Досить складним, радше негативним було його ставлення до пролетаріату як класу, що складається з осіб, які не мають власності. Вони, на його думку, втягнули країну в хаос під час революції 1789 р.
Пiзнiше він уже не вбачав у пролетарях загрози соціальному спокою і навіть визнавав за ними організацiйнi здібності в господарській сфері. Оскільки поняття «класи» Сен-Сiмон формулював дуже специфічно, а критерії, за якими він визначав різні класи, буди невизначеними, цілком можливо, що він мав на увазі лише пролетарів, коли писав: «Народний клас, велика більшість нації досяг такого високого розумового рівня, що у Франції без усяких незручностей для громадського спокою, а навпаки, з великими перевагами для всіх класів людства може бути встановлено громадський устрій, який має своєю безпосередньою ціллю всезагальний добробут. Однак він не виділив пролетаріат в особливий клас; антагонізм між пролетаріатом і капіталом не вважав невирішеним, оскільки, на його думку, він виник на пiдставi непорозуміння.
Вважаючи сучасне йому суспільство недосконалим i передбачаючи його крах, Сен-Сiмон розробив план його докорінної зміни, виходячи зі своєї впевненості у важливій ролі суспільного для життя «індустріала» (промисловця), а також ставлення до органiзацiї промисловості як до найважливішого фактора досягнення суспільного блага. Щоб уможливити перехід від одного суспільного устрою до іншого, писав він, необхідно чітко уявити промисловий режим i ознайомити з ним найвпливовіших промисловців, дбаючи про максимальне використання їх можливостей в інтересах промисловості та виробників. У цьому він вбачав своє завдання.
1.2 Утопічний соціалізм
Становлення нового суспільства Сен-Сiмон уявляв як тривалий процес, що має розпочатися зі створення у Франції політичної партії промисловців. Це повинно прискорити появу таких партій і в країнах Європи, що забезпечить торжество нового суспільного устрою – промислової системи. В основі його вчення про нову промислову систему - погляд на суспільство як на особливий організм. Чим кращим є життя цього організму, тим краще почуваються його елементи.
Державну владу він розглядав як чинник організації суспільства. Вважав політику «наукою про виробництво», головне завдання уряду вбачав у створенні умов для розвитку виробництва, захисту його від безпорядків і різноманітних перепон. Цей принцип поширював і на суспільство, яке ще не стало «промисловою системою». В асоційованому суспiльствi державна Влада, на думку Сен-Сiмона, повинна бути замінена суспільним самоврядуванням. У такому суспільстві найважливiшi питання його буття вирішуватимуть не чиновні люди, а сили всього суспільного організму.
Ідея суспільного плану виробництва є визначальним аспектом вчення Сен-Сiмона, викликом анархії, властивої капіталізму на етапі його зародження що дає право вважати описаний ним новий суспільний устрій асоціацією.
Розцінюючи промислову систему як ефективний засіб подолання суспільних вад, гармонiзацiї суспільства, Сен-Сiмон основним джерелом добробуту, економічного зростання вважав органiзацiю машинного виробництва, централiзацiю управління промисловістю вiдповiдно до науково обґрунтованого плану. Тому «асоціація», як він її уявляв має бути об’єднанням промисловості, що можливе внаслідок централізації виробництва. У новому суспільстві все повинно підпорядковуватися промисловості й науковому прогресу, а політика як наука про суспільство має стати наукою про виробництво, сприяти розвитку всіх його видів. Це означає, що політика повинна дбати передусім про органiзацiю промисловості, основні принципи централізованого управління єдиним господарством, тобто бути наукою про управління. Здатність до управлінської діяльності, за його переконаннями залежить не від людини, а від її «позитивних здібностей». Люди рiвнi в тому сенсі, що кожен, незалежно від походження, може стати управлінцем. Водночас вони не можуть бути рівними, бо лише окремі з них мають дар до упралiння.
Проект справедливого суспільства передбачає можливість кожної людини працювати, збереження приватної власності вирішальну роль фабрикантів, купців i банкірів в управлiннi економічними процесами. Домінування в управлiннi наукових принципів повинно нейтралізувати одвiчну проблему управлінців i підлеглих, оскільки в ньому буде зжито суб’єктивізм. Нове адміністративне управління виходитиме з iнтересiв цілого, що забезпечуватиме процвітання суспільства i підтримку більшості громадян. У новому суспiльствi не буде більше управління людьми, а всі завдання керівництва ними полягатимуть в управлінні речами. Сукупна дія всіх цих чинників забезпечить довіру оскільки «справа управління буде зведена до нуля або майже до нуля».
У політичних аспектах проект органiзацiї майбутнього промислового ладу зберігав традиційну для тодішньої Франції спадкоємну королівську владу, яку повинні були доповнювати й урівноважувати кабінет мiнiстрiв i двопалатний парламент.
