- суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;
- суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно зі статтями 8 і 9 цього Закону [44, ст.3.1].
Бухгалтерський прибуток використовується в аналізі фінансового стану підприємства, зокрема для розрахунку коефіцієнтів рентабельності загальних активів, власного капіталу, поточних витрат та ін. Водночас можливості використання бухгалтерського прибутку для управлінського обліку певною мірою обмежені, оскільки його розрахунок не передбачає відшкодування внутрішніх (прихованих) витрат власника підприємства, пов’язаних із втратами від можливого альтернативного використання належних йому ресурсів. Згідно з економічною теорією до бухгалтерського прибутку зараховують внутрішні витрати, у т.ч. нормальний прибуток як винагороду підприємцеві за використання підприємницьких здібностей, достатню для утримання його у відповідній сфері діяльності, а також економічний прибуток, який є одним із критеріїв оцінки кінцевих результатів роботи підприємства з позицій його власників [15, c.51].
Валовий прибуток (згідно податкового законодавства) – це загальна сума прибутку, отримана підприємством від підприємницької діяльності. Оскільки продукція, використана у внутрішньогосподарському обороті, оцінюється за собівартістю, то прибуток від неї не одержують. Тому величина прибутку, визначена на основі товарної продукції, збігається з величиною прибутку, визначеною на основі валової продукції, оціненої за фактичними цінами її реалізації. З суми валового прибутку підприємство сплачує податки, відсотки за кредит, ренту, штрафи тощо. З вирахуванням цих витрат у розпорядженні підприємства залишається чистий прибуток, який використовують для розширення виробництва (фонд нагромадження), утворення фондів матеріального стимулювання, страхових і резервних фондів та ін.
З економічного погляду, прибуток – це джерело розвитку виробництва, яке створюється витратами додаткової праці, а тому він є надлишком вартості над витратами виробництва.
З соціального погляду прибуток розглядається як джерело зростання багатства власника підприємства, тому його сприймають як плату за ризик і виконання функцій головного організатора виробництва. Прибуток, таким чином, розглядається як надлишок загального доходу підприємства над доходом, що покриває всі витрати підприємства. Він не входить в економічні витрати, оскільки підприємство не витрачає його на придбання факторів виробництва.
Відмінність між першим та другим поняттями прибутку полягає в тому, що в першому випадку його походження пояснюють на основі трудової теорії вартості, а в другому – ринкової кон’юнктури, закону попиту і пропозиції. Тому цей надлишок вартості розглядають як плату за працю власника засобів виробництва, його дохід, який він може використати на власний розсуд. Але якби прибуток був платою за працю, то доходи робітників і власників засобів виробництва були б більш-менш однакові. Насправді вони значно різняться, і цю різницю трактують як плату за підприємницькі здібності. Якщо в економічному аспекті прибуток є такою ж складовою частиною процесу відтворення, як і витрати виробництва, то в соціальному – він є генератором капіталістичної економіки. Саме прибуток спонукає підприємця здійснювати виробництво, впроваджувати нову техніку й технологію, економити матеріальні й трудові ресурси тощо. Крім того, для отримання максимальних прибутків використовуються і неекономічні методи, зокрема штучне підвищення цін через монополізацію ринку, демпінг тощо. Що уникнути негативних наслідків гонитви за максимальними прибутками, необхідно сприймати їх передусім як джерело розвитку суспільного виробництва, в т.ч. й матеріальні стимули цього розвитку, а не лише як засіб самозбагачення [13, c.135].
У прибутку знаходять своє відображення практично всі аспекти виробничої та фінансово-економічної діяльності підприємства. Адже в цьому показнику акумулюються обсяг і кількість реалізованої продукції, рівень матеріальних та інших витрат, що тісно пов’язано з ефективністю ведення виробництва, раціональним використанням основних фондів, матеріальних і трудових ресурсів. Прибуток, таким чином, виступає як підсумковий показник виробничо-фінансової діяльності і дозволяє вимірювати ефективність проведених затрат на кожному підприємстві.
Однак він далеко не єдиний вимірник ефективності виробництва, оскільки на його обсяг впливають чинники, що не залежать від діяльності підприємства, - ціни, податкова система, неоднакові умови господарювання окремих підприємств тощо [49, с. 246-247].
Цікавим в економічній літературі є поняття економічного прибутку. На жаль, на практиці такий аспект часто опускають, “економлячи” час, гроші, однак його розуміння і правильне використання могло б дати власнику більший прибуток, ніж він має, про що він навіть не задумується. Отже, економічний прибуток – це частина загального доходу після відрахування економічних витрат виробника.
