Фінансовий менеджмент банка (стр. 24 из 47)

Безстрокові пасиви - власні кошти банку, такі, як статутний капітал, нерозподілений прибуток, резерви.

За потреби кожен банк може застосувати власний підхід до групування пасивів, який більш точно відображує специфіку його діяльності. Рівень деталізації під час групування залежить від потреб банку і може бути доведений до рахунків аналітичного обліку.

Дана класифікація є основою визначення потреби банку в ліквідних коштах на покриття попиту з боку клієнтів шляхом визначення стабільності ресурсної бази банку.

На другому етапі аналізується стабільність ресурсної бази за виділеними групами зобов'язань. Аналіз проводиться з метою визначення рівня стабільних залишків на рахунках до запитання та встановлення рівня дострокового вилучення коштів за строковими депозитами. На цьому етапі виявляють рівень осідання коштів та обчислюють величину стабільних залишків за кожною групою зобов'язань.

Несприятлива зміна загальної політичної й економічної ситуації, як правило, призводить до істотного перерозподілу коштів клієнтів, що значною мірою впливає на стабільність пасивів. Насамперед, це стосується внесків населення, коштів банків і нестабільної частини залишків розрахункових рахунків юридичних осіб. Однак значні зміни можуть спричинити зниження і стабільної частини залишків розрахункових рахунків юридичних осіб.

Значення коефіцієнта стабільності для різних видів пасивів може коливатися в досить широкому діапазоні. Так, наприклад, кошти населення, розміщені в стабільно працюючих банках, за відсутності кризових явищ у фінансовій сфері мають досить стабільний характер.

Інша картина складається для коштів юридичних осіб. На відміну від вкладників дана категорія клієнтів менш консервативна, а залишки за даними видами пасивів схильні до значних коливань. Оскільки процентна ставка за депозитами рідко перевищує, рівень рентабельності виробництва, то кошти підприємств розміщені на даних рахунках, для них є дійсно "тимчасово вільними", і відтік їх переважно визначається виробничим циклом підприємства, а не умовами, що пропонуються банком. Це робить складним прогноз стабільності даних пасивів, і, щоб уникнути втрати самостійності під час здійснення процентної політики, рекомендується встановлювати більш низький, ніж за вкладами, коефіцієнт стабільності.

Потреба банку в ліквідних коштах оцінюється встановленням для кожної категорії джерел фінансування вимоги збереження певної частки коштів у ліквідній формі. Для стабільних джерел ця частка може бути незначною - 10-15%, для мінливих вкладів і недепозитних зобов'язань - 25-30%, для зобов'язань за "гарячими грошима" - 80-90%. Конкретні обсяги резервування ліквідних коштів визначаються суб'єктивно, здебільшого на основі міркувань, припущень та досвіду менеджерів кожного банку.

Коефіцієнтний метод розрахунку потреби в ліквідних коштах передбачає використання різноманітних співвідношень активних і пасивних позицій банку, які згодом порівнюються з минулими показниками цього банку або з коефіцієнтами інших банків. Необхідність таких порівнянь зумовлена чутливістю коефіцієнтів ліквідності до сезонних і циклічних коливань. Так, коефіцієнти знижуються під час підвищення попиту на банківські продукти, і навпаки.

Показники ліквідності — одна з найважливіших характеристик надійності банків. Вони належать до групи показників оцінки фінансового стану банку, яку зарубіжні аналітики ставлять на перше місце за ступенем важливості для аналізу діяльності комерційних банків. У практиці світової банківської справи поки що не знайдено всеосяжної формули або набору нормативів, які б досить точно визначали потребу банків у необхідних ліквідних коштах.

У минулому, коли менеджмент банків основну увагу приділяв управлінню активами, контроль за ліквідністю здійснювався, як правило, на основі віднесення ліквідних активів до загальної суми активів чи до певних позицій пасиву. Перехід банків до операцій на міжбанківському ринку, а згодом і до збалансованого управління своїми активами і пасивами підвищив вимоги до ліквідності комерційних банків. Ліквідність банку стала визначатися з урахуванням строків платежу як за активами, так і за пасивами, що викликало потребу в застосуванні показників короткострокової і довгострокової ліквідності.

Нормативи ліквідності для банків України наведені в табл. 2.1. Нормативи ліквідності, встановлені НБУ для банків України згідно з "Інструкцією про порядок регулювання та аналіз діяльності банків в Україні" діють з 28.08.2001 р.

