4) зміни розміру мультиплікатора капіталу так само негативно впливають на відхилення норми прибутку до капіталу та зменшують його значення.
Факторний аналіз прибутку
Сумарний прибуток відображає загальний фінансовий результат комерційної діяльності банку і в загальному випадку формується під впливом наступних факторів:
Зміна розміру власного капіталу (С1);
Зміна маржі прибутку (Н4);
Зміна рівня ефективності використання активів (Н2);
Зміна рівня мультиплікатора капіталу (Н3).
Модель факторного аналізу прибутку:
Прибуток =власний
капітал*(прибуток/доход)*(доход/активи)*активи/власний капітал), чи агрегованої формі:
П=С1*Н4*Н2*Н3, (3.8)
Розрахунок факторного пливу на сумарний прибуток відбувається у наступній послідовності.
1. Розрахунок загальної зміни розміру прибутку = П-П0,
де П – прибуток звітного (поточного) періоду;
П0 – прибуток минулого періоду.
2. Розрахунок впливу на прибуток зміни власного капіталу:
(С1-С10)*Н4*Н2*Н3,(3.9)
де С1 – власний капітал звітного (поточного) періоду;
С10 – власний капітал минулого періоду;
Н4 – маржа прибутку звітного (поточного) періоду;
Н2 – рівень ефективності використання активів звітного (поточного) періоду;
Н3 – мультиплікатор капіталу звітного (поточного) періоду.
3. Розрахунок впливу на прибуток зміни розміру маржі прибутку:
(Н4-Н40)С10*Н2*Н3,(3.10)
де Н40 – рівень маржі прибутку минулого періоду;
4. Розрахунок впливу на прибуток зміни рівня ефективності використання активів:
(Н2-Н20)С10*Н40*Н3, (3.11)
де Н20 – рівень ефективності використання активів минулого періоду.
5. Розрахунок впливу на прибуток зміни мультиплікатора капіталу:
(Н3-Н30)С10*Н40*Н20, (3.12)
де Н30 – мультиплікатор власного капіталу минулого періоду.
Зведемо отримані результати факторного аналізу прибутку в таблицю 3.5 та проаналізуємо вплив окремих факторів на зміну прибутку комерційного банку на протязі 2007 – 2008 рр.
Таблиця 3.5
Факторний аналіз прибутку
| Вплив факторів | 2007 рік | 2008 рік |
| Загальна зміна прибутку | 265235461,00 | 169001006,00 |
| Вплив на прибуток зміни власного капіталу | 239603072,2 | 71937830,43 |
| вплив на прибуток зміни розміру маржі прибутку | 36809068,60 | 33871248,33 |
| Вплив на прибуток зміни рівня ефективності використання активів | -1753264,89 | 82050040,69 |
| Вплив на прибуток зміни мультиплікатора капіталу | -9423414,95 | -18858113,40 |
Зробивши факторний аналіз прибутку можна зробити наступні висновки:
1) прибуток банку зріс на 265235461,00 грн.169001006,00 грн. у 2007 та 2008 рр. відповідно;
2) за рахунок збільшення власного капіталу на 544038,30 грн. та 128198,8 грн. прибуток зріс на 239603072,20 грн. та 71937830,43 грн. у 2007-2008 рр. відповідно;
3) збільшення прибутку на 36809068,60 грн. та 33871248,33 грн. у 2007 та 2008 рр. відповідно призвело зменшення розміру маржі прибутку за ці періоди;
4) зменшення прибутку на 1753264,89 грн. у 2007 р. призвело неефективне використання активів банку, але вже у 2008 р. прибуток збільшився на 82050040,69 грн.
5) зменшення значення мультиплікатора капіталу у 2007-2008 рр. негативно сказалося на прибутку. Він зменшився на -9423414,95 грн. та -18858113,40 грн. відповідно.
Аналіз діяльності банку на основі рівняння динамічного балансу дозволяє виявити параметри, які впливають на зміну прибутку банку та дозволяє регулювати розмір прибутку та рентабельності власного капіталу банку за рахунок управління факторами, які впливають на прибуток та норму прибутку до капіталу.
3.3 Удосконалення підходів щодо механізму здійснення кредитних операцій
З урахуванням закономірностей і тенденцій у кредитній справі, її стратегічних цілей визначальне місце відводиться вибору шляхів удосконалення методичних та організаційно-практичних основ банківського кредитування. З метою подальшого, планомірного удосконалення механізму здійснення кредитних операцій комерційних банків, поліпшення кредитної політики банку можна рекомендувати ряд заходів, які умовно поділяються на 2 основні частини:
1. Заходи від упровадження яких може бути розрахований конкретний економічний ефект, вони мають кількісну характеристику і їх результатом є:
1) конкретне кількісне зниження ризику і як наслідок зниження об’єму проблемних кредитів, винесених на рахунки простроченої заборгованості (не допускати, щоб розмір безнадійних до повернення кредитів становив 5 і більше відсотків від власних коштів банку);
2) розширення об’ємів кредитування за рахунок збільшення бази кредитування (як у розрізі груп клієнтів, так і по підрозділах);
3) зниження витрат на процес кредитування за рахунок оптимізації технології кредитування;
4) оптимізація структури кредитного портфеля.