Розрізняють зовнішні (бухгалтерські, або явні) та внутрішні (приховані) витрати. Зовнішні витрати – грошові виплати постачальникам ресурсів, які не є власниками підприємства (сума усіх платежів підприємця на залучення необхідних економічних ресурсів). До зовнішніх витрат належать: заробітна плата найманим працівникам, відсотки за отримані кредити, орендна плата за землю чи інше майно, оплата наданих послуг та ін. Внутрішні витрати – грошові платежі, які могли б отримати власники підприємства за альтернативного використання ресурсів, що їм належать. Підприємець використовує власні гроші, які міг помістити в банк на депозит, він може використовувати власні приміщення, що могли б здаватися в оренду і приносити відповідний дохід, та ін. Використовуючи власні ресурси для організації виробничої діяльності, підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку він міг би отримати за інших варіантів їх використання. Зовнішні та внутрішні витрати формують економічні витрати підприємця.
За конкурентної моделі ринку в статичній економіці економічний прибуток дорівнює нулю. Статична економіка – економічна система, яка не піддається змінам, в якій усі показники витрат і дані про пропозицію ресурсів, з одного боку, та дані про попит і дохід – з іншого, є постійними. За таких умов майбутнє піддається чіткому прогнозуванню. Якщо на певному етапі виникає економічний прибуток, то через відомий механізм переливання капіталу він ліквідується.
Економічний прибуток можливий за динамічних змін економіки з властивою їм невизначеністю. У динамічній економіці умови формування попиту та пропозиції невизначені, тому підприємець бере на себе ризик, пов'язаний з витратами і відсутністю гарантій отримати не лише прибуток, а й витрачені кошти. Економічний прибуток розглядається як винагорода за прийняття ризику, який може виникнути й через циклічні та структурні зрушення в економіці.
Інша умова отримання економічного прибутку – монопольна влада, що дає змогу монополісту обмежити виробництво продукції та плинути на ціну товару на свою користь. Економічний прибуток, отриманий як винагорода за прийняття ризику, та додатковий дохід як результат монопольного становища фірми на ринку суттєво відрізняються. Взяття на себе ризику за динамічної та невизначеної економічної кон’юнктури – соціально необхідна функція підприємця, тому економічний прибуток соціально виправданий. Соціальна необхідність монопольного прибутку є сумнівною, оскільки його отримання супроводжується, як правило, скорочення обсягів виробництва та підвищенням цін порівняно з мінімально можливими за існуючої технології, суспільство розглядає цей прибуток як своєрідний податок, що ним монополія обкладає своїх покупців [15, c.52].
В енциклопедії бізнесмена, економіста, менеджера за редакцією Р.С. Дяківа фінансовий результат господарської діяльності розглядається як прибуток або збиток. Прибуток в основному утворюється в результаті продажу (реалізації) готової продукції (товарів, послуг). Крім того підприємство може продавати (реалізовувати) інші матеріальні цінності і послуги допоміжних виробництв та господарств, а також мати доходи і збитки, що збільшують чи зменшують розмір прибутку від інвестиційної та фінансової діяльності.
Отже, прибуток – це грошовий вираз частини чистого доходу, який створюється на підприємствах і використовується державою і підприємствами для розвитку виробництва і забезпечення соціальних потреб членів колективу [17, с.475]. Головним джерелом прибутку, на думку авторів, є додатковий продукт, що його створюють працівники сфери матеріального виробництва. Вони ж обчислюють прибуток як різницю між оптовою ціною підприємства (ціною виробника) та собівартістю реалізованої продукції.
Поняття “збитки” енциклопедія подає наступним чином:
1) матеріальні витрати, виражені в натуральних або вартісних одиницях, що негативно позначаються на результатах підприємницької діяльності;
2) облікова частина фінансових звітів, балансів, інших документів, що характеризують результативність діяльності підприємницьких структур.
Оцінюються збитки як різниця (перевищення) між витратами і доходами, для отримання яких були здійснені ці витрати [17, с. 220].
Отримання прибутку – кінцева мета підприємницької діяльності. Очікування прибутку спонукає підприємця до пошуку найкращих варіантів використання ресурсів. Звідси – головна функція прибутку: стимулювання нововведень, пошук шляхів удосконалення технології. Водночас прибуток виконує і функцію розподілу ресурсів між галузями виробництва. Отримання економічного прибутку в певній галузі свідчить про недостатній рівень залучення в цю галузь ресурсів і спонукає підприємців спрямовувати ресурси на збільшення пропозиції у ній. І навпаки, збитковість галузі свідчить про перенасиченість ресурсів і стимулює їхній відплив з неї. Однак реалізація цих функцій прибутку може гальмуватися за недосконалої конкуренції.