Знижка для безнадійних надходжень розраховується виходячи із суми неоплаченої дебіторської заборгованості за попередні роки з урахуванням змін в економічній кон'юнктурі. Для оцінки безнадійних надходжень використаються два методи:
- виходячи із процентного відношення непогашеної дебіторської заборгованості до чистого обсягу реалізації;
- виходячи їхнього процентного відношення неоплачених рахунків або
- векселів у їхньому загальному обсязі.
Керування дебіторською заборгованістю припускає, насамперед, контроль за оборотністю коштів у розрахунках. Прискорення оборотності є позитивною тенденцією економічної діяльності підприємства.
Прискорення оборотності може бути досягнуте завдяки відбору потенційних покупців, визначенню умов оплати, контролю за строками погашення дебіторської заборгованості й впливу на дебіторів. Відбір покупців здійснюється завдяки аналізу дотриманню їхньої платіжної дисципліни в минулому, аналізу їхньої поточної платоспроможності, аналізу рівня їхньої фінансової стабільності й аналізу інших фінансових показників, що характеризують фінансовий стан підприємства-покупця.
Визначення умов оплати товарів покупцями укладається в тім, що покупцеві встановлюються границі строків оплати товарів: оплатили раніше - одержали знижку по оплаті товарів, оплатили в строк - втратили надавану знижку, оплатили пізніше строку - платите штраф.
Контроль за строками погашення дебіторської заборгованості містить у собі ранжирування дебіторської заборгованості по строках її виникнення. Найпоширеніша класифікація передбачає наступне угруповання дебіторської заборгованості в днях: до 30 днів, від 30 до 60 днів, від 60 до 90 днів, від 90 до 120 днів, більше 120 днів.
Керування дебіторською заборгованістю має на увазі обов'язкове проведення порівняльного аналізу величини дебіторської заборгованості з величиною кредиторської заборгованості. Для фінансового становища компанії дуже важливо, щоб дебіторська заборгованість не перевищувала кредиторську.
Керування дебіторською заборгованістю укладається також у створенні резервів по сумнівних боргах і аналізі фактичних втрат, пов'язаних з непогашенням дебіторської заборгованості.
Стан розрахункової дисципліни характеризується наявністю дебіторської заборгованості й впливає на стабільність підприємства. Недотримання договірної й розрахункової дисципліни, несвоєчасне пред'явлення претензій по виникаючих боргах приводять до значного росту дебіторської заборгованості, а отже, до нестабільності фінансового стану підприємства.
Завдання аналізу полягають у тому, щоб виявити розміри й динаміку невиправданої заборгованості, причини її виникнення або росту.
Зовнішній аналіз стану розрахунків з дебіторами базується на даних форм № 1 і 5, у яких відображається довгострокова й короткострокова дебіторська заборгованість по видах. Для внутрішнього аналізу залучаються дані аналітичного обліку рахунків, призначених для узагальнення інформації про розрахунки з дебіторами.
Аналіз стану дебіторської заборгованості починають із загальної динаміки її обсягу в цілому й по статтях.
Далі аналізується якісний стан дебіторської заборгованості для виявлення динаміки абсолютного й відносного розміру невиправданої заборгованості.
Незалежно від контролюючих мір з боку підприємства з метою уникнути продажу продукції неплатоспроможним покупцям у бухгалтерії ведеться відповідний журнал-ордер або відомість обліку розрахунків з покупцями й замовниками. На підставі відомості здійснюється ранжирування заборгованості по строках оплати рахунків, що допомагає підприємству визначити політикові в області керування дебіторською заборгованістю (активами) і розрахунковими операціями.
Всі рахунки до одержання класифікуються по наступних групах:
- строк оплати не наступив;
- прострочення від 1 до 30 днів (до 1 місяця);
- прострочення від 31 до 90 днів (від 1 до 3 місяців);
- прострочення від 91 до 180 днів (від 3 до 6 місяців);
- прострочення від 181 до 360 днів (від 6 місяців до 1 року);
- прострочення від 360 днів і більше (більше 1 року).
До виправданого ставиться заборгованість, строк погашення якої не наступив або становить менш одного місяця. До невиправданого ставиться прострочена заборгованість покупців і замовників. Чим більше строк прострочення, тим імовірніше несплата по рахунку. Відволікання коштів у цю заборгованість створює реальну погрозу неплатоспроможності підприємства й послабляє ліквідність його балансу.
