6. Сегментація напрямків інвестиційної політики за основними формами та видами інвестиційної діяльності. Як цілісне поняття інвестиційна політика має бути певним чином сегментована під час розробки за стратегічними цілями та механізмами їх досягнення в окремих напрямках інвестиційної діяльності. Ця сегментація має визначати окремі пріоритети щодо вибору відповідних фінансових інструментів.
7. Забезпечення внутрішньої збалансованості окремих напрямків інвестиційної політики. Цей принцип формування інвестиційної політики передбачає чітку узгодженість її стратегічних цілей і окремих напрямків інвестиційної діяльності в часі, регіональному розрізі.
8. Забезпечення високої ефективності інвестиційної політики. Поняття високої ефективності інвестиційної політики передбачає не тільки можливість досягнення банком високого рівня прибутку від його вкладень у цінні папери та інвестиційної діяльності в цілому, але й забезпечення достатнього рівня фінансової безпеки і надійності цієї діяльності протягом передбачуваного періоду. Для забезпечення високої ефективності інвестиційної політики під час розробки, мають бути визначені відносні критерії рівня прибутковості, ліквідності та ризику портфеля цінних паперів.
9. Забезпечення гнучкості інвестиційної політики. Внутрішні та зовнішні умови інвестиційної діяльності банків, прогнозовані під час розробки їх інвестиційної політики, можуть мати певні відхилення від їх передбачуваних значень. Ці відхилення можуть в майбутньому забезпечити відповідне коригування механізмів досягнень стратегічних цілей.
Тому під час розробки інвестиційної політики банку слід визначити можливий діапазон моделей прийняття відповідних управлінських рішень, які дають змогу враховувати можливі зміни зовнішніх та внутрішніх умов інвестиційної діяльності.
Згідно з цими принципами виділяють такі етапи розробки інвестиційної політики банку:
1. Аналіз інвестиційної діяльності банку за попередній період. У процесі цього аналізу вивчаються обсяги, форми та ефективність фінансового інвестування в банку. Об'єктами аналізу є: загальний обсяг інвестування в цінні папери, темпи зміни обсягу портфеля цінних паперів, зміна питомої ваги портфеля цінних паперів в активах банку; склад, структура портфеля цінних паперів за конкретними фінансовими інструментами та їх динаміка; дохідність окремих цінних паперів та портфеля цінних паперів у цілому. Проведений аналіз дає змогу оцінити обсяги та ефективність портфеля цінних паперів у передплановому періоді.
2. Оцінка внутрішнього потенціалу банку і можливостей його розвитку. До найважливіших внутрішніх чинників, які визначають інвестиційну політику банку, належать: тип стратегії комерційного банку; регіональна та галузева специфіка функціонування банку; ресурсний потенціал банку; можливість реалізації завдань банку через портфель цінних паперів; необхідність підтримки відповідного рівня ліквідності і мінімізації ризиків; професійна підготовленість, кваліфікація та досвід персоналу банку; практичне володіння персоналу банку теорією та інструментами зниження інвестиційного ризику.
3. Дослідження факторів зовнішнього середовища та прогнозування їх розвитку. До найважливіших зовнішніх чинників належать такі: загальний стан економіки країни (фази економічного циклу, рівень інфляції, дефіцит державного бюджету тощо); чинні законодавчі пільги й обмеження; стан ринку цінних паперів - його наповненість, динаміка процентної ставки і курсової вартості цінних паперів тощо.
4. Формування системи стратегічних цілей інвестиційної політики. Обґрунтування типу інвестиційної політики. Тип інвестиційної політики банку характеризує принципові підходи до її здійснення з погляду співвідношення рівня дохідності та ризику інвестиційної діяльності банку.
5. Визначення обсягу інвестування в цінні папери в плановому періоді. Як правило, визначається не в абсолютному розмірі, а шляхом визначення діапазону співвідношення суми вкладень у цінні папери до суми робочих активів; суми загальних активів, суми капіталу банку.
