- обсяг умовних зобов'язань банку (гарантій, непокритих і резервних акредитивів, кредитних ліній, обов'язкових та не обов'язкових до надання тощо);
- тенденції щодо зростання обсягів активних операцій, прострочень, негативно класифікованих кредитів і збитків від активних операцій;
- достатність резервів банку під можливі втрати за активними операціями;
- наявність своєчасної, достовірної та повної управлінської інформації;
- ефективність кредитного адміністрування, включаючи кредитний аналіз, моніторинг, роботу з проблемними активами, оцінку застави і документальне оформлення застави;
- адекватність методів, що використовуються для визначення кредитних проблем;
- рівень комплектації і кваліфікація кадрів, зважаючи на обсяг та складність активних операцій банку;
- чи застосовуються належні облікові підходи щодо балансових та позабалансових активів та резервів;
- наявність належних механізмів контролю (аудит, внутрішні перевірки кредитної діяльності, відповідні процедури тощо) для класифікації портфелів, забезпечення точності даних і моніторингу дотримання положень або законів.
Система управління кредитним ризиком банку складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, процесів тощо, - які затверджуються спостережною радою або правлінням банку відповідно до обраної ним форми корпоративного управління, з урахуванням розміру банку та складності його операцій [11].
Система управління кредитним ризиком має включати, як мінімум, такі компоненти:
- політику та положення щодо управління кредитним ризиком, які мають бути розглянуті та затверджені спостережною радою або правлінням банку, відповідно до принципів корпоративного управління. Такі політика та положення повинні підлягати періодичному перегляду;
- Положення щодо кредитування, які враховують як балансові, так і позабалансові операції банку, а саме:
а) регламентують типи і умови кредитів, які надаватиме установа;
б) враховують характер ринків та галузей, яким надаватимуться кредити;
в) передбачають розгляд до взяття зобов'язання про надання кредиту: загального фінансового стану позичальника, характеру та вартості застави, характеру позичальника та його готовності погасити кредит згідно з угодою, а також фінансової відповідальності гаранта;
д) адекватно враховують концентрацію кредитного ризику і пов'язаних із ним потенційних ризиків;
е)інші питання, що пов'язані із кредитуванням, зокрема, порядок та процедуру визначення процентної ставки за кредитом та необхідної застави.
- положення щодо лімітів ризику на одного контрагента, групу взаємопов'язаних контрагентів, за галузями або секторами економіки, за географічними регіонами або іншими кредитними операціями, які можна розглядати в сукупності (експозиціями); ці положення мають враховувати всі компоненти кредитного ризику, як балансові, так і позабалансові, на які наражається установа, а також можливий вплив інших категорій ризиків;
- чітко визначену і продуману систему повноважень з прийняття рішень щодо ухвалення кредитних операцій;
- комплексну систему оцінки кредитного ризику;
- належну інформаційну базу, яка:
- дозволяє керівництву приймати обґрунтовані кредитні рішення і оцінювати ризик на постійній основі;
- надає інформацію про розмір, призначення та джерело заборгованості, а також дозволяє оцінити здатність позичальника своєчасно її погасити;
- забезпечує можливість застосування відповідних правових санкцій проти позичальника;
- надає можливість здійснювати адекватне адміністрування і моніторинг кредиту;
- дозволяє підтримувати зберігання і обробку даних за попередні періоди.
