Держава по можливості може пручатися появі нової релігії, але якщо вона затвердилася, то до неї варто ставитися терпимо. Якщо держава вирішила терпіти в собі трохи релігії, то вона повинна забороняти їм взаємні сварки. Монтеск'є, таким чином, не цілком переборює ідею державної релігії, підтримуваної зовнішніми засобами. Проте не можна недооцінити внесок Монтеск'є у твердження ідеї волі совісті.
Політичні погляди
Про закони.
Законам, створеним людьми, повинна була передувати можливість справедливих відносин, відносини справедливості передують встановленню їх позитивному закону. Люди мають закони, що визначають відносини між правителями й керованими: це право політичне. Є в них ще закони, якими визначаються відносини всіх громадян між собою: це право цивільне.
Як істота фізичне, людина, подібно всім іншим природним тілам, управляється незмінними природними законами, але як істота розумна й діюча по своїх власних спонуканнях людина безупинно порушує як ці вічні закони природи, так і мінливі людські закони. Потреба людей, що живуть у суспільстві, у загальних законах спричиняється необхідність утворення держави. Для утворення держави (політичного стану) і встановлення загальних законів необхідно громадянський стан (єдність волі).
Про війну.
Як тільки люди з'єднуються в суспільстві, вони втрачають свідомість своєї слабості. Існуюча рівність зникає й починається війна. Кожне суспільство починає усвідомлювати свою силу - звідси стан війни між народами. Окремі особи починають відчувати свою силу - звідси війна між окремими особами. Ціль війни - перемога; ціль перемоги - завоювання; ціль завоювання - збереження. Із цього й попереднього принципів повинні виникати всі закони, що утворять міжнародне право.
Про дух народу.
Миром управляє не божественний промисел або фортуна, а діючі в будь-якому суспільстві об'єктивні загальні причини морального й фізичного порядку, що визначають "дух народу" і відповідні форми й норми його державного й правового життя.
Багато речей управляють людьми: клімат, релігія, закони, принципи правління, приклади минулого, вдачі, звичаї; як результат усього цього утвориться загальний дух народу, важливо уникати всього, що може змінити загальний дух націй. Законодавець повинен погодитися з народним духом, оскільки цей дух не противний принципам правління, тому що найкраще ми робимо те, що робимо вільно й згідно з нашим природним генієм.
Головна тема всієї політико-правової теорії Монтеск'є й основна цінність, що відстоює в ній - політична воля. До числа необхідних умов забезпечення цієї волі ставляться справедливі закони й належна організація державності.
Про три різні способи правління.
Основна мета поділу влади - уникнути зловживання владою. Поділ і взаємне стримування влади є, згідно Монтеск'є, головною умовою для забезпечення політичної волі в її відносинах до державного устрою. Є три способи правління: республіканський (демократія й аристократія), монархічний і деспотичний. Щоб виявити їхню природу, досить і тих представлень, які мають про них навіть найменш обізнані люди. Три визначення або три факти: "республіканське правління - це те, при якому верховна влада перебуває в руках або всього народу або частини його; монархічне, - при якому управляє одна людина, але за допомогою встановлених незмінних законів; тим часом як у деспотичному все поза всякими законами й правилами рухається волею й сваволею однієї особи".
Принципи форм правління: Республіка – доброчинність; Монархія – честь; Деспотія – страх. Одним з основних законів демократії є закон, у силу якого законодавча влада належить тільки народу. Але крім постійних законів необхідні й постанови сенату, які ставляться до актів тимчасової дії. До основних законів аристократії він відносить ті, які визначають право частини народу видавати закони й стежити за їхнім виконанням. У загальному виді Монтеск'є відзначає, що природно, і повинне визначати, на його думку, головний напрямок аристократичного законодавства в цілому. У монархії основні закони визначають "існування посередніх каналів, по яких рухається влада". Головної з них є влада дворянства, так що без дворянства монарх стає деспотом.
Республіка являє собою державу, де влада належить або всьому народу (демократія), або частині його (аристократія). Рушійним принципом республіки виступає політична чеснота, тобто любов до батьківщини (цей принцип по-різному проявляється у двох формах республіканського ладу: демократія прагне до рівності, аристократія - до помірності).
Монархія - це одноособове правління, що опирається на закон; її принципом служить честь. Носієм монархічного принципу Монтеск'є називав дворянство.
