- формально встановленою і чітко фіксованою системою правил, які забезпечують одноманітність управлінської діяльності і застосування загальних інструкцій до окремих випадків в найкоротший термін;
- безособовістю адміністративної діяльності і емоційною нейтральністю стосунків, що виникають між функціонерами організації, де кожен має виступати не як індивід, а як носій соціальної влади, уособлення певної посади.
Отож, у розумінні М. Вебера поняття бюрократії є близьким до поняття управління взагалі. Втім, бюрократія не співпадає з управлінням – по-перше, там, де в будь-якому управлінні присутні елементи самоуправління; по-друге, там, де бюрократизм обмежується політичним лідерством.
2.3 Марксистське тлумачення бюрократії
Вперше розгорнуту характеристику бюрократії і бюрократизму дали К. Маркс і Ф. Енгельс, їхнє розуміння цього соціального явища ґрунтувалося на тому, що спочатку суспільство за допомогою простого поділу праці створило собі особливі органи для захисту спільних інтересів. Однак з часом ці органи, головний з яких - державна влада, задовольняючи свої особливі інтереси, із слуг суспільства перетворилися на його повелителів. Більше того, державний бюрократичний апарат може набути самостійності, згубної для суспільства і часом шкідливої навіть для тих класів, яким він покликаний служити. Бюрократія із засобу досягнення цілей соціального управління перетворюється на самоціль, її цінності перетворюються на державні. Марксистське тлумачення бюрократії виходить з розуміння її як суспільного явища, що має соціально-класовий зміст. Це спеціально призначений адміністративний механізм, що слугує інтересам правлячого класу. Бюрократія ототожнює себе з державою, свій бюрократичний інтерес у здійсненні суспільних функцій видає за загальні інтереси. В основі бюрократичної системи лежить принцип "сліпого підкорення, віри в авторитет, у механізм твердо встановлених формальних дій, готових принципів, поглядів, традицій". К. Маркс зазначав, що загальний дух бюрократії є таємницею, таїнством, і додержання його забезпечується у власному середовищі її ієрархічною організацією, а щодо зовнішнього світу - її замкненим корпоративним характером. Тому "відкритий дух" держави, а також державне мислення здаються бюрократії зрадою її таємниці[15].
Бюрократична каста суспільства, що зосередила в своїх руках владу, постійно нав'язує народним масам свої погляди на державне життя, намагається повчати, що "начальство все краще знає, що про загальні принципи управління можуть судити тільки вищі сфери, які мають всебічні і більш глибокі знання про офіційну природу речей.
Марксисти розробили механізм усунення бюрократії від влади: постійна ротація і виборність чиновників, посилення адміністративних важелів впливу на державних службовців, громадський контроль за діяльністю бюрократичних установ. В цьому випадку, в разі побудови комуністичного суспільства бюрократія відмирає разом із державою, адже народні маси самі здатні здійснювати управлінські функції.
Погляди марксистів з часом зазнали еволюції: від філософського заперечення держави і бюрократії до рутинного осуду бюрократа і бюрократизму. Головне кредо марксизму зводилося до того, що бюрократія, як і кожне суспільне явище, має соціально-класовий зміст.
Отже, марксизм розглядав бюрократію як особливий адміністративний механізм, що діє на користь інтересам правлячого класу. Характерною його рисою є наявність особливої верстви осіб, які в умовах класового суспільства зосереджують у своїх руках владу, спеціалізуються на управлінні й поставлені в привілейоване щодо народу становище. Тобто, бюрократизм породжується не функціональними особливостями управління, а його соціально-політичними та економічними характеристиками.
2.4 Теорії бюрократії на сучасному етапі
Останнім часом дедалі зростає політична роль бюрократії. Вона є важливою частиною урядових тимчасових або постійних структур і операцій. Отже, говорити про політичну нейтральність бюрократичної машини не доводиться. Власне, й раніше бюрократія фактично не була відгороджена від політичних сил, що домінували в суспільстві, їхнє соціальне замовлення вона і покликана була виконувати. А тепер йдеться про безпосередню участь бюрократії у політиці та політичній боротьбі. Однак і суспільне життя не вільне від бюрократизації. Чиновницький персонал фактично управляє масовими організаціями. Політичні партії утримують великий управлінський апарат, який дедалі більше централізується, а разом з цим централізується і процес прийняття рішень. Відтак роль партійного чиновника в діяльності партії зростає. Державна влада з часом набуває самостійності щодо суспільства, стає служити власним потребам і свій корпоративний інтерес у реалізації суспільних функцій бюрократія видає за загальні інтереси. Добитися прогресу в розвитку всіх сфер нашого життя без подолання бюрократизму неможливо. Тому необхідна боротьба проти нього.