Таблиця 2.1 – Нормативи ліквідності, встановлені НБУ для банків України

Найменування показника	Алгоритм розрахунку	Економічний зміст показника	Нормативне значення
Норматив миттєвої ліквідності	,Ккр – кошти у касі і на коррахунках;ЗП – зобов’язання банку, що обліковуються за поточними рахунками	встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечи-ти своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за раху-нок високоліквідних активів	не менше ніж 20%
Норматив поточної ліквідності	,А1,2 – активи первинної і вторинної ліквідності;З – зобов’язання банку з від-повідними строками вико-нання (враховуються вимоги і зобов’язання банку з кінце-вим строком погашення до 30 днів (включно))	встановлюється для визначен-ня збалансованості строків та сум ліквідних активів та зобов’язань банку	не менше ніж 40%
Норматив короткострокової ліквідності	,Ал – ліквідні активи;Зк – короткострокові зобов'язання (включаються активи та зобов’язання з початковим строком погашення до 1 року)	встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов’язання за рахунок ліквідних активів	не менше ніж 20%

Для розрахунку потреб у ліквідних коштах, крім нормативів НБУ, можуть додатково використовуватися й інші коефіцієнти, що характеризують ліквідність банку та чинники, які на неї впливають.

Коефіцієнти, що характеризують ліквідність банку, алгоритм їх розрахунку та економічний зміст наведені в табл. 2.2.

Таблиця 2.2 – Показники, що характеризують ліквідність банку

Найменування показника	Алгоритм розрахунку	Економічний зміст показника
Коефіцієнт миттєвої ліквідності		показує можливість банку погасити коштами з коррахунків і каси зобов’я-зання за всіма депозитами (Д)
Коефіцієнт загальної ліквідності зобов'язань		характеризує максимальну можливість банку в погашенні зобов’язань (ЗЗАГ) всіма активами (АЗАГ)
Коефіцієнт співвідношення високоліквідних і робочих активів		характеризує питому вагу високолік-відних активів (АВЛ) у робочих активах (АР)
Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов'язань		характеризує забезпечення доходними активами банку (АД) його загальних зобов’язань (ЗЗАГ) і вказує на часткове погашення зобов’язань банку повер-неннями дохідних активів
Коефіцієнт ліквідного співвідношення наданих кредитів і залучених депозитів		розкриває наскільки надані кредити (КР) забезпечені всіма залученими депозитами (Д) (чи є незбалансована ліквідність)
Коефіцієнт генеральної ліквідності зобов’язань		розкриває здатність банку погасити зобов’язання (ЗЗАГ) високоліквідними активами (АВЛ) і шляхом продажу майна (АМ)
Коефіцієнт співвідношення ліквідних і загальних активів		у стабільних економіках – збільшення на 20-30% пов’язане з підвищенням норми обов’язкового резервування
Коефіцієнт співвідношення кредитів і депозитів		характеризує здатність банку залучити депозити (Д) для фінансування основних активних операцій (А), прийнятний рівень 70-80%
Коефіцієнт відношення готівки в касі і прирівняних до неї коштів (ККР) і сальдо міжбанківських кредитів (ЗМБ)		вище значення коефіцієнта вважається більш прийнятним
Коефіцієнт ліквідних цінних паперів	відношення ЦП уряду країни, які перебувають у портфелі банку, до сукупних активів	вище значення коефіцієнта вказує на більш ліквідну позицію банку
Показник структурного співвідношення вкладів	відношення коштів до запитання до строкових депозитів	зниження показника вказує на підвищення стабільності депозитної бази і зменшення потреби в ліквідних коштах

Аналіз показників ліквідності є найпростішим методом оцінки ліквідності банку. Слабким місцем коефіцієнтного аналізу є статична оцінка ліквідності (станом на певний момент часу), що не дає змоги врахувати її динамічну природу. Головний недолік цього методу полягає в тому, що банк повинен зберігати великі обсяги активів у ліквідній формі, а це негативно позначається на доходах. Із розвитком та поширенням фінансових ринків збільшуються можливості прогнозування та підтримання ліквідності. Метод показників дає змогу виявити тенденції зміни ліквідності й широко використовується під час порівняльного аналізу.