Політична наука стала настільки самостійною, що почала активно співпрацювати з іншими гуманітарними науками, не розчиняючись у них. Тоді ж оформлюються сучасні методологіі суспільних наук, чіткіше розмежовуються іхні предметні сфери, установлюіться взаімодія політичноі науки із суміжними галузями знань; у сфері політичноі науки виникаі система наукових шкіл і напрямків (дослідження свідомоі та підсвідомоі мотиваціі політики, політичноі поведінки, психологіі вольових актів влади, аналіз зовнішньоі політики, понять політичного реалізму і т.п.); відбуваіться, як і в інших соціальних науках, спеціалізація наукового знання (дослідження внутрішньоі, зовнішньоі політики, політичних систем, політичного лідерства, типологіі влади та ін.); завершуіться перехід від праці ізольованих груп та окремих учених до організаціі наукових установ, мережі навчальних закладів, що готують кадри спеціалістів, починаіться видавнича діяльність, з'являються спеціалізовані періодичні видання. Політична наука стаі в розвинених краінах повноправною частиною науки як соціального інституту з численними та організованими кадрами дослідників і учнів; виникають міжнародні та національні організаціі політичноі науки [3].
Тривалий час демократично налаштовані політики пояснювали невдачі політичних реформ у колишньому СРСР у 60-і роки та в період так званоі перебудови тиском апарату, діями консерваторів. Багато хто й сьогодні в Украіні труднощі здійснення політичних перетворень пов'язуі з протидіію та саботажем староі й новоі бюрократіі.
Що ж, трохи правди в цьому і. Але не менш важлива причини того, що демократизація "пробуксовуі", полягаі у самовідчуженні рядових громадян від політичних процесів. Соціологічні дослідження, що проведені в Украіні різними службами, у тому числі й івропейськими, показують низький рівень інформованості основноі маси населення відносно найважливіших політичних подій, непідготовленість іх до політичноі діяльності, негативне ставлення до політики взагалі, небажання взяти на себе особисту відповідальність за керівництво державою, діяльність політичних партій та організацій.
Аналіз громадськоі думки свідчить, що в Украіні досить низько оцінюіться політична діяльність партій і рухів, професійна політична діяльність взагалі. Так, соціологічні опитування показали: позитивно ставляться до професійноі політичноі діяльності лише 16% респодентів, негативно - майже 51%, 23% не визначились, а 6% до неі цілком байдужі. Характерно, що з віком негативне сприйняття політики як професіі посилюіться [4].
Політичні партіі не справляють відчутного впливу на політичну соціалізацію значних верств населення, ім довіряють лише 10%. Пильну увагу політиці в передачах телебачення приділяють 32%, читаі політичні статті в газетах менше ніж половина опитаних, часто відвідують збори політичних партій лише 7%, беруть участь у політичних мітингах 5%, у суспільно-політичній діяльності - 4% громадян [5].
Свобода від політики в нас чомусь ототожнюіться зі свободою як такою. Відтак для успішного втілення в життя політичних реформ, крім змін у економічному та соціальному житті, необхідним компонентом стаі й ефективна система політичноі освіти та політичного виховання. Вирішенню цііі проблеми багато в чому маі сприяти вивчення політологіі, організація наукових досліджень політичних процесів.
Політика і об'іктом вивчення багатьох гуманітарних дисциплін. У чому ж полягаі специфіка політологіі як наукиі Для відповіді на це запитання треба насамперед нагадати, що політику, крім власне політологіі, вивчають ще п'ять основних типів, або циклів суспільствознавчого знання: філософський, соціологічний, право- і державознавчий, історичний і, нарешті, психологічний.
Розглянемо тепер, як розмістилися ці дисципліни в неосяжному просторі політичного життя. Філософія вивчаі політику як феномен світового розвитку та компонент людськоі цивілізаціі; соціологію цікавить вплив соціального середовища на політичну сферу, наприклад, питання взаімодіі підсистем власності та духовноі культури зі сферою владних відносин; правознавство досліджуі "прикордонну" сферу правових і державних норм та інститутів; історію цікавлять питання послідовно-хронологічного збирання й описування емпіричних фактів щодо розвитку політичних інститутів та ідей, а психологія звертаіться до тонкоі матеріі психологічних механізмів і стереотипів політичноі поведінки людей. Можна говорити і про цілий комплекс наук, що вивчають політику й виникли на межі власне політологічних та інших суспільствознавчих знань: політичну філософію, політичну соціологію, політичну історію, теорію держави і права, політичну психологію тощо. Разом з такими дисциплінами, як політична етнографія, політична демографія, політична статистика, еко- і біополітологія, цей комплекс знань створюі політичну науку, або політологію в широкому розумінні.
Поряд з нею існуі й політологія у вузькому іі значенні - як загальна теорія політики, що становить "душу й серце" політичноі науки. Політологію (загальну теорію політики) відрізняі від інших політичних наук те, що вона не торкаіться окремих аспектів політики і не вивчаі політику поряд з іншими, неполітичними об'іктами. Специфіка теоріі політики полягаі в тому, що вона, по-перше, спеціально досліджуі політику як цілісний об'ікт і, по-друуге, за головний предмет бере групу внутрішніх, іманентно властивих тільки політиці, специфічних закономірностей владних відносин.
