4 травня 1979 року до влади в Британії прийшла Маргарет Тетчер, отримавши перемогу на чергових парламентських виборах. Вперше в історії Європи на чолі уряду стала жінка. В Великобританії розпочалась епоха Тетчер, яка тривала 11 років 6 місяців та 19 днів.
Тетчер прийняла Британію не в найкращому стані. За три десятиріччя – з 1945 по 1975 рік – частка колишньої "майстерні світу" в світовому промисловому виробництві зменшилася рівно вдвічі: з 10 до 5 відсотків. Її обійшли і переможена у Другій світовій Західна Німеччина, і Франція. Британська економіка ставала дедалі більш відсталою порівняно з іншими країнами, що стрімко розвивалися; якість британських товарів не підвищувалася і вони ставали неконкурентоспроможними на світовому ринку.
Величезним ударом для Британії став крах її найбільшої в історії світу імперії, який відбувся саме в ці десятиріччя. Проблема була не тільки економічно-політична, але й психологічна. "Британія вже занадто мала, щоб бути левом, але все ще занадто велика, аби бути кішкою", – гірко жартували жителі Альбіону. Треба було шукати нове місце країни у світі.
І саме Тетчер зупинила "соціалістичний наступ", який нависав над Британією протягом останніх десятиріч. Нова керівниця британського уряду поставила перед своєю командою чітке завдання: максимально обмежити втручання держави в життя суспільства. А за рахунок цього дати простір вільній ініціативі людини, звільнивши її від дріб’язкової опіки з боку держави, і водночас повернути державі традиційний авторитет і владу в питаннях громадського життя.
Епоха Тетчер – це час, коли після 30-річного панування колективних цінностей у Британії на перший план стала висуватися значущість людської особистості, вільної, але й відповідальної за все, що відбувається в суспільстві. "Ми повинні знизити податки, – проголосила Тетчер. – Податки на заробітну плату, податки на заощадження, податки на талант... Ми знизимо податки так, що люди зможуть більше жити для себе, для своїх родин, самі будувати своє майбутнє". І Тетчер справді зробила це. Найголовнішим пріоритетом нового уряду став суворий контроль над грошовою масою заради приборкання інфляції. Для цього було різко зменшено всі витрати, заплановані державним бюджетом (крім витрат на оборону) і суттєво скорочено кількість державних службовців. Особливо гостре невдоволення в багатьох британців викликало скорочення державних витрат на житлове будівництво і "обрізання" бюджетів місцевих органів влади, здійснені урядом Тетчер [10, c. 6].
Тетчер не втручалась у бізнес. Єдиним винятком із цього правила стала її послідовна і жорстка боротьба проти будь-яких монополій, як державних, так і приватних. Зокрема Тетчер зробила все, щоб зруйнувати вже практично створену в попередні десятиліття лейбористами державну монополію на освіту та охорону здоров’я. Було запроваджено суттєві податкові пільги для середнього та малого бізнесу. Більшість націоналізованих лейбористами в попередні роки промислових підприємств Тетчер реприватизувала, докладаючи при цьому максимум зусиль, щоб якомога більша частина їхніх акцій потрапила до рук дрібних акціонерів. "Я бажаю кожному стати капіталістом, – заявляла Тетчер, – мрію, щоб у кожної людини була належна їй власність". Прем’єр-міністр від початку свого правління стверджувала, що для структурної перебудови економіки потрібно вісім-десять років [8, c. 14].
