Фізичні причини визначають громадське життя на найперших порах, коли народи виходять зі стану дикості. До таких причин ставляться: клімат, стан ґрунту, розміри й положення країни, чисельність населення й ін. Наприклад, на півдні клімат жаркий, там люди розпещені, ледачі й працюють тільки зі страху покарання. У жарких країнах "звичайно панує деспотизм". Навпаки, на півночі, де клімат суворий і переважають марні землі, люди загартовані, хоробрі й волелюбні. Для північних народів характерні помірні форми правління.
Намагаючись установити співвідношення між фізичними причинами, що визначають політичне життя, Монтеск'є проникливо зауважував, що "закони дуже тісно пов'язані з тими способами, якими різні народи добувають собі засобу до життя".
Провідну із серед фізичних причин Монтеск'є відводив географічним факторам. Сама постановка питання про значення географічного середовища в житті суспільства була плідною, тому що орієнтувала політичну думку на виявлення об'єктивних причин держави й права. У цьому французький просвітитель наближався до розуміння матеріальної обумовленості політики. Разом з тим абсолютизація географічних факторів приводила його до зовсім довільних висновків (начебто того, що азіатські народи схильні до підпорядкування, а європейці - до панування). Ці ідеї Монтеск'є згодом були використані ідеологами геополітики й расизму.
Моральні причини вступають у дію пізніше, з розвитком цивілізації, відзначав Монтеск'є. До їхнього числа ставляться: принципи політичного ладу, релігійні вірування, моральні переконання, звичаї й ін. Моральні причини впливають на законодавство народів сильніше, ніж фізичні, і поступово витісняють їх. Як писав просвітитель, "моральні причини більше впливають на загальний дух, загальний характер націй і повинні більше враховуватися при виявленні загального духу в порівнянні з фізичними причинами".
У своєму вченні Монтеск'є піднімається, таким чином, до усвідомлення того, що історичний розвиток суспільства являє собою результат складної взаємодії об'єктивних і суб'єктивних причин. Він вірно помітив і тенденцію до зростання суб'єктивного фактора в історії. Однак ці положення були витлумачені мислителем у дусі філософії раціоналізму, що протиставляла об'єктивну необхідність і вільний розум. Написання книги "Про дух законів", за словами автора, мало на меті показати "тріумф моралі над кліматом".
Серед моральних причин найважливішими є принципи державного ладу. Для Монтеск'є, як і для багатьох ідеологів лібералізму, проблема раціональної організації суспільства - це проблема головним чином політична й правова, а не соціальна. В ідеології раннього лібералізму воля означала розумну організацію держави й забезпечення режиму законності.
Кожна з них має свій власний принцип, що характеризує державну владу з діяльної сторони, з погляду її взаємин із громадянами. Своєрідність цієї класифікації в тім, що Монтеск'є наповнив поняття форми держави такими визначеннями, які в наступних доктринах будуть позначений як політичний режим.
Монтеск'є виділяє в державі законодавчу, виконавчу й судову влади. Принцип поділу влади, відповідно до поглядів мислителя, складається насамперед у тім, щоб вони належали різним державним органам. Зосередження всієї повноти влади в руках однієї особи, установи або стани неминуче веде до зловживань і сваволі. Крім розмежування компетенції принцип поділу влади припускає надання кожної із трьох влади, спеціальних повноважень для того, щоб вони обмежували й стримували один одного. Потрібний такий порядок, указував Монтеск'є, при якому "одна влада зупиняє іншу".
Самим послідовним втіленням цих з мислитель називав державний лад Англії, де законодавча влада належить парламенту, виконавча - королеві, а судова - присяжним.
Вчення Монтеск'є про поділ влади мало значну новизну в порівнянні з попередніми концепціями. По-перше, він з'єднав ліберальне розуміння волі з ідеєю конституційного закріплення механізму поділу влади. По-друге, Монтеск'є включив до складу влади, що підлягають розмежуванню, судові органи. Інакше кажучи, обґрунтування парламентаризму як системи керування, заснованої на розмежуванні законодавчих і виконавчих повноважень, було доповнено в Монтеск'є принципом незалежності суддів. Розглянута ним тріада влади (законодавчої, виконавчої й судової влади) згодом стала класичною формулою теорії конституціоналізму. У своєму навчанні Монтеск'є об'єднав найбільш популярні ідеї ліберальної буржуазії того часу й вибудував їх у досить послідовну й цілісну доктрину.
Ідеологічно теорія поділу влади Монтеск'є була спрямована проти королівського абсолютизму й служила обґрунтуванню компромісу буржуазії й дворянства.
В умовах передреволюційної Франції це навчання призивало до створення представницьких органів влади й передачі їм законодавчих повноважень. Компромісний характер теорії Монтеск'є виявився в тім, що він допускав збереження привілеїв дворянства й передбачав утворення в законодавчих зборах верхньої палати, що складає зі спадкоємної аристократії. Прагнучи заручатися підтримкою знаті, Монтеск'є розписував древні вільності дворянства, які були потоптані королівською владою при державотворенні. Просвітитель хотів довести спадкоємної аристократії, що обмеження прав монархів їй буде настільки ж вигідно, як і буржуазії. Майбутнє Франції представлялося йому у вигляді конституційної монархії.
Вчення Монтеск'є зіграло величезну роль у розвитку політичної думки. Монтеск'є - родоначальник географічної школи в соціології; до його ідей зверталися представники історичної школи права, порівняльного правознавства, теорії насильства й інших напрямків. На початку XX в. інтерес до Монтеск'є помітно зріс. Наприклад, запропоноване їм визначення закону (закони суть "необхідні відносини, що випливають із природи речей"), що здавався сучасникам пережитком римського стоїцизму, було взято на озброєння послідовниками соціологічної юриспруденції.
Обґрунтовані мислителем ідеї волі, цивільних прав і поділу влади одержали закріплення в конституційних актах Франції, а також були покладені в основу Конституції США й конституцій ряду інших держав. Декларація прав людину й громадянина 1789 р., зокрема , проголосила: "Суспільство, у якому не забезпечене користування правами й не проведений поділ влади, не має конституції". Монтеск'є заслужено вважається класиком конституціоналізму.
Використана література
1. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина. – К.:МАУП, 2003.
2. История политических и правовых учений. Учебник. /Под ред. док. юридических наук, проф. О. Э. Лейста.- М., 2000.
3. Політологія. Підручник /За заг. ред. проф. Кремень В. Г., проф. Горлача М. Т.- Харків 2001.
4. Політологічний енциклопедичний словник. 2-е видання.- К., 2004.
5. Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки).- К., 2002.