6. Визначення типу і структури портфеля цінних паперів. Під час формування портфеля цінних паперів банк має чітко сформувати свою стратегію управління та визначити майбутній тип портфеля. Основною перевагою портфельного інвестування є можливість вибору портфеля для вирішення специфічних інвестиційних завдань. Для цього використовуються різні портфелі цінних паперів, у кожному з яких є власний баланс між існуючим ризиком, прийнятним для власника портфеля, і очікуваною ним віддачею (прибутком) у певний період часу. Співвідношення цих чинників і дає змогу визначити тип портфеля цінних паперів. Тип портфеля - це його інвестиційна характеристика, заснована на співвідношенні прибутковості і ризику. При цьому важливою ознакою під час класифікації типу портфеля є те, яким способом і за рахунок якого джерела даний прибуток отриманий: за рахунок зростання курсової вартості чи за рахунок поточних виплат - дивідендів, процентів. Виділяють два основних типи портфеля: портфель доходу (портфель, орієнтований на переважне отримання прибутку за рахунок процентів і дивідендів); портфель росту (портфель, орієнтований на переважний приріст курсової вартості цінних паперів, що включені до складу портфеля). Водночас спрощеним було б розуміння портфеля цінних паперів як однорідної сукупності. Так, наприклад, незважаючи на те що портфель росту орієнтований на акції, інвестиційною характеристикою яких є зростання курсової вартості, до його складу можуть входити і цінні папери з іншими інвестиційними властивостями. Таким чином, розглядають ще й портфель росту і доходу. Під час вибору структури портфеля цінних паперів на даному етапі має бути визначене співвідношення між спекулятивною та консервативною частинами портфеля.
7. Розробка критеріїв якості портфеля цінних паперів. Встановлюються: плановий рівень дохідності та прибутковості портфеля цінних паперів; максимальний рівень ризикованості вкладень банку в цінні папери; рівень ліквідності портфеля цінних паперів.
8. Формування механізму контролю за здійсненням інвестиційної політики.
9. Загальна оцінка ефективності розробленої інвестиційної політики. У процесі розробки інвестиційної політики банки визначають пріоритети під час формування портфеля цінних паперів. Фактичний склад портфеля цінних паперів має відповідати його інвестиційній політиці. У противному разі не буде забезпечена ефективна реалізація інвестиційної політики.
Отже, інвестиційна політика створює необхідні загальні передумови ефективної праці персоналу банку, знижує ймовірність помилок і прийняття нераціональних рішень.
2.3.3 Управління процесом формування портфеля цінних паперів банку
Визначення цілей фінансового інвестування і типу портфеля, що реалізує обрану політику, дає змогу перейти безпосереднього до формування портфеля цінних паперів шляхом включення в нього відповідних цінних паперів.
Принципи формування портфеля цінних паперів: прибутковість (прибуток у вигляді курсової різниці, процентів і дивідендів); безпека; зростання вкладень; принцип забезпечення реалізації інвестиційної політики (взаємозв'язок сформованого портфеля цінних паперів і стратегії банку в сфері операцій з цінними паперами); забезпечення відповідності портфеля інвестиційним ресурсам; оптимізація співвідношення прибутковості і ризику виходячи з конкретних пріоритетних цілей формування портфеля; оптимізація співвідношення прибутковості і ліквідності; забезпечення керованості портфеля.
Визначимо основний зміст окремих етапів управління формуванням портфеля цінних паперів.
1 етап - оцінка інвестиційних якостей окремих цінних паперів.
Оцінка інвестиційних якостей окремих цінних паперів, що обертаються на ринку, є попереднім етапом формування портфеля. Вона являє собою інтегральну характеристику окремих видів цінних паперів, що здійснюється інвестором з урахуванням цілей формування портфеля цінних паперів.
Інвестор, виходячи з цілей сформованої ним інвестиційної політики, детально розглядає переваги і недоліки різних видів фінансових інструментів.
Фактори, що впливають на вибір цінних паперів:
1. зовнішні: пов'язані з загальним станом економіки в країні (інфляційний ризик; рівень ставок банківського процента); пов'язані з державним регулюванням структури портфеля (податки, розміри резервів, нормативи ризику тощо); пов'язані з характеристиками цінного папера (очікувана норма прибутку за цінним папером; податкові характеристики цінного папера; рівень процентного, кредитного ризику, або ризику невиконання емітентом своїх зобов'язань, ризику дострокового відкликання цінного папера);
2. внутрішні: спеціалізація банку (банк є універсальним чи спеціалізується на окремих видах операцій з цінними паперами, галузева чи регіональна спеціалізація тощо); обсяг та структура інвестиційних ресурсів тощо.
Цінні папери з позицій властивих їм інвестиційних якостей класифікуються за основними ознаками, наведеними на рис. 2.1.
Разом з тим головним завданням під час фінансового інвестування є оцінка інвестиційних якостей конкретних видів цінних паперів, що обертаються на ринку. З урахуванням своїх цілей і менталітету кожен інвестор обирає конкретні форми і види цінних паперів.
Результатом першого етапу формування портфеля є визначення співвідношення пайових і боргових цінних паперів у портфелі, а відносно кожної з цих груп - частки окремих видів фінансових інструментів (акцій, облігацій тощо).
2 етап - формування окремих, видів портфелів шляхом добору необхідних цінних паперів, що забезпечують установлені критерії прибутковості, ризику і ліквідності.