Кейнсіанство – це один із провідних напрямів сучасної макроекономічної теорії, згідно з яким без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без суттєвого розширення функцій держави капіталізм неспроможний існувати.
Тому Кейнс з метою обґрунтування цього висновку здійснив комплексний аналіз впливу держави на розвиток макроекономіки. Предметом його дослідження було, насамперед, з’ясування комплексу методів активного впливу держави на процес відтворення суспільного капіталу в масштабі всієї національної економіки. Кейнс вважав, що розширення функцій уряду – єдиний практичний засіб уникнути цілковитої руйнації існуючих економічних форм, а також засіб спонукання до інвестування і координації схильності до споживання.
Головну увагу Кейнс приділив проблемі регулювання попиту й факторів, що його визначають. Ефективний попит, який розпадається на нагромадження та споживання, повинна стимулювати держава:
- здешевлюючи кредит (тобто знижуючи норми відсотка);
- збільшуючи державні витрати;
- впливаючи на зростання споживчого попиту.
Кейнс прагнув з’ясувати питання встановлення рівноваги між попитом і пропозицією у сфері зайнятості. Держава, на його думку, повинна регулювати це співвідношення, домагатися певного оптимуму в цій сфері, запобігати зростанню безробіття до масштабів, які можуть стати загрозливими для економічної системи. Рівень зайнятості залежить від обсягу споживання (або очікуваних витрат на споживання) та обсягу інвестицій. Головну уваги в цій ситуації держава мусить приділяти стимулювання інвестицій. Оскільки інвестиції в свою чергу залежать від рівня відсотка й очікуваних прибутків, то державі слід регулювати інвестиційний попит через бюджетно-фінансову та грошово-кредитну політику.
Дж. Кейнс наполягав на прогресивності в оподаткування, доводив, що за допомогою податків (а також державних видатків і відсотка) можна досягти рівноваги між сукупним платоспроможним попитом і пропозицією.
Рекомендації Дж. Кейнса, взяті на озброєння у багатьох країнах у післявоєнний період, були ефективними. Це послабило глибину економічних криз, посилило стабільність економічної системи. Проте вперше в історії розвитку капіталістичного циклу кризи 1969 – 1971 і 1974 – 1975 збіглися зі швидким розгортанням інфляційних процесів, а в деяких країнах водночас зросло безробіття, поглибилися диспропорції в економіці. Це призвело до зростання невідповідності кейнсіанських методів розвитку макроекономічних процесів, кризи кейнсіанства.
РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
2.1 Аналіз ефективності функціонування Національного банку України
Проголошення державного суверенітетуУкраїни стало передумовою проведення незалежної економічної політики, спрямованої на розбудову соціально орієнтованої ринкової економіки. Особливість перехідної економіки України полягає в тому, що вона вже не є плановою, але ще й не набула усіх характерних рис ринкової економіки. У такій економіці діють механізми обох типів економічних систем, і водночас важливу роль відіграють неекономічні фактори розвитку.
Процес трансформації в перехідних економіках передбачає створення грошово-кредитної і фінансової систем, що відповідають потребам розвитку ринкової економіки, забезпечують ефективність виробництва та включення національної економіки в міжнародний поділ праці.
Грошово-кредитна система України пройшла складний і суперечливий шлях розвитку, який умовно можна поділити на три етапи.
1. Формування грошово-кредитної системи незалежної України (1991-1994 рр.). Узагальнено особливості даного етапу відображено в додатку А.
2. Адекватний розвиток грошово-кредитної системи і досягнення макроекономічної рівноваги (1995-2000 рр.). Основні особливості цього етапу трансформаційних перетворень в грошово-кредитній системі України відображено в додатку Б.
3. Підвищення ефективності грошово-кредитної системи і забезпечення економічного зростання (починаючи з 2001 р.).
Цей етап є найбільш актуальним для даної роботи, тому більш докладно розглянемо цей період. На цьому етапі спостерігається економічне пожвавлення, економіка України розвивається динамічніше. На прискорення зростання позитивно вплинула грошово-кредитна політика, реалізація якої зумовила збільшення кредитів в економіку, забезпечення стабільності валютного ринку та обмінного курсу при значному зростанні резервів НБУ, збільшення рівня монетизації. В 2003 р. монетизація української економіки досягла рекордної величини – 36%. Деякого прискорення набула інфляція, яка порівняно з дефляцією 2002 року становила в 2003 році 8,2%, але вона не спричинила дестабілізаційного впливу на економіку. Темпи зростання реального ВВП у 2003 році в порівнянні з 2000 роком зросли в 1,44 рази, а ВВП на душу населення склав 1034 дол. В порівнянні з іншими країнами цей результат виглядає більш ніж скромним. У 2003 році ВВП на душу населення в Росії оцінювався в 3 тис. дол., а в Польщі – в 5 тис. дол.
Поліпшився фінансовий стан підприємств, загальна сума прибутку суб’єктів господарювання в 2003 році зросла порівняно з 2000 роком в 1,4 рази і становила 19,64 млрд. грн., але платіжна дисципліна залишилася на низькому рівні, значною залишилась кредиторська та дебіторська заборгованість. Значно збільшилися доходи зведеного бюджету. За підсумками 2003 року сума надходжень до зведеного бюджету України склала – 66,9 млрд. грн.
