Росія, навпаки, створюється на базі зовсім іншого принципу. Передача таких повноважень здійснювалася за Конституцією, але на практиці впровадження її принципів йшло згори донизу.
Тобто від центру до суб'єктів федерації. Причому на цей процес, за нашими спостереженнями, великий вплив здійснювали суб'єктивні фактори, перш за все політичного характеру.
Продовжуючи тему, зазначимо, що інтереси російських регіонів значною мірою визначалися структурою їх господарства, переважанням тих чи інших галузей.
Наприклад, такі видобувні регіони, як Тюмень, Якутія та інші, найбільш активно підтримували політику лібералізації цін та відкритої економіки. Водночас тут спостерігалося прагнення отримати якомога більшу незалежність від Москви.
Враховуючи експортну спрямованість своєї економіки, вони укладали прямі угоди щодо торговельно-економічного співробітництва з окремими суб'єктами міжнародного права.
Навіть аналогічні документи було укладено з урядом України. Розвинуті промислові регіони, із концентрацією промислового потенціалу в містах, орієнтувалися головним чином на внутрішній ринок.
Вони виступали найбільшими прибічниками збереження сильного Центру, розраховуючи отримати від нього фінансові субсидії і допомогу для виходу своєї наукоємної продукції на зовнішній ринок.
В результаті у Росії склалася специфічна федеративна система, якій притаманні такі риси:
змішаний етнотериторіальний характер побудови федерації, що таїть у собі потенціальні етноконфлікти й "етновичавлювання";
асиметричність масштабів федеральних одиниць і, відповідно, неоднакову вагу голосів населення, що проживає у них;
нерівність статусів суб'єктів федерації (відмінності між республіками і "простими губерніями", наявність суб'єктів федерації, які водночас входять до складу інших суб'єктів);
економічна, соціальна й політична диференціація регіонів, які значно відрізняються один від одного умовами життя і праці громадян, ступенем ефективності соціальної інфраструктури, питомою вагою та роллю демократичних інститутів і процедур, рівнем політичної активності і характером політичних переваг електорату;
дотаційність більшості суб'єктів федерації, а отже, їх залежність від субвенцій федеральної влади;
провінційний централізм, тобто відтворення (в гіршому варіанті) на регіональному рівні існуючих відносин центр - регіони;
самовладдя регіональних еліт, менший, ніж у центрі, контроль за їхньою діяльністю з боку громадянського суспільства і правових інститутів; невиправдано висока роль суб'єктивного фактору, коли особисті якості глави регіону та його персональні зв'язки у центрі багато в чому визначають ставлення федеральних властей до регіону й тим самим - соціальне й економічне становище громадян, що проживають у ньому;
різнобій у законодавстві, який, хоч і зменшився в результаті зусиль президента В.В. Путіна, спрямованих на зміцнення "вертикалі влади", все ще залишається фактором, що формує реальну політичну ситуацію в країні.
Таким чином, на тлі загрози поширення "чеченського синдрому", зміцнення самостійності регіональних еліт, посилення міжрегіональних утворень, а також економічної, політичної та національно-релігійної сепаратизації окремих регіонів Росія перебуває на надзвичайно складному етапі розвитку системи федеративних відносин.
Питання про удосконалення федеративного устрою набули значення першорядного чинника у внутрішньополітичному житті країни. [3, с.59]
У 90-х роках XXстоліття Росія поступово увійшла у новий період формування федеративних відносин.
Трансформувалася роль Федерального центру, зросла політико-економічна самостійність російських регіонів.
В умовах послаблення Центру регіональні лідери, представлені у верхній палаті Федеральних Зборів, стали окремою політичною силою, здатною протистояти Кремлю.
Таким чином, першорядного значення у внутрішньополітичному житті країни набули питання федеративного устрою. Зміцнення самостійності регіональних еліт, посилення міжрегіональних утворень, а також економічної, політичної та національно-релігійної сепаратизації окремих регіонів Росії, прагнення Чечні вийти зі складу РФ, загострення ситуації на Північному Кавказі поставили перед керівництвом держави проблему пошуку політичних основ нового російського федералізму, необхідність посилення явищ централізації влади, інтеграційних процесів, адекватних нинішнім суспільно-політичним умовам.
1. Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник /Отв. ред. проф. А.Я. Сухарев. М.: Издательство НОРМА, 2008. - 976 с.
2. ЗубовА.Б. Унитаризм или федерализм. К вопросу о будущей организации государственного пространства России // ПОЛИС № 5, 2008г. С.11-19
3. Кір’яков П. Російський федералізм // Політика і час, №8, 2005г. С.58-61