Кредитний договір визначається також в Цивільному кодексі України (ст. 1054) [7] як договір, по якому банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки. До правовідносин за кредитним договором застосовуються положення, регулюючі правовідносини за договором позики, якщо інше не встановлене законодавством і не витікає з суті кредитного договору.
В дипломній роботі, згідно з методологією, прийнятою в документах Національного банку України, застосовується визначення кредитних операцій - як активних операції банку, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми.
Форми кредиту класифікуються за принципами [34]:
1. За джерелами кредитів :
- зовнішнє кредитування;
- внутрішнє кредитування;
2. За строками кредити поділяються на :
- надстрокові – добові, тижневі, до трьох місяців;
- середньострокові – між 1-5 роками;
- довгострокові – понад 5-7 років;
3. За валютою позики :
- у валюті країни-позичальника;
- у валюті країни-кредитора;
- у валюті третьої країни;
- у міжнародній розрахунковій грошовій одиниці (СДР);
4. За забезпеченістю :
- забезпечені (товарними документами, цінними паперами, векселями,нерухомістю тощо);
- бланкові – під зобов ' язання боржника;
5. За суб'єктами кредитних відносин :
- державний;
- приватний;
- кредит міжнародних фінансових організацій;
7. За видом ставки кредита :
- фіксована;
- плаваюча;
- комбінація ставок;
8. За способом погашення кредита:
- з рівномірним погашенням;
- з нерівномірним погашенням;
- з одночасним погашенням;
- з ануїтентним погашенням ( відсотки погашаються разом з основним боргом);
9. За технологією реалізації кредиту :
- кредитна лінія ;
- револьверний кредит ;
- консорціумний кредит ;
- кредит «овернайт»;
- кредит «овердрафт»;
10. За типом позичальника
- банківська фінансова установа;
- небанківська фінансова установа;
- юридична особа – суб’єкт підприємницької діяльності;
- фізична особа – приватний підприємець;
- фізична особа – громадянин;
- інші типи позичальників (неприбуткові, релігійні,суспільні організації і об’єднання, політичні партії та інші).
Згідно з класифікацією «Плана рахунків в комерційних банках України»
[9], міжбанківські кредити розподілені на наступні підвиди кредитів (табл.1.2)
- міжбанківські кредити (табл.Ж.1 Додатку Ж);
- кредити, надані юридичним особам (табл.Ж.2 Додатку Ж);
- кредити, надані фізичним особам (табл.Ж.3 Додатку Ж).
1.2 Кредитні ризики, притаманні банківській діяльності, та способи їх мінімізації
Управління ризиками - це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їхній моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки між різними категоріями (видами) ризиків [20].
Ризики діяльності банку виникають на основі як внутрішніх (ендогенних), так і зовнішніх (екзогенних) факторів. Важливим є те, що значна частина зовнішніх факторів знаходиться поза межами контролю з боку банку, а відтак банк не може мати повної впевненості щодо результатів майбутніх подій та часу їх виникнення.
Успішна діяльність банку в цілому великою мірою залежить від обраної стратегії управління ризиками. Мета процесу управління банківськими ризиками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризиків неможливо. Управління банківськими ризиками, як правило, спрямоване на забезпечення отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризиків. Виняток становлять нецінові ризики, щодо яких не існує кореляції між їх рівнем та величиною винагороди банка (табл.1.2) [32].
З метою здійснення банківського нагляду Національний банк виділив дев'ять категорій ризику, а саме: кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни процентної ставки, ринковий ризик, валютний ризик, операційно-технологічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик та стратегічний ризик. Ці категорії не є взаємовиключними; будь-який продукт або послуга може наражати банк на декілька ризиків. Однак для зручності аналізу Національний банк виявляє та оцінює ці ризики окремо.
Таблиця 1.1
Стратегічні концепції мінімізації та управління банківськими ризиками
| Характеристика ризику | Концепція | Ціль концепції |
| Фінансові (цінові ризики) | ||
| Ризики, щодо яких існує кореляція між їх рівнем та величиною винагороди банка | Управління ризиком | Оптимізувати співвідношення – “ризик/дохідність” для 2-х можливих варіантів:1. Максимізуючи дохідність для заданого рівня ризику;2. Мінімізуючи ризик для забезпечення заданого рівня дохідності |
| Нецінові ризики (юридичний ризик, ризик репутації, стратегічний ризик, операційно-технологічний ризик) | ||
| Ризики, щодо яких не існує кореляція між їх рівнем та величиною винагороди банка | Мінімізація ризику чи його уникнення | Знизити ризики до певного граничного рівня, намагаючись при цьому понести щонайменші витрати |
Кредитний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання. Кредитний ризик є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція - на балансі чи поза балансом.
Під час оцінки кредитного ризику доцільно розрізняти індивідуальний та портфельний кредитний ризик. Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий, конкретний контрагент банку - позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредито-спроможності такого окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за взятими зобов'язаннями. Портфельний кредитний ризик виявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, аніж унаслідок зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик, - кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку.
Міжнародному кредитуванню, крім кредитного ризику, притаманний ризик країни, який виникає через особливості економіки, соціального ладу та політичного устрою країни позичальника. Ризик країни особливо помітний у разі кредитування іноземних урядів або їхніх установ, оскільки таке кредитування зазвичай не забезпечене. Проте цей ризик має завжди враховуватися в кредитній та інвестиційній діяльності - не має значення, у якому секторі - державному чи приватному. Існує також компонент ризику країни, відомий як трансферний ризик, що виникає в тому випадку, коли заборгованість позичальника не номінована в національній валюті. Незважаючи на фінансовий стан позичальника, валюта заборгованості може виявитися недоступною для нього.
Для оцінки кредитного ризику мають враховувати викладені нижче фактори. Ці фактори є рекомендованими критеріями; їх перелік може бути розширений в разі потреби. Вони є оглядом моментів, які можуть допомогти приймати рішення в межах системи оцінки ризиків. Фактичні дані наявної в банку постійно діючої системи оцінки та контролю ризиків мають забезпечувати прийняття керівництвом адекватних та ефективних рішень і враховуються під час оцінки ризику банку.
Фактори оцінки такі [11]:
- існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління кредитним ризиком, затвердженої відповідними органами банку, виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;
склад портфелів активів (кредитний, інвестиційний тощо) та існування концентрацій. Суттєві фактори включають такі:
а)продукти;
б)види економічної діяльності;
в)класифікація/рейтинги ризику;
г)походження заборгованості;
д)клієнти;
е)розмір кредитів;
ж)географічні регіони;
з)непов'язані/споріднені контрагенти;
и)джерела погашення;
к)застава;
- рівень забезпечення кредитного ризику заставою. Під час оцінки застави мають аналізуватися вид застави, якість, рівень покриття заборгованості заставою, адекватність та періодичність переоцінки застави, можливість реалізації, а також рівень і характер винятків у документації;