З 366 р. патриції добилися того, щоб з їх середовищацентуріатнимикоміціями обирався одинпретор, який мав imperium minus і був молодшим колегою (collega minor) консулів, їх заступником. Головним обов'язком преторів була custodia urbis, тобто правоохорона в місті, а звідси витікала карна і цивільна юрисдикція, що стала згодом основною компетенцією претора. Посада претора стала доступна плебеям з 337 р. Попередупретора шли звичайно шість лікторів; в тих же випадках, коли він судив в Римі, при ньому знаходилися два ліктора.
З 443 р. центуріатнимикоміціями стали обиратися два цензори, спочатку тільки серед патріціїв. Вони обиралися один раз в п'ять років терміном на півтора року. У їх компетенцію входило виробництво цензу і розподіл громадян по трибам і центуріям, а згідно із законом Овінія (біля 312 р.) вони стали складати і списки сенаторів. У зв'язку з цими обов'язками розвивається нова функція цензорів спостереження за вдачами (сurа mоrum). Нарешті, цензори беруть участь в фінансовому управлінні Республіки (визначення величини податків, мита). Посада цензора стала доступна плебеям з 351 р., а закон Публілія Філона 339р. встановив, що одинз цензорів повинен бути обов'язково плебеєм. Рішення цензорів не могли бути опротестовані народними трибунами. Влада їх означалася як potestas, їм не привласнювався imperium, як консулам і преторам, тобто вони не мали права командування військом, але на цю посаду вибирали видатних громадян, часто тих, хто раніше займав вже консульську посаду, так як з часом цензура набула великого значення в політичному житті Рима. Особливе значення мав трибунат.
Питання про походження трибунатавирішується по-різному. Едуард Мейер вважав трибунат старовинною плебейською посадою, що з'явилася задовго до сецессії плебеїв. На старовину цього інституту вказує те, що трибун вважався sacrosanctus, тобто недоторканним, і дія проти трибуна вважалася порушенням релігійних заборон. Спочатку чотири трибуни представляли чотири триби. Післясецессії плебеїв трибунат був визнаний посадою загальнодержавною.
Більшість сучасних дослідників (Белох, Стюарт Джонс та інш.) зв'язує народний трибунат з військовимтрибунатом. Військові трибуни були командирами плебса. Вони зіграли велику роль в плебейських страйках. Знов створена посада отримала популярне найменування. Пояснення цього заслуговує уваги.
Народні трибуни обиралися плебейськими зборами по трибам. Посада ця була доступна тільки плебсу. Спочатку обиралося два трибуни (по іншій версії чотири); згодом їх обирається десять. Особистість трибуна вважалася недоторканною. Головна функція народних трибунів захист інтересів плебеїв (jus auxilii). Звідси витікає право втручання в дії всіх магістратів (jus intercessionis), крім диктатора і цензора. Veto (забороняю) народного трибуна відміняло розпорядження магістрату, постанову народних зборів і сенату. Народним трибунам належало навіть право арешту магістрату (jus prensionis). Житло трибуна було місцем притулку для всякого плебея; воно повинне було бути відкрито всю добу. Але за межею міста трибуни втрачали свою владу. Трибуни мали право скликати плебейські збори («право діяти з плебсом» - jus agendi cum plebe). Вони могли опротестувати рішення сенату, але спочатку не мали права виступати в сенаті, їм дозволено було лише знаходитися перед дверима того приміщення, де відбувалося сенатське засідання. Згодом трибуни дістали право входити в сенат, брати участь в суперечках і навіть скликати сенатські засідання (jus agendi cum patribus). У середині IV ст. трибуни вже користувалися цим правом. Трибуни не були магістратами в суворому значенні цього слова.
Разом з трибунами була введена посада плебейських едилів, що були спочатку помічниками народних трибунів. Спочатку едили були охоронцями храму богині Церери. З 366 р. крім двох плебейських едилів стали обиратися ще два курульнихедила спочатку тільки зпатріціїв, але дуже скоро вони склали з плебейськими едилами єдину колегію. Головні обов'язки эдилів були: ”cura urbis спостереження за порядком в місті; cura annonae – турбота про продовольство міста і спостереження за ринками; cura ludorum – турбота про устрійсуспільної гри. Едили обиралися трибутнимикоміціями [II. 7; 23]”.
Квесторы спочатку призначалися консулами і були їх помічниками. З 447 р. трибутнікоміциії стали обирати чотирьох квесторів. З 409 р. ця посада стала доступна плебсу. Квесториуправляли державною скарбницею, вели прибутково-видаткові книги, були охоронцями державного архіву, супроводжували в походи консулів і управляли касою армії, а також розподілом і продажем військовоїздобичі.
