В другому столітті нашої ери юрист Клавдій Сатурнін розробив у допомогу суддям сім пунктів судоррозбору: причина злочину, особистість злочинця і потерпілого, місце, час, якість, кількість, наслідки. Однак судді – чиновники дотримували обвинувального ухилу і не завжди вважали потрібним підкорюватися цим рекомендаціям. При оцінці ваги злочину чи правопорушення в судовому розгляді вважалося дуже важливим знайти намір, наявність злої волі, обмежити провину від злочинної недбалості, необережності, впливу нездоланних сил і т.д. «Де є провина, там є відплата». Велике значення надавалось наміру, злій волі. Цицерон указував: «Погрішить дух, а не тіло, де немає наміру, там немає провини». З цього можна зробити висновок, чим зліша воля, тим сильніше повинне бути покарання. Добровільне визнання зм'якшує провину. Знаменита формула «Без закону немає злочину, немає покарання» стала прислів'ям.
Закон, на думку юристів, повинний бути насамперед націлений на майбутнє, суддя ж розглядає минуле, тобто факт, що здійснився. З цього робиться висновок: правосуддя ефективне там, де існує справедливий і швидкий суд, правосуддя не може зупинитися на півдороги, усяке зволікання, тяганина є різновид відмовлення від правосуддя. Правосуддя розглядалося як постійне і вічне бажання держави забезпечити кожному громадянину його права.
Авторитет закону вбачався в неухильному його виконанні. Широку популярність мала формула: «Так здійснитися правосуддя, чого б це не коштувало, хоча б світ загинув», і разом з тим показання для рішення суду найчастіше домагалися від рабів шляхом найжорстокіших катувань. Свідки, вільні громадяни, перед допитом давали присягу.
Римські юристи внесли великий вклад у розробку загальних принципів цивільного і преторського права. Це дозволило владі дати офіційну згоду на зближення двох джерел права. Величезну дослідницьку роботу із систематизації преторського права проробив Сальвій Юліан. Його теоретичні розробки стали основою для офіційного зближення двох джерел права. Сальвій Юліан систематизував найбільш коштовні в юридичному відношенні норми преторського права, додав йому остаточну редакцію. Складений ним збірник, у якому нараховувалося 90 книг, одержав назву «Постійний едикт». Йому була додана обов'язкова сила. У наслідку знамениті правознавці Павло, Ульпіан написали до цього збірника безліч коментарів, що пізніше також були прирівняні до джерел римського приватного права. Багато положень «Постійного едикту» ввійшли в звід цивільного права.
Великою популярністю користалися короткі елементарні посібники – institutiones. Самі знамениті – Інституції Гая, але наприкінці класичного періоду з'явилися Інституції Марціана, Калістрата, Павла й Ульпіана. Але вони не могли затьмарити старих Інституцій Гая, що послужили надалі зразком інституційної системи. Їхню своєрідну систему можна назвати доктриальною; при відсутності чи лише короткому розгляді історичного матеріалу усе зосереджено на догматичному викладі діючого права. Інституційна система викладає право і його застосування не розрізнено, а прагнучи розчленувати весь матеріал, з погляду загальних правових категорій, якими насамперед є особи, речі і позови.
Інституції Гая доповнюються ще одним твором «Resquotidianae» («Повсякденні справи»). У сукупності вони дають короткий огляд усього діючого права, залучаючи до викладу дві системи – цивільного і преторського права, з перевагою догматичного викладу над історичним. Інституції Гая одержали широке поширення в юристів і грамматиків наступної епохи, а в VI столітті н.е. вони, у перекрученому і переробленому виді, були внесені в кодификацію Юстиніана.
Із середини III ст. н.е. почався занепад юриспруденції. Якщо в епоху принципату юристи були потрібні імператору в якості одного з каналів для проведення і підтримки імператорської політики, то при домінаті ця їхня роль виявилася вже закінченою. Імператорська влада стала абсолютною, і воля імператора виявилася єдиним джерелом права. Iusrespondenti більше не дається, юристи працюють головним чином як чиновники імператорської канцелярії. Однак висновки класичних юристів зберегли значення джерел римського права: у 426 році був виданий закон «про цитування юристів», що визнавав обов'язкове значення за творами Папініана, Павла, Ульпіана, Гая, Модестіана і тих юристів, твори яких приводяться цими авторами. При розходженні думок цих юристів, пропонувалося дотримуватися думки, за яке висловлювалася більшість юристів, а при рівності голосів віддавалася перевага думці Папініана.
З юристів епохи доміната скільки-небудь видатним юристом можна визнати Гермогеніана, що працював приблизно в IV ст. н.е. Його твір «iurisepitome», у якому положення з праць авторів колишніх часів переробляються і скорочено викладаються в порядку преторського едикту, носить конспективний-компілятивний характер
Дуже цікаві і більш пізні пам'ятники науково-літературних добутків римських юристів. Серед них варто відзначити: рукопис FragmentaVaticana, знайдена в 1821 р. у Ватиканській бібліотеці. Вона являє собою збірник iusіleges і містить сім глав: про купівлю-продаж, доданому, опіці, даруванні і прокураторах. Ius представлено у витягах із творів Папініана, Ульпіана і Павла. Leges – майже винятково з конституції 318 року, а також три просторікуватих закони Константіана й один Валентіана I від 372 р. Про походження збірника нічого не відомо, але очевидно праця складена до 438 р., тому що Кодекс Феодосія в ньому не згадується.
Робота невідомого автора VII-XIст. «CollatiolegumMosaicarumetRomanarum» містить зіставлення законів Мойсея і римського права в 16 главах, що відносяться переважно до карного права.
Збірник Consultatioveteriscuiusdamiurisconsulti містить думки і ради невідомого юриста головним чином в області договірного права.
Legessaeculares – сірійсько-римський законник, що користався великим впливом на Сході і не був витиснутий законодавством Юстиніана. Книга викладає римське право дуже неповно, часто не розуміючи і спотворюючи зміст, шляхом доповнення, очевидно з місцевого права. У підставу покладені виречення класичних юристів, але, у результаті посиленої і часто незрозумілій переробці, вони майже невпізнанні. Робота була написана спочатку грецькою, потім перекладена на сірійську мову, і цей переклад піддався переробці на арабській і вірменській мовах.
Розроблені римськими юристами формули і визначення досягли рівня мистецтва. Чіткість, лаконізм, афористичність правових понять уражали сучасників. Римські юристи, безсумнівно, внесли величезний вклад у розвиток сучасної юриспруденції.
Список використаної літератури:
1. И.Б. Новицкий «Римское право», Москва 1993г.
2. «Римское частное право» под редакцией И.Б. Новицкого и И.С.Перетерского, Москва 1999г.
3. Д.В. Дождев «Римское частное право», Москва 1996 г.
4. М.Нисенбаум «Via latina ad ius», Москва 1996 г.
5. З.М. Черниловский «Всеобщая история государства и права», Москва
1995 г.