- впровадження контрольованих процедур визначення оптимальної ставки вартості кредиту з урахуванням оцінки реальної вартості та ліквідності застави,
прогнозу рівня резервування з урахуванням індивідуального рівня кредитного ризику позичальника;
- впровадження в експлуатацію комплекса постійної задачі оптимізації “Мінімізація ризику кредитування – рівень заставного забезпечення – рівень ринкової амортизації заставного забезпечення на протязі кредитного договору - рівень резервування – рівень податку на прибуток – рівень рентабельності активів банку”.
РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ РИЗИКІВ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКІВ ТА СПОСОБИ ЇХ МІНІМІЗАЦІЇ
1.1 Кредитні операції комерційних банків
Кредит (від лат. Creditum – позичка, борг) є однією з найскладніших економічних категорій[1]. Передумовою його виникнення послужило майнове розмежування суспільства в період розкладання первіснообщинного ладу. Одначе виникнення умов, що додали кредиту характер об'єктивної необхідності, обумовлено становленням і розвитком товарно-грошових відносин.
Як економічна категорія кредит являє собою сукупність визначених економічних відносин. Їхнє відокремлення в окремий вид відбувається на основі особливостей суб'єктів і об'єктів цих відносин. З цих позицій кредит можна характеризувати як відносини між кредитором і позичальником із приводу зворотного руху вартості .
Кредитор – це суб'єкт кредитних відносин, що надає вартість у тимчасове користування. Джерелом засобів для видачі позички можуть бути як власні засоби кредитора, так і позикові.
Позичальник – суб'єкт кредитних відносин, що одержує позичку. Позичальниками можуть бути юридичні і фізичні особи, що мають недолік власних засобів, - держпідприємства, акціонерні товариства, приватні фірми, банки, держава, громадяни і т.д.
Основне призначення банків у кредитуванні - посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців. Поряд з банками переміщення коштів на ринках здійснюють і інші фінансові і кредитні установи: інвестиційні фонди, страхові компанії, брокерські фірми і т.д. Але банки як суб'єкти фінансового ринку мають дві істотних ознаки, що відрізняють їх від всіх інших суб'єктів:
1) Для банків характерний подвійний обмін борговими зобов'язаннями: вони розміщають свої власні боргові зобов'язання (депозити, ощадні сертифікати й ін.), а мобілізовані на цій основі засоби розміщають у боргові зобов'язання і цінні папери, випущені іншими. Це відрізняє банки від фінансових брокерів і дилерів, що здійснюють свою діяльність на фінансовому ринку, не випускаючи власних боргових зобов'язань.
2) Банки відрізняє прийняття на себе безумовних зобов'язань з фіксованою сумою боргу перед юридичними і фізичними особами, наприклад при розміщенні коштів клієнтів на рахунки і у внески, при випуску депозитних сертифікатів і т.п. Цим банки відрізняються від різних інвестиційних фондів, що мобілізують ресурси на основі випуску власних акцій (паїв). Фіксовані по сумі боргу зобов'язання несуть у собі найбільший ризик для посередників, банків, оскільки повинні бути сплачені повною мірою незалежно від ринкової кон'юнктури, у той час як інвестиційна компанія (фонд) усі ризики, пов'язані зі зміною вартості її активів і пасивів, розподіляє серед своїх акціонерів (пайовиків). Весь цей процес створення нових зобов'язань і обміну їх на зобов'язання інших контрагентів складає основу, суть фінансового посередництва. Подібна трансформація винятково важлива в ринковій економіці. Вона дозволяє перебороти складності прямого контакту вкладників і позичальників, що виникають через розбіжність пропонованих і необхідних сум, їхніх термінів, прибутковості і т.д. Акумулюючи грошові капітали з різних джерел, фінансові посередники створюють загальний знеособлений «пул» коштів і можуть задовольняти вимоги на кредит на всіляких умовах.
Кредитні операції - це відносини між кредитором і позичальником (дебітором) по наданню першим останньому визначеної суми коштів на умовах платності, терміновості, зворотності. Банківські кредитні операції підрозділяються на дві великі групи:
- активні, коли банк виступає в особі кредитора, видаючи позики;
- пасивні, коли банк виступає в ролі позичальника (дебітора), залучаючи гроші від клієнтів і інших банків у банк на умовах платності, терміновості, зворотності.
До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать [12]:
- строкові депозити, які розміщені в інших банках, і сумнівна заборгованість за ними;
- кредити, які надані іншим банкам, і сумнівна заборгованість за ними;
- вимоги, що придбані за операціями факторингу із суб'єктами господарювання, і сумнівна заборгованість за ними;
- кредити, що надані за операціями репо суб'єктам господарювання;
- кредити, що надані за врахованими векселями суб'єктам господарювання, і сумнівна заборгованість за ними;
- кредити суб'єктам господарювання в поточну діяльність, в інвестиційну діяльність і сумнівна заборгованість за ними;
- іпотечні кредити, що надані суб'єктам господарювання, і сумнівна заборгованість за ними;
- кредити, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування, і сумнівна заборгованість за ними;
- іпотечні кредити, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування, і сумнівна заборгованість за ними;
- кредити на поточні потреби та в інвестиційну діяльність, що надані фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними;
- іпотечні кредити, що надані фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними;
- кредити, що надані за врахованими векселями фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними;
- кредити овердрафт, що надані суб'єктам господарювання та фізичним особам;
- гарантії, поручительства, підтверджені акредитиви, акцепти та авалі, що надані банкам;
- сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими іншим банкам;
- гарантії та авалі, що надані клієнтам (крім банків);
- сумнівні гарантії, що надані банкам і клієнтам;
- сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими суб'єктам господарювання;
- сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими фізичним особам;
- зобов'язання з кредитування, що надані банкам і клієнтам. До розрахунку резерву береться 50 % від суми зобов'язань з кредитування, які обліковуються за позабалансовими рахунками.
Банківський кредит - дуже зручна й у багатьох випадках незамінна форма фінансових послуг, яка дозволяє гнучко враховувати потреби конкретного позичальника і пристосовувати до них умови одержання позики (у відмінність, наприклад, від ринку цінних паперів, де терміни й інші умови позики стандартизовані) [35].
Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах раціонального кредитування , передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість .
Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.
Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків,залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.
Відповідно виділяється пряме банківське кредитування, коли кредитні відносини підприємства споконвічно виникають як відносини з банком, і непряме банківське кредитування, коли первісно виникають кредитні відносини між підприємствами, що згодом звертаються в банк у пошуках способу дострокового одержання коштів комерційного кредиту (за векселем).
Основними категоріями в процесі аналізу кредитних операцій виступають такі терміни: „кредит”, „кредитний ризик”, „кредитна операція”, „відсотки за кредитом” (плата за кредит), „позичальник”, „кредитор” (банк).
“Кредитні операції полягають в розміщенні банками від свого імені, на власних умовах і на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) і громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, який укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і термін кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, процентні ставки, порядок платні за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін по видачі і погашенню кредиту”.
Стаття 345 Господарського кодексу визначає кредитні операції і для позначення їх видів містить відсилання до Закону України “Про банки і банківську діяльність” [1].
Відповідно до ст. 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” [1] банки здійснюють наступні види кредитних операцій: розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик; організація купівлі і продажі цінних паперів за дорученням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені; надання гарантій і порук інших зобов'язань від третіх осіб, що передбачають їх виконання в грошовій формі; придбання права вимоги на виконання зобов'язань в грошовій формі за поставлені товари або надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів (факторинг); лізинг.