Сучасні дослідники критикують веберівський "ідеальний" тип бюрократії, але це ще не означає, що його цілковито відкинуто. Багато західних соціологів вважають, що теорія бюрократії М, Вебера і тепер має бути основою для конструювання бюрократичної (адміністративної) організації. Бюрократія не повинна зводитися лише до її "ідеального" типу, вона має і негативні властивості, що забезпечить універсальне розуміння її в різних за своєю природою соціальних структурах[16].
Бюрократія зазнала змін як у формах існування, так і в методах здійснення своїх функцій. Пристосування її до нових соціальних умов відбувається надзвичайно активно. Дослідники проблем бюрократії вказують на два загальних чинники, які впливають на еволюцію організаційних (бюрократичних) моделей у сучасному суспільстві:
1) постійний прогрес у засобах і методах передбачення й організації; 2) зростаюча витонченість індивіда у дедалі складнішій культурі.
Для еволюції, якої зазнала бюрократія країн Заходу, найбільш характерні тенденції подальшого підвищення професіоналізму, компетентності, ініціативності, поглиблення спеціалізації, децентралізації побудови і прийняття управлінських рішень, що приводить до ослаблення ієрархії влади й адміністративного втручання у соціально-економічне життя. Такі погляди пропагують неоконсерватори, антиетатистські налаштовані вчені, які наполягають на значному обмеженні державного втручання в соціально-економічну сферу. Найбільш активно ця політика проводиться у Великобританії, де різко скорочені регулюючі функції держави в економіці, а бюрократія затиснута у більш жорсткі рамки функціонування. Цьому сприяла і реформа "державної служби", яка мала за мету підвищити професіоналізм і компетентність урядових чиновників. Аналогічні тенденції характерні й для інших країн ЄС.
Отже, бюрократія – це не сучасна хвороба, що виникає внаслідок організаційного прогресу, а процес, який гальмує розвиток. Щодо засобів зцілення, то західна соціологія зводить їх переважно до організаційно-технічних і моральних заходів: усунення з чиновницького апарату зайвих інстанцій, які виникають внаслідок надмірної як централізації, так і децентралізації; зменшення письмового обсягу діяльності; скорочення чиновницького апарату, усунення просторового лабіринту; підвищення у чиновників почуття відповідальності; утвердження постулатів справжнього авторитету, особистого контракту із суспільством та ін.
Розділ III. Технократизм, його концепції
3.1 Перші концепції А. Сен-Симона
Технократія – один з напрямків сучасної суспільно-політичної думки, згідно якого політична влада повинна перейти від політиків і власників до наукової і технічної інтелігенції, спеціалістам, технократам.
Сен-Симон одним з перших спрогнозував керівну роль науковців і технічних фахівців у суспільних процесах. У «Листах женевського мешканця до сучасників» Сен-Сімон заявив, що сучасна наука корисна саме тим, що вона дає можливість передбачити, і тому вчені стоять вище всіх інших людей і професій. Якщо їх втратити, то нація в якийсь момент перетвориться в тіло без душі. Найбільш корисні представники технічних знань – хіміки, фізики, математики. Корисними також є юристи, але їх вплив незначний[17].
Прихід до влади носіїв науково-технічного знання розглядався видатним філософом як закономірний результат суспільного розвитку. Він вважав, що управління суспільством має будуватися на раціональних, наукових основах. Тоді, в результаті застосування раціональних методів керування, політика, на думку А.Сен-Симона, "стане доповненням до науки про людину"[18].
У вересні 1819 року Сен-Симон за підтримки Огюста Конта заснував журнал «Організатор». В ньому були опубліковані найкращі твори вченого. Безумовно, це було перше із видань Сен-Симона, яке привернуло увагу, як у Франції, так і за її межами. Вчений відкрив «Організатор» знаменитою «Притчою». В ній Сен-Симон зобразив, що би було з Францією, якби вона залишилась без п’ятдесяти керівників з кожної області знань: п’ятдесят інженерів, художників, поетів, промисловців, банкірів і різних підприємців. Це зруйнувало б весь устрій і всю культуру. Потім він аналогічно «викреслив» по п’ятдесят аристократів, державних чиновників, представників вищого духівництва, і показав, як мало це значило би для процвітання Франції.
Сен-Сімон посвятив два листа (восьме і дев’яте) «показу того, як повинна бути організована промисловість». Головне в них – це думка вченого про те, що встановлення нової системи є необхідним результатом закону суспільного розвитку. Прогрес суспільства ніколи не регулюється системою, придуманою кимсь. Це суперечило б природі речей і тому неможливо. Все підкоряється закону розвитку людства; люди – всього лиш його зброя. Звідси те, що нам необхідно підкорятися цьому закону, щоб замінити попередню духовну владу «владою науки і позитивних знань». Сен-Симон вважав, що реалізація цього закону не може призвести до деспотизму, заснованому на науці. Він вважав, що з часом зникнуть підлеглі, а будуть лише соратники і партнери; зникне «уряд», а буде лише «адміністрація».