Очевидно, що за мажоритарної системи на виборах перемагають представники більш сильної політичної течії в країні. Це в свою чергу сприяє витісненню з парламенту та інших органів влади представників дрібних та середніх партій. Як показує досвід, мажоритарна система значно зменшує шанси на успіх невеликих партій, якщо тільки ці партії не характеризуються великою територіальною концентрацією Мажоритарна система сприяє виникненню ті зміцненню тенденцій до формування двох - чи трьохпартійних систем. Вона є дуже зручною для будь-якої домінуючої партії, особливо якщо йдеться про вибори на місцевому рівні (часто одна партія зберігає домінування на місцях протягом десятки років). Наслідком застосування цієї системи може бути те, що, одержавши загалом близько 60 % голосів, така партія може забезпечити собі близько 90 % мандатів. Зрозуміло, що такі результати позбавлені будь-яких ознак пропорційності представництва. Але на загальнонаціональному рівні влада часто переходить від однієї з двох домінуючих партій до другої, і тут конкуренція між двома великими партіями нормально забезпечує політичну стабільність. Отже, мажоритарні виборчі системи можуть викривляти уподобання виборців, проте не лишають їх поза увагою.
Також в ідеалі мажоритарна виборча система розглядається як засіб забезпечення стабільного ефективного правління, сприяє встановленню поміркованого уряду. Але у країні, яка містить у собі територіальні чи етнічні суперечності і політична культура якої не є однорідною, така система (і особливо система відносної більшості) тягне за собою зовсім інші наслідки, підкреслюючи територіально зосереджену підтримку різних політичних сил та підігріваючи територіальні питання за рахунок питань соціально-економічних, як це відбувається, наприклад, у Канаді. Отже, мажоритарна система є менш придатною для застосування у нестабільних фрагментованих суспільствах. Головною передумовою її успіху є наявність консенсусу щодо базових питань суспільного життя; зміцнити ж його ця система здатна вже власними силами.
Крім того, на мою думку, ще однім недоліком мажоритарної виборчої системи є те, що ця система сприяє різноманітним регіонально зосередженим рухам протесту та може дати зелене світло екстремістським організаціям. Мажоритарна система безперечно сприяє не лише двом домінуючим партіям, а й регіонально зосередженим партіям, які можуть одержати неадекватно велику відносно зібраних по всій країні голосів кількість парламентських місць. Очевидно, найбільше потерпають від мажоритарної системи ті партії, які виражають інтереси меншості і чиї прихильники розпорошені по країні.
Висновки
Мажоритарна виборча система є найдавнішою виборчою системою. Вона витримала випробування часом і досі вживається у багатьох країнах. Вважається, що така система сприяє успіху на виборах великих і впливових партій, забезпеченню стабільності уряду. З іншого боку, опоненти мажоритарної системи вважають, що вона є недемократичною, так як не забезпечує відповідності між кількістю голосів, отриманих партією в межах країни та кількістю депутатських мандатів. Оскільки за умов застосування цієї системи важливо не отримати більшість голосів загалом, а перемогти в якомога більшій кількості округів, то теоретично можлива ситуація, коли партія отримує в межах країни найбільшу кількість голосів, але залишається без жодного мандата. В посттоталітарних країнах (наприклад, в колишніх республіках СРСР), мажоритарним виборчим системам притаманний інший недолік. Оскільки багатопартійні системи в таких країнах ще не розвинуті, то мажоритарна система, за якою голосування відбувається за конкретні персоналії, відволікає увагу від політичної платформи кандидатів.
Найвагомішою перевагою розглянутої виборчої системи є навіть не її простота, а тісний зв’язок між виборцями та їх депутатом незалежно від партійної приналежності останнього. Депутат, обраний за системою відносної більшості може присвячувати себе значною мірою проблемам виборців і при цьому навіть вступати в суперечку з нормами, зумовленими своєю партійною приналежністю, а також брати на себе роль захисника своїх виборців від бюрократії та несправедливості. Це є, безумовно, позитивний аспект дії мажоритарної виборчої системи.
Література :
1. Автономов А.С. Основные категории и институты избирательного права. М., 1995.
2. Никитин А.Ф. Избирательное право. Избирательный процесс. М., 1996.
3. В. Мельниченко “Виборчі системи у світовій політичній практиці” // Віче. 1997 р. №3. Стр.74-88.
4. Т.Кіс “Виборчі системи та їхні політичні наслідки” // Нова політика. 1996 р. № 2. Стр.22-33; №4. Стр.11-31.
5. А.Білоус “Виборча система України : проблеми й перспективи вибору” // Політологічні читання. 1992. № 2. Стр.46-52.
6. А.Білоус “Виборчі системи : світовий досвід на українському ґрунті”// Трибуна. 1993 р. №8-9. Стр.22-28.
7. Рибаков А.В. “Избирательное право и избирательные системы” // Полис (Политические исследования), 1992 р. № 5-6. Стр. 113-122.
8. Таагепера Р., Шугарт М.С. Описание избирательных систем // Полис (Политические исследования). 1997 р. № 3. Стр. 114-136.