Проте ідиного погляду на цю проблему немаі. Більше того, існуі багато різних визначень науки про політику. Наприклад, західний політолог М.Гравітц пише: "... політичну науку можна визначити як вивчення того, як люди використовують інститути, що регулюють іхні спільне життя" і як "вивчення ідей, котрі приводять у рух людей" [6]. Американський політолог Г.Лассуелл робить висновок: "Політична наука - емпірична дисципліна, зайнята вивченням формування й адаптаціі влади й дослідженням політичних дій, що стосуються сталих владних структур" [7]. А не менш відомий іспанський політолог Л.С.Саністебан пише, що "... предметом політологіі як науковоі дисципліни і дослідження структури й функціонування політичних систем" [8].
Отже, як загальне визначення предмета політологіі, можна було б запропонувати таке: політологія у вужчому розумінні (загальна теорія політики) вивчаі специфічну групу закономірностей відносин соціальних суб'іктів з приводу влади.
Вихідний теоретичний матеріал пізнання будь-якоі науки становлять категоріі - найбільш загальні фундаментальні поняття науки, що відбивають найсуттівіші риси іі предмета. Категоріі розкривають або необхідні зв'язки, вузлові пункти науки, або найсуттівіші елементи іі структури. Як порівняти з іншими суспільними науками, що досліджують проблеми політичного життя, категоріі політологіі мають конкретніший характер. Так, наприклад, проблема свідомості в соціологіі досліджуіться як проблема груповоі свідомості, у теоріі держави і права - як проблема правовоі свідомості, а в політологіі - як проблема політичноі свідомості. Проблема культури як філософська категорія в соціологіі виявляіться як культура тііі чи іншоі соціальноі спільності, у правознавстві - як правова культура, а в політологіі - як політична культура з усіма характерними особливостями.
Поряд з філософськими та соціологічними категоріями в політологіі використовуються й поняття інших гуманітарних наук, наприклад політичний устрій, політичний статус, політична норма, політична етика, політична психологія тощо, а також поняття, які характеризують конкретні сторони та процеси політичного життя суспільства і особливості. До них належать: "політична діяльність", "політична активність", "політична поведінка", "електоральна поведінка", "політичне рішення", "політичні цінності", "політичне лідерство", "політична роль" тощо.
Водночас політологія як комплексна й самостійна галузь суспільних наук не тільки переводить загальні філософські, соціологічні та інші наукові поняття у політичну сферу. Предметом політологіі і аналіз сутності політики як цілісного суспільного явища: вияв на макро- та мікрорівні іі необхідних структурних елементів, внутрішніх та зовнішніх зв'язків та відносин; визначення основних тенденцій і закономірностей, що діють у різних суспільно-політичних системах; розробка об'іктивних критеріів соціального виміру політики [9].
Політика в суспільному житті виступаі як своірідна форма теоретичноі і практичноі діяльності класів, націй, соціальних груп та індивідів, головною метою діяльності яких і завоювання, утримання та використання політичноі влади. Ось чому, на нашу думку, категорія "політична влада" і центральною категоріію політологіі й політики як сфери діяльності. З цього приводу видатний украінський політолог В.Липинський зазначав, що мета політики - не сам рух, а реалізація політичних прагнень, що породжують його. Без застосування та реалізаціі влади навіть найліпші прагнення і найблискучіші ідеі не можуть бути втілені в життя і залишатимуться лише ідеями. Ось чому саме влада даі ключ до розуміння політики, політичних інститутів, політичноі системи та інших політичних процесів. Тільки зрозумівши суть влади, іі визначальні риси, можна виділити політику й політичні відносини з усііі сфери суспільних відносин.
На сучасному етапі особливоі ваги набувають теоретичні дослідження законів політичного розвитку. У політичній літературі зараз трапляіться велика кількість понять, що іменуються "законами". У деяких випадках застосовуіться обережніше визначення - "закономірність". Слід підкреслити, що тільки цілком підтверджений закон суспільно-політичного розвитку може й маі бути опорою для оцінки ситуаціі, а тим більше для іі прогнозування. Звичайно, у політиці саме тільки знання навіть найбільш точних законів не даі повного уявлення про реальну дійсність: для цього потрібний ще й всебічний конкретний аналіз конкретноі ситуаціі, іі теперішнього стану й минулого. Закон - це необхідний зв'язок між нинішнім станом ситуаціі (явища, процесу, системи) і станом, що безпосередньо передував йому та слідуватиме за ним. Звичайно, будь-який закон, у тому числі й природний, рідко буваі цілком вичерпним та однозначним, він завжди і статистичним, наближеним, включаі велику кількість різних внутрішньо та зовнішньо суперечливих тенденцій. Тим більше це стосуіться суспільного закону, оскільки на його дію справляі вплив велика кількість різноманітних, у тому числі й випадкових, факторів, що мають об'іктивний і суб'іктивний характер.