Рахунки, які покупці не оплатили, називаються сумнівними (безнадійними) боргами. Безнадійні борги означають, що з кожної гривні, вкладеної в дебіторську заборгованість, не буде повернута певна частина коштів. Наявність сумнівної дебіторської заборгованості свідчить про неспроможність політики надання відстрочки в розрахунках з покупцями. Для виявлення реальності стягнення боргів, що носять сумнівний характер, необхідно перевірити наявність актів звірення розрахунків або листів, у яких дебітори визнають свою заборгованість, а також строки позовної давності. По боргах, не реальним до стягнення, у встановленому порядку формується резерв по сумнівних боргах. При наявності виправдувальних документів безнадійні борги погашаються шляхом списання їх на збитки підприємства як дебіторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності.
При аналізі стану розрахунків за даними аналітичного обліку варто виявити обсяг схованої дебіторської заборгованості, що виникає внаслідок попередньої оплати матеріалів постачальникам без їхнього відвантаження підприємству.
Для запобігання неплатежів підприємства надають знижки з договірної ціни при достроковій оплаті. Існують наступні форми дострокового погашення дебіторської заборгованості:
- продаж боргів банку (факторинг);
- одержання позички в банку на оплату зобов'язань, що перевищують залишок коштів на розрахунковому рахунку (овердрафт);
- облік векселів (дисконт).
При зниженні обсягу дебіторської заборгованості необхідно встановити, чи не списана вона на збитки, чи є виправдувальні документи.
На закінчення аналізу стану оборотних активів варто оцінити зміна частки важко реалізованих оборотних активів у загальній величині оборотних активів і співвідношення важко реалізованих і легко реалізованих активів. Підвищення частки важко реалізованих оборотних активів послабляє фінансову стабільність підприємства й приводить до зниження його платоспроможності.
Дебіторська заборгованість - права (вимоги), що належать продавцеві (постачальникові) як кредиторові по невиконаних грошових зобов'язаннях покупцем (одержувачем) по оплаті фактично поставлених за договором товарів, виконаних робіт або зроблених послуг. У цілому вона розділяється на поточну дебіторську заборгованість, що повинна бути погашена протягом одного року, і прострочену, тобто зі строком понад 12 місяців. У свою чергу із простроченої заборгованості виділяється заборгованість, по якій минув строк позовної давності.
Політика керування дебіторською заборгованістю являє собою частина загальної політики керування оборотними активами й маркетинговою політикою підприємства, спрямованої на розширення обсягу реалізації продукції й цієї заборгованості, що укладається в оптимізації загального розміру, і забезпеченні своєчасної її інкасації.
Завданнями керування дебіторською заборгованістю є:
- обмеження прийнятного рівня дебіторської заборгованості;
- вибір умов продажів, що забезпечують гарантоване надходження коштів;
- визначення знижок або надбавок для різних груп покупців з погляду дотримання ними платіжної дисципліни;
- прискорення зажадання боргу;
- зменшення бюджетних боргів;
- оцінка можливих витрат, пов'язаних з дебіторською заборгованістю, тобто упущеної вигоди від невикористання коштів, заморожених у дебіторській заборгованості.
Стосовно до українських умов, провідні спеціалісти в області керування фінансами пропонують наступні заходи щодо вдосконалювання системи керування дебіторською заборгованістю:
- виключення із числа партнерів підприємств із високим ступенем ризику;
- періодичний перегляд граничної суми кредиту;
- використання можливості оплати дебіторської заборгованості векселями, цінними паперами;
- формування принципів розрахунків підприємства з контрагентами на майбутній період;
- виявлення фінансових можливостей надання підприємством товарного (комерційного кредиту);
- визначення можливої суми оборотних активів, що відволікають у дебіторську заборгованість за товарним кредитом, а також по виданих авансах;
- формування умов забезпечення стягнення заборгованості;
- формування системи штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань контрагентами;
- використання сучасних форм рефінансування заборгованості;
- диверсифікованість клієнтів з метою зменшення ризику несплати монопольним замовником.
Визначення можливої суми фінансових коштів, інвестуємих у дебіторську заборгованість, здійснюється по наступній формулі:
ІДЗ = ОРК * КСЦ * (ППК + ПР) / 360, (1.1)
дебіторський заборгованість оборотність кошти
де ІДЗ - необхідна сума фінансових коштів, інвестуємих у дебіторську заборгованість;
ОРК - планований обсяг реалізації продукції в кредит;
КСЦ - коефіцієнт співвідношення собівартості й ціни продукції, виражених десятковим дробом;