2.Заходи, від упровадження яких прямий ефект, у планованому періоді попередньо розрахований бути не може і може прогнозуватися з підведенням підсумків наприкінці періоду, ці заходи відносяться до області процедурних:
1) керування лімітами самостійних повноважень по кредитуванню підлеглими підрозділами (встановити контроль за розмірами позик акціонерам (учасникам) банку, інсайдерам, контроль за наданням великих кредитів, які складають 10% і більше від суми сплаченого статутного фонду);
2) удосконалювання фінансового аналізу позичальників і розглянутих проектів (індивідуальний підхід банку до кожного конкретного суб’єкта, особлива ретельність при визначенні умов кредитного договору, застосування комплексного аналізу кредитоспроможності позичальників, здійснення контролю за цільовим використанням банківських кредитів);
3) взаємодії підрозділів у процесі кредитування; зміна пріоритетів в області забезпечення кредитів (налагодити процес оголошення банкрутами боржників банку, які припинили оплату кредитів та процентів по них та інше).
Також подібними заходами – є впровадження нових продуктів. При цьому можливо зразкове прогнозування рівня споживання послуги і наближена оцінка витрат на її впровадження.
Так, можна рекомендувати:
1. Застосування кредитування сільгоспвиробників за допомогою механізму поручительства переробних і оптово-збутових структур;
2. Виявлення не затребуваних кредитних продуктів серед клієнтів;
3. Залучення нових груп позичальників - не клієнтів банку;
4. Розвиток та поглиблення перспективних напрямків кредитування як для фізичних осіб, так і для юридичних осіб, а саме :
1) нерухомість у кредит;
2) автомобілі в кредит (у т.ч. сільсько-господарча техніка);
3) «товари народного споживання» у кредит (побутова та комп’ютерна техніка, оргтехніка, побутові й офісні меблі та ін.).
Основною особливістю перерахованих вище програм є те, що забезпеченням по цих кредитах виступають об’єкти, що придбаються, оформлювані в заставу. При цьому дві останні програми стимулюють ринок продажів нових товарів, що немаловажне.
Технологічними особливостями даних програм є обов’язкова оплата авансу за придбаний товар, у розмірі не менше 10% від його вартості (як правило це 25–30%). Після чого продавець передає право власності на товар, що купується, покупцеві. Після оформлення договору застави Продавець одержує залишок вартості проданого товару за рахунок кредитних засобів. Обов’язковим у даній технології є щомісячне рівночасткове погашення тіла кредиту та відсотків. До альтернативних продуктів також можна віднести кредитування юридичних осіб під забезпечення або поручительство фізичних осіб і навпаки. Особливий інтерес представляють стабільно працюючі підприємства, персонал яких має регулярний, стабільний заробіток. При цьому підприємства для додаткової підтримки своїх співробітників, навіть при поточній відсутності фінансових ресурсів можуть оформляти позички банку під своє поручительство в тому числі і з частковою компенсацією витрат співробітникові на виплату наступних витрат по позичці.
Слід також зазначити недостатньо розвинений ринок іпотечного кредитування і великі потенційні резерви росту. Так зокрема, незважаючи на нерозвиненість законодавчої бази варто вже зараз готувати нові кредитні продукти і послуги для освоєння даного ринку, вивчати й адаптувати досвід розвинутих країн з ринковою економікою з метою використання на Україні.
Перехід України до ринкової економіки і активне включення в світові господарські зв’язки вимагають відповідного розширення методів комерційної діяльності підприємств і організацій всіх форм власності. Саме тому в світовій практиці поширилися “нетрадиційні” форми комерційних, фінансових взаємовідносин між продавцем і покупцем, де важливу роль відіграють різноманітні посередники: торговельні компанії, інвестиційні і страхові фірми, банки тощо.
Звичайно лізингові операції розглядаються як варіант довгострокової оренди. Однак, якщо оренда передбачає у кінцевому підсумку повернення орендованого майна своєму юридичному власнику або збереження за ним права власності на дане майно, то при деяких формах лізингу по закінченню договору можливий перехід права власності від орендодавця до орендаря. У таких випадках лізингова угода нагадує продаж у розстрочку з тією лише різницею, що власники змінюються не на початку, а наприкінці терміну угоди. Отже, лізинг - це зручна форма фінансування споживача
Практика використання лізингових операцій комерційними банками виявила їх безсумнівні переваги як для підприємств-орендарів, так і для підприємств-постачальників машин та обладнання, транспортних засобів. Для підприємства-орендаря лізинг - нова форма кредитування основних фондів, причому кредит виступає у даному випадку в товарній формі, тобто у формі відстрочки платежів (на вигідних умовах) за придбані орендарем без попереднього нагромадження певної суми власних коштів і без отримання банківських та інших кредитів у грошовій формі швидко придбати і оперативно запровадити у виробництво нову, сучасну техніку, яка відповідає вимогам науково-технічного прогресу.