Деспотія, на відміну від монархії, - одноособове правління, засноване на беззаконні й сваволі. Деспотія тримається на страху і є неправильною формою держави. "Не можна говорити без жаху про це дивовижне правління", - писав Монтеск'є. Якщо де-небудь у Європі запанує деспотизм, то тут уже ніякі вдачі й клімати не допоможуть. Запобігти переродженню монархії в деспотію здатна лише правильна організація верховної влади. Ці й подібні їм міркування просвітителя сприймалися сучасниками як завуальована критика абсолютизму у Франції й заклик до скинення тиранів.
Дотримуючись традицій античної політико-правової думки, Монтеск'є вважав, що республіка характерна для невеликих держав (типу поліса), монархія - для держав середньої величини, деспотія - для великих імперій. Із цього загального правила він зробив одне істотне виключення. Монтеск'є показав, що республіканське правління може бути встановлено й на великій території, якщо його з'єднати з федеральним пристроєм держави. У трактаті "Про дух законів" була теоретично передвіщена можливість утворення республіки у великих державах.
Установлення республіканського ладу, думав Монтеск'є, ще не означає досягнення волі членами суспільства. Для забезпечення законності й волі необхідно як у республіці, так й у монархії провести поділ влади. Розвиваючи навчання Локка, Монтеск'є детально визначає види влади, їхню організацію, співвідношення й т.п.
Про індивідуальну волю й волю політичну.
Основні принципи політичного лібералізму, як пріоритет індивідуальної волі, що базується на принципах природного права, відділення держави від цивільного суспільства, поділ влади.
"Всі люди рівні в республіканських державах, вони рівні й у деспотичних державах у першому випадку вони рівні, тому що вони - всі, у другому - тому, що вони ніщо. Воля є право робити все, що дозволено законами. Якби громадянин міг робити те, що цими законами забороняється, то в нього не було б волі, тому що те ж саме могли б робити та інші; головне - це безпека громадянина.
Політичний лібералізм - переконання, що окремі особистості є основою закону й суспільства, і що суспільні інститути існують для того, щоб сприяти наділенню індивідуумів реальною владою, без запобігання перед елітами.
Лібералізм - суспільний рух - проголошуючий волю індивіда у всіх областях життя як умова розвитку суспільства; - підтримуючи (в економіці) волю приватного підприємництва й конкуренції; - підтримуючи (у політиці) правову державу, парламентську демократію, розширення політичних і цивільних прав і свобод (лат. Lіberalіs – дотичний до волі).
Вчення Ш. Монтеск'є про державу й право.
Монтеск'є створив першу розгорнуту політичну доктрину в ідеології просвітництва. У своїх дослідженнях він прагнув розширити фактологическую базу соціально-політичної теорії, описати причини, що викликають зміни в законодавстві й вдачах, і, узагальнивши накопичений матеріал, виявити закони історії. Монтеск'є був переконаний, що хід історії визначається не божественною волею й не випадковим збігом обставин, але дією відповідних закономірностей. "Я встановив загальні початки, - писав Монтеск'є, - і побачив, що частки випадки як би самі собою підкоряються їм, що історія кожного народу випливає з них як наслідок... Принципи свої я вивів не зі своїх забобонів, а із самої природи речей".
Емпіричні методи дослідження в працях Монтеск'є використаються нарівні (і тому вступають у різке протиріччя) з методологією раціоналізму. Так, вивчення первісного суспільства дозволило йому перебороти договірну теорію походження державної влади. Запозичаючи ідею природного (догражданського) стану, він у той же час відкидає раціоналістичні конструкції, у яких утворення держави виводилося з вимог природного права. Не прийняв він і саме поняття суспільного договору.
Виникнення політично організованого суспільства Монтеск'є схильний розглядати як історичний процес. На його думку, держава й закони з'являються внаслідок війн. Не маючи достатніх матеріалів, щоб побудувати загальну теорію походження держави, мислитель намагається пояснити цей процес, аналізуючи те, як зароджувалися конкретні соціальні й правові інститути. У зв'язку із цим він полемізує з попередніми йому теоретиками, які всупереч історичним фактам переносили в природний стан такі соціальні явища, як власність (Дж. Локк) і війна (Т. Гоббс). Монтеск'є був одним із зачинателів історико-порівняльного вивчення суспільства й держави, емпіричного правознавства.
Закономірності громадського життя Монтеск'є розкриває через поняття загального духу нації, (звідси назва його головної праці). Відповідно до його навчання на загальний дух, вдачі й закони націй впливає безліч причин. Ці причини діляться на дві групи: фізичні й моральні.