Перші два роки її правління не дали суттєвих позитивних змін в економіці, число безробітних збільшилося майже втричі. Кількість же невдоволених її реформами зростала в геометричній прогресії. "Трон" під Тетчер захитався. І цілком можливо, що вона так і не змогла б до кінця реалізувати свою програму ліберально-консервативних реформ, якби на допомогу їй 1982 року несподівано не прийшла... аргентинська військова хунта. Генерали з іншого кінця земної кулі на той час переживали різке падіння свого авторитету серед власних громадян. І вирішили, що ніщо так не сприятиме відновленню цього авторитету, як невеличка переможна війна. Об’єктом "для перемоги" було обрано острови у Південній Атлантиці, які британці називають Фолклендами, а аргентинці – Мальвінами. До 1820 року ці, на той час безлюдні, острови формально належали Аргентині. Британці висадилися там без згоди аргентинців і заснували свою колонію. На початок 80-х років минулого століття острови населяли близько 1800 британських підданих, переважно шотландців; також там було біля 800 тисяч овець – вівчарство було основним заняттям острів’ян. Аргентина ніколи не визнавала британського суверенітету над островами і вимагала їхнього повернення спочатку через Лігу Націй, а потім через ООН. Британці натомість пропонували провести серед острів’ян референдум про належність островів і виконати його рішення. Конфлікт тягнувся десятиліттями, аж поки 12 квітня 1982 року аргентинські десантники несподівано не висадилися на островах, роззброїли без єдиного пострілу два десятки британських військовослужбовців і відправили їх через Бразилію додому. Після цього хунта запропонувала вирішити подальшу долю островів "без застосування сили" через третейський суд ООН. Аргентина розраховувала на те, що європейці не захочуть вести колоніальну війну за тридев’ять земель, та, зрештою, справу буде спущено на гальмах. Як же помилилися аргентинські генерали! [8, c. 18]
Тетчер безапеляційно заявила на засіданні уряду: "Джентльмени, ми мусимо воювати". До Південної Атлантики було відряджено більшу частину британського флоту. 2 травня за особистим наказом Тетчер було потоплено флагман аргентинського флоту крейсер «Белграно», 21 травня британські десантники висадилися на Фолклендах, а 15 червня після запеклих боїв аргентинці капітулювали. Майже 11 тисяч їхніх вояків потрапили у британський полон. І хоча Британія втратила під час цієї війни 255 військовослужбовців, рішучі дії Тетчер здобули масову підтримку в суспільстві. "Невелика переможна війна" таки відбулася, але виграли її зовсім не аргентинські генерали. Саме завдяки фолклендській перемозі Тетчер вдалося перемогти на призначених нею позачергових парламентських виборах 1983 року і продовжити втілення своїх реформ.
У 1984–1985 роки Тетчер виграла "другу фолклендську війну". Її уряд сам спровокував новий загальнонаціональний страйк вугільників, відмовившись надалі виплачувати дотації збитковим вугільним шахтам. Тетчер підготувалася до цієї генеральної битви з тред-юніонами набагато краще, ніж її попередник Хіт до загального страйку шахтарів 1974 року. Було нагромаджено великі запаси вугілля, і, що важливіше, уряд провадив рішучу і послідовну стратегію в цій боротьбі. Ставкою у протистоянні була не просто доля нерентабельної вугільної галузі, а місце і роль профспілок, організованого робітничого руху в житті Британії. Після багатомісячного напруженого протистояння ліві зрештою зазнали нищівної поразки – вплив тред-юніонів було кардинально підірвано. Тим часом почали приносити довгоочікувані плоди і економічні реформи. Інфляцію справді було приборкано, рівень безробіття почав стрімко знижуватися, в країні почався "бум" у сфері високих технологій. Як з’ясувалося вже після відставки Тетчер, за 11 років її правління середні темпи економічного зростання в Британії були втричі вищі ніж у попереднє десятиріччя і стали найвищими серед усіх великих промислово розвинутих країн світу за винятком Японії. Британії вдалося здійснити структурну перебудову і модернізацію своєї економіки. "Хвора людина Європи", як Великобританію називали до та в перші роки правління Тетчер, одужала [10, c. 6].
Восени 1990 року в консервативній партії під впливом опозиції Маргарет Тетчер пройшли перевибори лідера партії. Тетчер програла в першому турі і відмовилася від участі в другому. Тоді Джон Мейджор вирішив взяти участь у виборах і виграв їх. Наступного дня, 27 листопада 1990 року, він був призначений прем'єр-міністром.
У перший рік правління Мейджора світова економіка переживала спад, перші ознаки якого були помітні ще в час правління Маргарет Тетчер. Економіка Великобританії через це також опинилася не в найкращому стані. Очікувалося, що на загальних виборах 1992 року консервативна партія, очолювана Мейджором, скоріш за все програє лейбористам на чолі з Нейлом Кінноком. Проте Мейджор не погодився з цим і став проводити кампанію в "вуличному" стилі, виступаючи перед виборцями у дусі своїх колишніх промов в окрузі Ламберт. Яскраві виступи Мейджора контрастували з гладкою кампанією Кіннока і привернули симпатії виборців. Консервативна партія виграла вибори, хоч і отримала неміцну парламентську більшість (21 місце), а Мейджор удруге став прем'єр-міністром.
Всього через 5 місяців після початку другого терміну прем'єрства Мейджора вибухнула фінансова криза, що увійшла до історії як "Чорна середа". Криза була спровокована валютними спекулянтами (найвідомішим з яких був Джордж Сорос), які зіграли на суперечностях в європейській валютній системі і викликали різке падіння курсу британського фунта. Уряд Великобританії вимушений був піти на девальвацію фунта і вийти з європейської валютної системи (ERM). Проте британська економіка відновлювалася досить швидкими темпами. Цьому сприяла гнучка економічна політика з плаваючим валютним курсом і низькою ставкою рефінансування, а також те, що падіння курсу фунта підвищило привабливість британських товарів за кордоном, і експорт різко зріс.