Фінансовий менеджмент банка (стр. 22 из 47)

Подібно пасивним деякі довгострокові активи мають відносні строки. Наприклад, вкладення в акції підприємств є безстроковими, але завдяки розвитку фондового ринку цей вид вкладень може бути легко реалізований і фактично виявитися короткостроковим. Таким чином, ліквідність активів не залежить від їх терміну, оскільки термін реалізації в багатьох випадках

зумовлений розвитком і кон'юнктурою грошового і фондового ринків, а також рівнем ризикованості вкладень.

Відповідність за строками активів і пасивів на конкретний момент часу характеризує ліквідність банку тільки з одного боку. Цей підхід можна використати для оцінки ліквідності балансу банку, але не банку в цілому. Ліквідність балансу відображає здатність банку на конкретну дату забезпечити погашення зобов'язань своїми активами без втручання зі сторони, вона характеризує запас власних коштів, запас (портфель) активів і певну структуру зобов'язань, а також відповідність строків запитання пасивів строкам погашення активів.

Разом з тим діяльність банку характеризується не тільки структурою й запасом вкладень і зобов'язань, але передусім рухом активів, їх постійним вкладенням, вилученням, тобто потоком кредитованих коштів, а тому і ліквідність банку слід визначати, враховуючи цей потік. Таким чином, ліквідність балансу є складовою і невід'ємною частиною ліквідності банку, але ліквідність банку служить більш широким поняттям, що містить додаткові характеристики активів і пасивів, які належать до їх здатності до "переміщення".

Ліквідність активів залежить, насамперед, від їх якості, а також рівня розвитку грошово-кредитної і фінансової систем. Подібно якості активів структура та якість пасивів також відіграють важливу роль у підтримці ліквідності банку. Частка власних коштів у пасиві балансу і їх структура свідчать про успішність роботи банку на даний момент, рівень іммобілізації капіталу показує, який обсяг власних коштів може бути вкладений у довгострокові і (або) високоризикові активи. Структура залучених коштів характеризує стійкість ресурсної бази банку, дає змогу передбачити потребу в ліквідних коштах для погашення зобов'язань. На основі структури джерел визначається портфель активів як за строками, так і за ступенем ризику. Якість і величина залучених ресурсів характеризують здатність банку зацікавити вкладників, які довіряють йому свої кошти. Чим стабільніші залучені пасиви, тим стійкіша основа для розвитку активних операцій банку, і чим нижчі процентні ставки за ресурсами, що залучаються, тим більше шансів у банку отримати прибуток. Отже, досить дешеві стабільні пасиви є необхідною умовою ліквідності комерційного банку, а довіра вкладників і кредиторів - своєрідним капіталом, завдяки якому навіть у складних кон'юнктурних умовах банк не позбавиться своєї ресурсної бази.

Крім цього, розвиток грошового ринку дає потенційну можливість у разі виникнення ризику незбалансованої ліквідності залучити кошти міжбанківського ринку або позичити кошти в кредитора останньої інстанції - центрального банку. Отже, ліквідність банку залежить від структури і якості ресурсної бази, а також від рівня розвитку грошового ринку і виконання центральним банком своїх безпосередніх функцій.

На ліквідність банку впливають також й інші чинники, що надзвичайно несприятливо позначаються на всіх галузях економіки. Це бюджетний дефіцит, інфляція, розбалансованість платоспроможного попиту на товари і їх пропозиції. Унаслідок впливу цих чинників навіть за відсутності недоліків у діяльності самого банку можуть виникнути проблеми з ліквідністю. Хоча безпосередня провина банків в цьому незначна, усе ж зовні це виглядає як порушення їх ліквідності, причому таке становище виникає не в окремого банку, а охоплює багато з них. Для усунення деяких негативних явищ слід застосовувати заходи, що виходять за межі компетенції окремих банків.

Отже, у розумінні банківської ліквідності можна виділити два аспекти. У вузькому значенні під нею розуміють грошові кошти й інші високоліквідні активи, здатні в найкоротший термін трансформуватися в готівкові або безготівкові гроші і призначені на мікрорівні для своєчасного погашення зобов'язань і надання кредитів, а на макрорівні - для організації грошового обігу й оперативного перерозподілу вільних коштів між суб'єктами економіки.

У широкому значенні банківська ліквідність розуміється як якісна характеристика суб'єкта економічних відносин; на мікрорівні її можна охарактеризувати як єдність платоспроможності, надійності та фінансової стійкості.