- процес ідентифікації кредитів, якість яких погіршується, та належної роботи із проблемними активами, яка включає наступне:
- процес безперервного управління кредитними експозиціями (операціями в їхній сукупності), що вимагають посиленої уваги;
- періодичні перевірки якості активів для ідентифікації проблемних активів;
- методику ідентифікації, оцінки, обліку кредитів, чия якість погіршується, та створення під них відповідних резервів;
- порівняння загальних сум проблемних активів з капіталом;
- оцінку потенційних збитків за проблемними активами і формування резервів, достатніх для поглинання таких збитків;
- підготовку та подання періодичних звітів керівництву і спостережній раді із достатньою інформацією для оцінки рівня ризику. Ці звіти мають включати наступне, але не обмежуватись цим:
- перелік кредитів у розрізі класифікації за ризиком;
- аналіз проблемних кредитів;
- оцінку напрямку ризику у кредитному портфелі;
- інформацію про проблемні кредити за кредитними інспекторами, філіями, галузями, видами забезпечення тощо;
- аналіз змін рівня резервів банку на основі рівня і тенденцій змін проблемних активів і загальної суми кредитів;
- аналіз концентрації кредитів за клієнтами, пов'язаними з ними особами, галузями економіки і регіонами;
- функцію незалежних перевірок кредитної діяльності, чиїм призначенням є аналіз якості як окремих кредитів, так і кредитного портфеля(ів) у цілому. Результати цього аналізу мають надаватися правлінню і спостережній раді на регулярній основі.
Крім того, для більш ефективного управління кредитним ризиком рекомендується:
- створити, запровадити в експлуатацію та постійно актуалізовувати систему внутрішніх кредитних рейтингів;
- на основі реальних спостережень принаймні щоквартально обчислювати матрицю ймовірностей міграції кредитних рейтингів та оцінювати на основі такої матриці величину необхідних резервів під кредитні збитки у наступних періодах;
- проводити бек-тестування міграції внутрішніх кредитних рейтингів на реальних даних за максимально можливий період часу.
Кредитна діяльність банків пов'язана з кредитним ризиком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов'язання згідно з угодою, тому банки зобов'язані оцінювати кредитоспроможність своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймовірність отримання збитків), створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів.
Процес управління ризиками складається з таких етапів:
1. ідентифікація – усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;
2. квантифікація – вимірювання, аналіз та оцінювання величини ризику;
3. мінімізація – зниження чи обмеження ризиків за допомогою відповідних методів управління;
4. моніторинг – здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з механізмом зворотного зв'язку.
Для оцінки величини фінансових ризиків банку в основному використовують три групи показників:
- статистичні величини (стандартне відхилення, варіація, дисперсія, коефіцієнт бета);
- непрямі показники ризиковості діяльності, обчислені зазвичай у формі фінансових коефіцієнтів за даними публічної звітності;
- аналітичні показники (індикатори), призначені для оцінки конкретного виду ризику (валютного, відсоткового, кредитного, інвестиційного, незбалансованої ліквідності та ін.) в процесі внутрішнього аналізу діяльності банку.
Сучасні методи управління кредитним банківським ризиком, застосовуємі вітчизняними банками, в основному, директивно встановлені Національним банком України та розподіляються на:
- непряме регулювання ризиків нормативним регулюванням співвідношення власного капіталу та окремих агрегатів активних та пасивних операцій банку, при якому власний капітал банку вважається основним страховим резервом для відшкодування можливих втрат залучених коштів клієнтів банку та інших банків;
- заставне забезпечення за рахунок активів позичальників сум виданих кредитів;
- створення за рахунок прибутку банку спеціальних резервів на відшкодування можливих втрат від активних операцій – кредитних операцій, ненадходження нарахованих кредитних доходів банку;
- страхування активів, які не мають заставного забезпечення та, в основ-ному, вкладених в операції з комерційними цінними паперами.
З метою зменшення банківських ризиків Національний банк установлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку [10].
| № | Коефіцієнт | Методика розрахунку | Нормативне значення | |
| 1 | Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), | Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку. | Не більше 25% | |
| 2 | Норматив великих кредитних ризиків (Н8) | Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку. | не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку | |
| 3 | Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9) | Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та статутного капіталу банку. | Не більше5% | |
| № | Коефіцієнт | Методика розрахунку | Нормативне значення | |
| 4 | Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10); | Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та статутного капіталу банку. | Не більше 30% | |
Базою для розрахунку економічних нормативів Н7, Н8 є регулятивний капітал банку. Базою для розрахунку економічних нормативів Н9, Н10 є статутний капітал банку.