Функціонування грошово-кредитної системи в умовах трансформації економіки (стр. 2 из 11)
СПП – сума платежів, що взаємно погашаються;
ШО – швидкість обігу грошей як купівельного та платіжного засобу.
Обіг платіжних засобів сприяє значній економії грошей шляхом зарахування взаємних платіжних зобов’язань, тобто безготівкових розрахунків. Це зумовлено тим, що швидкість обігу грошей у функції платіжного засобу (вексель, банкнота) визначають ступінь концентрації платежів, одночасність їх здійснення, можливість за рахунок поточних надходжень забезпечувати їх взаємну компенсацію.
Основний закон грошового обігу визначає кількість грошей, необхідних для обігу:
, (1.3)де М – кількість грошей в обігу;
- сума цін благ, що підлягають реалізації;Кр – сума цін товарів, що продані в кредит;
П – платежі, термін виплати яких настав;
ВВ – взаємно виплатні платежі;
ν – швидкість обігу однієї грошової одиниці.
І. Фішер, відкинувши вартісну теорію грошей, використовує рівняння обміну, яке базується не на вартості товарів, а лише на їх цінах:
M∙V=P∙T,(1.4)
де М – маса грошей;
V – швидкість їх обігу;
P – середньозважений рівень цін товарних операцій;
T – кількість проданих товарів.
Виходячи з рівняння (1.4), він визначає кількість грошей, необхідних для забезпечення обігу товарів і послуг, як величину прямо пропорційну номінальному обсягові виробництва (ВНП) та обернено пропорційну швидкості обігу грошової одиниці:
, (1.5)де P – абсолютний рівень цін;
Y – реальний обсяг виробництва;
V – швидкість обігу грошей.
Проте рівняння (1.5) І. Фішера не розкриває механізму перетворення вартості товару в його ціну, внаслідок чого вартість грошової одиниці поставлена в залежності від дій уряду, а отже, позбавлена об’єктивної основи. Крім того, показник швидкості обігу грошової маси не можна розрахувати окремо, що не дозволяє використати це рівняння як аналітичне для проведення практичних розрахунків. Адже на співвідношення грошової і товарної маси впливає не лише зміна пропозиції грошей, а й інші чинники.
1.2 Структура і функції грошово-кредитної системи
Грошово-кредитна система виконує монетарну або грошово-кредитну політику, яка є одним із головних інструментів державного регулювання економіки. Ця політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження та подолання спаду виробництва.
Мета грошово-кредитної політики – досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а в період високої інфляції, навпаки, до її обмеження.
Сьогодні в усіх розвинутих народних господарствах існують двоступінчасті банківські системи: Центральний банк є емісійним банком і здійснює ще дві важливі функції. Поряд з цим існують комерційні банки з різним за своєю широтою асортиментом, різними цілями і часто також різними групами клієнтів; вони займаються банківськими операціями, тобто виробляють фінансові послуги, які потрібні на ринку.
За характером діяльності банки поділяються на:
- емісійні;
- комерційні;
- інвестиційні;
- іпотечні;
- ощадні;
- спеціалізовані (наприклад, торгівельні банки).
Емісійні банки здійснюють випуск банкнот і є центрами грошово-кредитної системи. Вони займають в ній особливий стан і є „банками банків”.
Комерційні банки являють собою банки, які здійснюють кредитування промислових, торгівельних та інших підприємств, головним чином за рахунок грошових капіталів, які вони отримують у вигляді вкладів. За формою власності вони діляться на: а) приватні акціонерні; б) кооперативні; в) державні. На ранніх ступенях розвитку капіталізму переважали індивідуальні банкірські фірми, але з розвитком капіталізму і особливо в епоху імперіалізму переважна частина всіх банківських ресурсів зосередилась в акціонерних банках. Розвиток державно-монополістичного капіталізму знайшов вираз в одержавленні деяких комерційних банків (наприклад, у Франції).
Інвестиційні банки займаються фінансуванням і довготерміновим кредитуванням різних галузей промисловості, торгівлі, транспорту. Через інвестиційні банки задовольняється значна частина потреб промислових і інших підприємств в основному капіталі. Розвиток цієї ланки кредитної системи характерно для сучасного ринкового господарства. На відміну від комерційних банків, інвестиційні мобілізують гнітючу частину своїх ресурсів шляхом випуску власних акцій і облігацій, а також одержання кредитів від комерційних банків. Разом з тим вони відіграють активну роль у випуску й розміщенні акцій промислових і інших компаній.