2.5.2 Технологія управління банківською ліквідністю

З огляду на особливості умов діяльності банків в Україні, що здійснюють вплив на характеристики банківської ліквідності (а це, насамперед, нестійкість процесів; швидкість зміни більшості умов діяльності, слабкі можливості впливати на їх зміну, крім того, більшість факторів можна охарактеризувати як недостатньо сприятливі для банківського бізнесу і належного виконання ним своїх функцій в економіці країни), для зниження ризику від прояву цих негативних явищ у процесі управління ліквідністю,

на відміну, наприклад, від практики управління ліквідністю, що була розроблена в зарубіжних країнах, необхідно робити акцент на розвиток попереджувальних заходів, а також покладатися на внутрішні можливості управління ліквідністю. Саме вони здебільшого можуть піддаватися необхідним змінам.

Зміст процесу управління ліквідністю банку полягає в гнучкому поєднанні протилежних вимог - максимізації прибутковості за обов'язкового дотримання норм ліквідності.

При цьому чітко виражений фактор невизначеності, оскільки керівництво банку не може з упевненістю передбачити, коли і в якому масштабі постане проблема ліквідності. А коли вона виникає, можна лише вдатися до тих чи інших управлінських дій на підставі раніше створених резервів ліквідних коштів, особливої структури активів і пасивів або напрацьованих операцій.

Імовірність настання ситуації невідповідності між попитом і пропозицією ліквідних коштів називають ризиком незбалансованої ліквідності. Очевидно, що ризик ліквідності майже завжди супроводжує банківську діяльність.

На підвищення ризику ліквідності впливають як зовнішні (загальносистемні), так і внутрішні чинники. До загальносистемних чинників належать такі, як нерозвиненість фінансового ринку, брак ліквідних ринків для окремих активів, що ускладнює їх продаж за прийнятною ціною в короткі строки, загальні кризові явища в економіці, які унеможливлюють безперебійне залучення коштів, тощо.

Серед чинників підвищення ризику ліквідності, пов'язаних з діяльністю конкретного банку, - такі, як: дисбаланс грошових потоків, викликаний невідповідністю структури вимог та зобов'язань банку; недостатність ліквідних активів; нестабільність ресурсної бази; низький рейтинг банку; неправильна стратегія управління ліквідністю (наприклад, пріоритетність прибутковості над ліквідністю).

Практика, показує, що недостатній рівень ліквідності часто стає першою ознакою наявності в банку серйозних фінансових труднощів. У такій ситуації, як правило, починається відплив клієнтів і закриття рахунків, що, у свою чергу, призводить до підвищення потреби в ліквідних засобах і поглиблення кризи ліквідності.

Банки змушені шукати джерела поповнення грошових коштів шляхом продажу найбільш ліквідних активів та запозичення на ринку. За таких обставин проведення подібних операцій ускладнюється, адже кредитори дуже неохоче надають позики банку, який перебуває на межі банкрутства, вимагаючи додаткового забезпечення і підвищення процентних ставок, а продаж активів може здійснюватися за несприятливих ринкових умов. Це призводить до скорочення доходів, додаткових витрат і швидкого наростання фінансових труднощів.

Розвиток сучасних фінансових ринків дає змогу знизити ризик незбалансованої ліквідності, тоді як процентний ризик банку, навпаки, зростає. Тому в процесі управління ліквідністю банку слід звертати особливу увагу на вартість підтримки ліквідної позиції. Проблема підтримки банківської ліквідності трансформується в проблему управління витратами та процентним ризиком банку.

Управління ліквідністю банку здійснюється в кілька етапів:

1. Постановка мети і завдань управління ліквідністю.

Постановка мети і завдань щодо управління ліквідністю банку відбивається в сформульованій керівництвом політиці банку щодо ліквідності і є невід'ємною частиною його загальної ділової стратегії.

Мета процесу управління ліквідністю полягає в безперебійному забезпеченні достатнього рівня ліквідності банку за мінімальних витрат.

Отже, банк вважається ліквідним, якщо він має змогу постійно і безперебійно задовольняти потреби в грошових коштах, трансформувати свої активи в готівку без суттєвої втрати їх вартості або в будь-який момент часу позичати кошти на ринку за середньою ставкою з метою поповнення ліквідності.

Завдання управління ліквідністю банку такі: забезпечення пріоритетності ліквідності, у тому числі й при виборі напрямків розміщення коштів; постійність аналізу потреб банку в ліквідних коштах з метою уникнення як їх надлишку, так і дефіциту; планування та прогнозування дій банку в разі виникнення незбалансованої ліквідності та кризових ситуацій; урахування взаємозв'язку ризику ліквідності з іншими сферами діяльності, такими, як залучення та розміщення коштів, а також управління процентним ризиком.