Позитивні зрушення відбулися у сфері кредитування економіки. Якщо у 2001 році обсяги кредитування української економіки складали 28 млрд. грн. То в 2002 році – 42 млрд. грн., а в 2003 році цей показник сягнув 53,8 млрд. грн. До позитивних зрушень в фінансовій-кредитній сфері можна віднести довгострокове кредитування. У 2003 році зафіксоване зростання довгострокового кредитування в порівнянні з минулим роком майже в чотири рази. Це свідчить про загальну адекватність банківської системи та її спроможність забезпечити потреби економіки в кредитуванні. Але крім цього це ж свідчить і про позитивні зрушення в самій економіці.
Після 2000 року розмір державного боргу стабілізувався на рівні 14,1-14,2 млрд. дол. Тільки за 2000 рік Україна виплатила одним лише міжнародним фінансовим організаціям 870 млн. дол. у рахунок погашення основної суми боргу, 132 млн. дол. – у рахунок обслуговування боргу, не отримавши жодного долара зовнішніх запозичень. Структура державного боргу залишалася незмінною, тобто із зазначеним переважанням зовнішньої складової.
У цілому розвиток грошово-кредитної системи на цьому етапі здійснювався відповідно до розвитку загальної макроекономічної ситуації і був спрямований на забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності національної валюти.
Адекватність в основному грошово-кредитної політики економічному розвитку зумовила позитивні зміни в структурі грошової маси:
- обсяги зростання коштів у національній валюті перевищували обсяги в іноземній валюті вдвічі, що свідчило про зростання довіри до національної валюти;
- частка готівки в структурі грошової маси зменшилася з 41% до 37,4%;
- депозити фізичних осіб зростали більш високими темпами, ніж юридичних осіб, і їх частка у загальному обсязі ресурсів комерційних банків перевищувала частку коштів суб’єктів господарювання.
Оптимізація структури грошової маси та вжиття заходів щодо поліпшення умов для мультиплікативного розширення раніше випущених в обіг грошей сприяло зростанню випереджаючими темпами грошової маси порівняно зі змінами монетарної бази.
З 2000 року в Україні запроваджено режим регульованого плаваючого обмінного курсу гривні. Після значних коливань курсу в 1998 (80,5%) і в 1999 році (52,2%), протягом 2000-2002 років курс гривні змінився лише на 2,2%. В економіці і суспільстві з’явився реальний курсовий орієнтир, що сприяло зниженню інфляції з 25,8% в 2000 р. до 8,2% в 2003 році, а в 2002 – навіть мала місце дефляція (-0,6%). Обсяги валютних резервів НБУ за останні 4 роки збільшилися у 5 разів, саме за їх рахунок обслуговувався і погашався зовнішній борг. Про позитивний вплив режиму регульованого плаваючого валютного курсу гривні на ситуацію на валютному ринку свідчить зростання довіри до валютної політики.
Таблиця 2.1
Окремі параметри грошово-кредитної системи України в 2000-2003 рр.
| Показники | Одиниці | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 |
| Реальний ВВП | % приріст | 5,9 | 9,1 | 4,1 | 8,5 |
| Інфляція | % | 25,8 | 6,1 | -0,6 | 8,2 |
| Профіцит бюджету | % до ВВП | 0,6 | -0,3 | 0,7 | -0,2 |
| Доходи зведеного бюджету | % до ВВП | 28,9 | 26,9 | 27,4 | 28,5 |
| Видатки зведеного бюджету | % до ВВП | 28,3 | 27,2 | 26,7 | 28,7 |
| Кредити в економіку | млн. грн. | 19121 | 28373 | 42035 | 53852 |
| Прибуток підприємств | млрд. грн. | 13,93 | 18,74 | 14,64 | 19,64 |
| Збиткові підприємства | % від загальн. кількості | 37,7 | 38,2 | 38,8 | 37,2 |
| Кількість безробітних | тис. чол. | 2707,6 | 2516,9 | 2301,0 | 2059,5 |
| Грошова готівка (М0) | млн грн. | 12799 | 19465 | 26434 | 33119 |
| Грошова маса (М1) | млн грн. | 20762 | 29796 | 40281 | 53129 |
| Грошова маса (М2) | млн грн. | 31544 | 45186 | 64321 | 94463 |
| Грошова маса (М3) | млн грн. | 32252 | 45755 | 64870 | 95043 |
Звертає на себе увагу ще одна особливість цього етапу трансформації грошово-кредитної системи України, а саме зміщення стратегічних пріоритетів до використання стабільності гривні, як монетарної передумови поступового переходу до інноваційно-інвестиційного розвитку. Основні особливості третього етапу відображені в додатку В.
Найважливішим елементом грошово-кредитної системи в Україні є Національний банк України, створений у вересні 1991 р. згідно із Законом України „Про банки і банківську діяльність”. Основною функцією НБУ є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму. Виконанням цієї функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.