Марксизм "прижився" в Росії ще і тому, що вже за радянських часів він в процесі економічної модернізації функціонально виконував ту роль, яку на Заході, грала, свого часу протестантська етика.
Комуністична Росія була першою незахідною країною, що визнала можливість повного відділення сфери промислового виробництва від західної культури, замінюючи її ефективною соціальною ідеологією. Російський націонал-більшовизм, оголосивши себе єдиною марксистською ортодоксією, передбачав, що теорія і практика марксизму можуть бути виражена в поняттях лише російського досвіду.
Таким чином, марксизм, що зумовив пріоритет Росії в соціальній революції, знов дав їй можливість заявити про свою унікальну долю, відродивши ідею, яка корінням вирушає в російську культурну традицію. Післяреволюційна Росія в цьому плані була парадоксальною картиною суспільства, яке отримало іноземну ідеологію, аби використовувати її як рушійну силу в проведенні політики культурної самодостатності.
4. Розвиток політичної думки в Росії С. Булгаков
Сергій Миколайович Булгаков (1871-1944) прийшов до християнської віри і богословських занять після занять правознавством і політичною економією. Будучи студентом юридичного факультету Московського університету і декілька пізніше, у зв'язку з інтересом до політичної економії, він захоплюється марксизмом. Темою магістерської дисертації стало застосування виводів марксизму до області землеробського господарювання. Стажувався в Берліні, Парижі і Лондоні. Вступив в соціал-демократичну партію, багато друкувався, але, по пізнішому визнанню, знаходився весь цей час «в полоні науковості».
Після успішного захисту магістерської дисертації Булгаков був вибраний професором по кафедрі політичної економії
Соціалізм Маркса, згідно Булгакову, є раціоналістичне (перекладене з мови космології і теології на мову політичної економії) перекладення іудейського хіліазму, і тому всі дійові особи цієї есхатологічної драми отримали економічне тлумачення. Вибраний народ, носій месіанської ідеї (або пізніше - народ «святих» у деяких християнських сектантів) замінився «пролетаріатом». Вибрана пролетаріату, його особлива революційна місія породжувалися вже не внутрішнім самовизначенням, як необхідною умовою месіанського обрання, але зовнішнім фактом приналежності до пролетаріату, положенням у виробничому процесі і ознакою станової.
Розглядаючи історію православ'я в його взаєминах з державою, партіями і політичними режимами, Булгаков приходить до висновку, що, «взагалі, зв'язувати православ'я, яке є релігія свободи, з реакційними політичними прагненнями є волаючим протиріччям», яке знаходить для себе пояснення в історії, але не в догматизмі християнства. Той факт, що протягом довгих століть православ'я було пов'язане з монархією (як політичним режимом), яка «надавала незамінні послуги церкви, хоча і наносила їй важкі рани», обернувся зрештою історичною трагедією православ'я, що втілилася як в падінні Візантії, так і в сучасній Росії. І пояснюється це саме «порушенням рівноваги в стосунках церкви і держави». Православ'я володіє рядом властивостей, які мають важливість для його відношення до соціальної проблеми. Соборний дух його, який на мові мирському зветься демократизмом, не є демократія. Проте відсутність тут «князів церкви» (не дивлячись на наявність ієрархизма) з церковним монархом - папою на чолі робить його «більш народним, більш сприяючим духу економічної демократії».
Православ'ю не властиві ті завдання (функції) клерикалізму, які неминуче виявляються властивими «войовничому імперіалізму католицтва». Так званий католицький соціалізм неминуче є засобом для збереження і розширення впливу церковної організації з папою на чолі. Цей мотив майже відсутній в православ'ї, яке прагне розширити свій вплив лише на душі.
Питання соціального християнства, по тлумаченню Булгакова, повинні існувати для православ'я в деякому відособленому вигляді - «самі по собі, як справа його власного самовизначення і його проповіді в світі». Ще пророки Ізраїлю мали у складі своєї проповіді соціальні мотиви, ось чому в них не без підстав бачать ранніх провісників соціального християнства на старозавітній основі. Але дух пророкування не загаснув в християнській церкві.
Правові погляди С. Булгакова найкомпактніше викладені у статті «Про соціальний ідеал» (Від марксизму до ідеалізму. 1903). Він відкидає в корені як фальшивий світогляд ту позицію, яка заперечує роль правових гарантій і яка настільки характерна для «старих слов'янофілів». У марксизмі він бачить «спробу відривати мораль від соціальної політики, принісши першу в жертву останньою». Його засудженню піддалося також візантійсько-чернече розуміння співвідношення політики і моралі в ученні Льва Толстого. У останньому Булгаков угледів тенденцію обмежуватися лише «негативними заповідями неучасті в злі, без позитивного вимоги боротьби із злом», що природно зближує це учення з таким же «соціально-політичним нігілізмом» візантійсько-чернечої доктрини.
Висновки
Оцінюючи Герцена через досвід російської революції і большевицкого тоталітарного богоборчества Василь Зеньковський пише - «Невдача Герцена, його душевна драма, його трагічне відчуття безвиході - все це більше, ніж факти його особистого життя, - в них є пророче передування трагічного бездоріжжя, яке чекало надалі російську думку, що порвала з Церквою, але не могшую відректися від тем, заповіданих християнством.»
У нездатності сприйняти якнайглибший і універсальний трагізм християнства Бердяєв був схильний убачати корінний недолік традиційних теологічних систем, постійно вказуючи на їх надмірний раціоналізм і оптимізм. Найбільш близькими собі релігійними мислителями минулого
Булгаков Сергій Миколайович (1871-1944) - філософ, геолог, економіст; прибічник релігійно-ідеалістичної метафізики всеединства. За порівняно нетривалий відрізок часу прошел дорога від атеїста до священнослужителя, від ліберального економіста до православного теолога. У юності - "легальний марксист".
Список використаної літератури
1. Русские писатели и поэты. Краткий биографический словарь. Москва, 2000.
2. Шикман А.П. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. Москва, 1997 г.
3. Ермичев А.А. Три свободы Николая Бердяева. М., 1990.
4. Гулыга А. В. Русская идея и ее творцы. М., 1995;
5. Зандер Л., Бог и мир. Миросозерцание о. С. Булгакова, т. 1-2, Париж, 1948;
6. Зандер Л. Отец Сергий Булгаков. Предисловие к сб.: «Булгаков С. Н. Православие». М., 1991.
7. Профессор протоиерей С. Булгаков, в кн.: Богословские труды, сб. 27, М., 1986.