Іпотечні банки надають довгострокові позики під заставу нерухомості – землі й будов. Вони мобілізують ресурси за допомогою випуску особливого виду цінних паперів – заставних листів, забезпеченням яких служить закладена в банках нерухомість. Клієнтами іпотечних банків є фермери, населення, а в ряді випадків підприємці.
Іпотечний кредит фермери нерідко призначають для купівлі землі. Частково іпотечні позички використовуються для купівлі машин, добрив і інших засобів виробництва. Крім того, покупка землі цими фермерами дає їм можливість розширювати своє господарство.
Спеціалізовані банківські установи включають банки, що спеціально займаються певним видом кредитування. Так, зовнішньоторговельні банки спеціалізуються на кредитуванні експорту й імпорту товарів.
Грошово-кредитна політика здійснюється у таких основних напрямах: регулювання банківської ліквідності, управління державним боргом і регулювання обсягу кредитних операцій, грошової емісії та ризику й ліквідності. Кожен з них здійснюється за допомогою різних форм, методів, важелів. Так, методами здійснення банківської діяльності є регламентування центральним банком співвідношення між касовими резервами банків та депозитами; зобов’язання комерційних банків зберігати певну частку своїх активів у вигляді резерву у центральному банку; продаж або купівля цінних паперів чи надання банкам кредитів.
Механізм дії грошово-кредитної системи складається з п’ятьох послідовно пов’язаних важелів (рис. 1.1).
 |
Рис. 1.1 – Важелі грошово-кредитної політики
Кожний з попередніх елементів рис. 1.1 запускається попереднім і приводить в дію наступний важіль. Тому збій в роботі будь-якого важеля послаблює результативність проведення грошово-кредитної політики. Наприклад, слабка реакція інвесторів на помітне зниження відсоткової ставки, викликане, в свою чергу, суттєвим розширенням обсягу грошової маси, не викличе адекватного розширення сукупного попиту, а також і сукупної пропозиції, на що була направлена дія грошово-кредитної політики в цілому. При цьому може спостерігатися посилення інфляційних процесів. Така ситуація може бути пов’язана з нестабільною політичною ситуацією в країні, яка пригнічує інвестиційну активність.
Інструменти грошово-кредитної політики розрізняють за такими ознаками:
1. За об’єктами впливу:
- стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія);
- стримування кредитної емісії (кредитна рестрикція).
2. За характером параметрів:
- кількісні інструменти – впливають на стан кредитних можливостей комерційних банків;
- якісні інструменти – пряме регулювання вартості банківських кредитів.
3. За формою впливу:
- адміністративні (прямі) інструменти – у формі директив, інструкцій та інше від Центрального банку, мета яких обмежити сферу діяльності кредитних установ;
- ринкові (непрямі) інструменти – способи впливу Центрального банку на грошову пропозицію шляхом формування певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів.
4. За строками впливу:
- короткострокові інструменти, за допомогою яких досягаються проміжні цілі грошово-кредитної політики;
- довгострокові інструменти діють від одного року і більше з метою фінансової стабілізації та сприяння довгостроковому економічному зростанню.
Кредитна експансія має за мету збільшення зайнятості і підйом виробництва шляхом збільшення пропозиції грошей. Кредитна рестрикція має за мету запобігання економічної кризи і зниження темпів інфляції шляхом обмеження пропозиції грошей.
Основні інструменти грошово-кредитної політики
Операції на відкритому ринку:
- гнучкий валютно-політичний інструмент, який проявляється в продажу чи купівлі центральним банком цінних паперів на „відкритому ринку” у комерційних банків;
- застосовується для проведення експансійної (купівля) чи рестрикційної (продаж) грошової політики.
Політика облікової ставки:
- інструмент прямого регулювання грошово-кредитного обігу;
- виявляється у змінах облікової ставки відповідно до кон’юктурних коливань економіки;
- застосовується для управління кредитною активністю.
Політика мінімальних резервів:
- найбільш жорсткий інструмент грошово-кредитного регулювання;
- виявляється в маніпуляції нормою обов’язкових резервів, які комерційні банки зобов’язані зберігати на рахунках у Центральному банку;
- застосовується як засіб для швидкого стиснення чи розширення кредитної маси в економічній системі.
Коли державний бюджет зводиться з дефіцитом, Казначейство випускає облігації, щоб отримати гроші для сплати державних боргів. Покупцями облігацій Казначейства можуть бути: