «Коммерческая деятельность», М.: Информационно-вычислительный центр «Маркетинг», 1998. – 328 с.
2. «Экономика торгового предприятия» под общ. Ред. Проф. А.И. Гребнева, М.: Экономика, 1997. – 238 с.
3. Т.О.Примак. “Економіка підприємства”, навчальний посібник. – Київ, “Вікар”, 2001р.
4. Економіка підприємства. Підручник. За загальною ред. д. е. н., профессора С.Ф.Покропивного. – Київ, 2001 р.
5. Леви М., Вейтц Б.А.: Основы розничной торговли. –СПб.: Изд-во Питер, 1999. – 448 с.
6. Рамазнов И. А.: Мерчендайзинг в розничном торговом бизнесе. – М.: Изд-во Деловая литература, 2002. - 336 с.