З екстраординарних магістратур потрібно назвати диктатора. Час виникнення цієї посади невідомий. Ймовірно, вона належить до числа латинських магістратур. Формально диктатор призначався консулом, фактично ж він обирався сенатом. Призначення диктатора відбувалося у разі надзвичайних обставин (війна, внутрішні хвилювання). Влада диктатора була обмежена тільки терміном (не більш шести місяців). Всі магістрати знаходилися в його підкоренні. По відношенню до його розпоряджень було недійсно veto народних трибунів. Він мав всю повноту влади (summum imperium). Спочатку диктатори призначалися з патріціїв; з плебеїв перший диктатор був призначений в 356 р. Диктатор називався також magister populi. У знак виняткової його влади попереду нього йшли 24 лікторазізв'язками, в які були вкладені сокири. Звичайно він призначав собі помічника, начальника кінноти (magister equitum).
Особливе значення мав в житті римської держави сенат. До складу його входили головним чином колишні магістрати. Складання списку сенаторів знаходилося спочатку у веденні консула, а потім перейшло до цензорів. Список носив назву album, в ньому сенатори записувалися в суворому порядку в залежності від рангу. Спочатку вносилися колишні консули (consulares), які потім були преторами (praetorii) і т. д. Сенатор, що стояв в списку першим, називався princeps senatus. Скликати сенат могли вищі магістрати: диктатор, консул, претор; згодом це право отримали і народні трибуни. Після доповіді магістрату, що зізвала сенат, відбувалося його обговорення. Кожний з сенаторів, в залежності від свого місця в списку, висловлював свою думку, після цього відбувалося голосування і виносилося рішення (senatus consultum, decretum).
Формально сенат був дорадчою установоюпри магістратах, фактично ж він перетворився у вищу установу Республіки. Він керувавпитаннями релігії і культу, державними фінансами, питаннями внутрішньої безпеки. У його руках знаходилася зовнішня політика. Народні збори лише формально вирішували питання про війну і мир. З самого початку Республіки сенат був оплотом аристократії.
Питання релігії не були відділені в Римі від політичного життя. Всім вищим магістратам були властиві ті або інші релігійні функції. Жрецтво як стан в Римі не існувало. Жрецькі колегії були свого роду магістратурами, але тільки релігійними. Особливе значення придбала колегія понтифіків, що складаласяспочаткуз трьох, а потім з шести чоловік, і особливо голова її – великий понтифік (pontifex maximus) [II. 3; 29].
Повноваження великого понтифіка були різноманітні. У релігійному відношенні він був як би pater familias римської держави. Він здійснював різні релігійні церемонії, був присутнім при релігійних обрядах, що здійснюються різними магістратами, давав ради магістратам з питань культу, відповідав за календар, вів погодні записи і т. д. По всім питанням він радився з колегією понтифіків. Великий понтифік жил в будинку, який, за переказами, був палацом Нуми (Regia). Понтифіки призначалися шляхом кооптації, а великий понтифік з кінця III ст. до н. е. обирався на особливих коміціях. Понтификат був тісно пов'язаний з аристократією і представляв її інтереси, але внаслідок діяльності Гнея Флавія права понтифіків були дещо обмежені, а в 300 р. згідно із законом Огульніїв понтифікат став доступний плебеям. Треба, однак, зазначити, що перший понтифікз плебеїв був призначений лише в 252 р.
Пережиток царської влади залишався в титулі rex sacrorum. Це був передусім жрець Януса, однак у нього були і інші функції. Rex sacrorum був підлеглий великому понтифіку. Посада його завжди залишалася патріціанською.
Жреці різних храмів носили назву фламінів. Особливе значення мали серед них фламін Юпітера (flamen Dialis), фламін Марса (flamen Martialis) і фламін Квіріна (flamen Quirinalis).
Великою пошаною відзначалися римлянами жерці богині Вести (virgines vestalas). Особлива колегія жерців (два, а з ІV ст. з десяти чоловік) займалась Сівіліними книгами. Окрім того існувала ще колегія авгурів – жерців-віщунів. Авгури дещо впливали і на політичне життя, так як іх тлумаченнями різних гаданнь та “знаків” керувалися при визначенні строків зборів та виступів у походи. Довгий час авгури обирались зі складу патріціїв та лише за законом Огульніїв плебеї отримали доступ в колегію авгурів.
Римське суспільство до початку III ст.
Доступ плебеїв до всіх магистратур, крім деяких жрецьких посад, що не мали політичного значення, не означав ще повної демократизації римського суспільного устрою. Неоплачуваність магістратурних посад була заставою того, що фактично посади ці не могли бути доступні незаможним плебеям. Обиралися лише багаті плебеї. До кінця IV ст. патриціанські роди, що збереглися разом з верхівкою плебеїв складали привілейоване соціальне угрупування – нобілітет, зсередовища якого звичайно обиралися магістрати.