У багатьох творах Сен-Сiмона фігурують думки про освіченого монарха, можливість реформ зверху (внаслідок королівських декретів). Наприклад, у «Катехізисі промисловців» він наголошував, що пропоновані ним реформи не є ворожими королівській владі, навпаки, вони покликані принести королю більше спокою. На його сторінках було обґрунтовано необхідність «проголосити промисловий режим, промислову монархію», у межах якої між королем i палатами парламенту мала б працювати рада вчених, яка розробляла б наукові плани соціальних перетворень, i рада промисловців у складі найвидатніших представників промисловості й банківського капіталу, чиїм завданням були б розгляди прийнятих радою вчених проектів соціальних перетворень, складання проекту бюджету, після чого його можна було б надсилати на розгляд кабінету міністрів і парламентських палат.
Акт королівської влади, який закликає до управління країною «освічених промисловців» і вчених, а не дворян i духовенство, Сен-Сiмон вважав простим, раціональним і безкровним способом переходу від нерозумної феодально до нової, справедливої «промислової» системи, від системи «урядової» - до «адмiнiстративної», яка управляє виробництвом, а не людьми.
Як й iншi утопісти Сен-Сiмон вибудовував свої плани перебудови на засадах мирного вирішення усіх проблем, рішуче заперечуючи революційне насильство, класову боротьбу. Головним засобом суспільних перетворень вважав проповідь нової моралі. Дбаючи про цілісність своєї території, він в останні роки життя головну увагу приділяв духовним аспектам. Оскільки, за його спостереженнями людство поріднилося з ідеєю Бога, Сен-Сiмон намагався пристосувати релiгiю до потреб свого вчення саме в координатах моральних проблем. Водночас він наголошував, що досягнення науки , мистецтва, моралі змушують її до подальшого розвитку. Оновлена в його процесі релігія («нове християнство») повинна сприяти зміцненню «промислової системи», об’єднуючи людей, «змушуючи ставитися один до одного по-братськи», дбати про «поліпшення морального та фізичного становища найбільшого класу». Все це має забезпечити розквіт суспільства загалом. Концепція «нового християнства» не була запереченням традиційного світосприйняття, Сен-Сiмон лише намагався використати для пропаганди й реалізації свого вчення.
1.3 Сен-сiмонiзм
Після смерті Сен-Сiмона його ідеї кожен по своєму розвивали Беджамен-Оленд Родрiг (1794 – 1851), Бертелемі Проспер Анфантен (1796 – 1832) й Сент-Авіан Базар (1791- 1832), засвідчуючи цим існування сен-сімоністської наукової школи. Хоч серед послідовників Сен-Сiмона не було цілковитої єдності поглядів, вони усвідомлювали, що їх протистояння зруйнує засади школи, тому протягом тривалого часу йшли один одному на поступки, не демонструючи своїх розходжень. Особливо переймався цим найобдарованіший серед них С.-А Базар. Дещо інакше поводився Б. -П. Анфантен, намагаючись емоційними засобами демонструвати свою причетність до сен-семоністського вчення. Б.-О. Родрiг подав себе прямим спадкоємцем Сен-Сiмона.
Сен-сiмоністи, намагаючись продовжити справу свого вчителя, зосередили свої зусилля на систематизації його ідейної спадщини, представленні її як наукової теорії. Певною мірою це вилилося у нове вчення, оскільки немало положень Сен-Сiмона у редакції його послідовників набули нового значення, а дещо було ними додумано. З метою популяризації цього вчення вони організували у 1828 р. читання лекцій, а 1829 р. Видали їх окремою книжкою під назвою «Переказ вчення Сен-Сiмона». Цій меті були підпорядковані публiкацiї в журналі «Виробник» (1825 – 1826).
Найсильнішими аспектами цієї системи поглядів є положення про «критичні» та «органічні» епохи, асоціацію й експлуатацію. Саме в їх інтерпретації сен-сімоністи найближче пiдiйшли до формулювання соціальних принципів. Передусім вони стверджують, що протягом свого існування суспільство переживає два етапи: тимчасовий, який належить минулому, та кінцевий, призначений для майбутнього, а також стани антагонізму та асоціації. Історичний процес є процесом поступового занепаду антагонізму і формування асоціації, яка розвивається від найпростіших до ускладнених форм: сім’я – місто – національні об’єднання – федеративні союзи.
У розвитку людства чергуються органічні та критичні епохи. Для органічних епох характерна єдність усіх елементів асоціації спрямування зусиль на досягнення спільної мети. Критичні епохи сповнені міжусобиць, руйнування, соціальних відносин, вибухів егоїзму. Не варто думати, що в цей період панують розруха і хаос. Особливістю критичних епох є лiквiдацiя відносин, що віджили своє, підготовка для утвердження нового, досконалішого порядку, тобто для наступної органічної епохи. Саме в такому напрямі (до органічної епохи) розвивається людство.