Реферат з курсу "Історія Політичних Вчень"
На тему:
"Проблема відносин влади та підвладних за республіканського ладу (За працею Н. Макіавеллі "Роздуми про першу декаду Тіта Лівія")"
.
КИЇВ-2008
План
Вступ
Форми правління та відносини влади та підвладних
Роль протистояння влади та підвладних у виробленні законів
Про справедливі обвинувачення та наклепи
Висновки
Література
Коли говорять про політичну філософію епохи Відродження, перш за все згадують ім’я видатного італійського діяча Нікколо Макіавеллі. У своїй роботі я розглядатиму проблему відносин влади та підвладних за його працею "Роздуми про перші десять книг Тіта Лівія".
Епоха Відродження характеризувалася зверненням до всього античного. Оскільки ж Нікколо Макіавеллі був Флорентійцем, а отже, італійцем, багато уваги в його творах приділяється саме досвідові давньоримських правителів. У передмові до першої книги "Роздумів…" Макіавеллі дивується, чому люди, що так захоплюються античним мистецтвом, що використовують римське право для вирішення суперечок та рецепти античних лікарів для лікування хвороб не хочуть використовувати ті ж рецепти доблесті й будівництва держави, а в чомусь навіть діють діаметрально протилежним чином. [див.2, c.106] Розмірковуючи над історією Риму періоду республіки, Макіавеллі доводить, що найкращою формою правління є республіка, що поєднує у собі всі три типи володарювання - має виборного голову, органи, в яких представлені аристократи та органи, в яких представлений плебс. Таким чином, говорить він, всі верстви населення мають доступ до влади і є більш-менш задоволеним своїм становищем. Це допомагає вберегти державу від постійної зміни влади, що відбувається, як раз через невдоволення підвладних владою. Проблемою ж відносин влади та підвладних, на мою думку, у Макіавеллі можна вважати те, що влада, з одного боку, має бути достатньо сильною, щоб захищати свою державу від внутрішніх чвар та зовнішніх ворогів, а з іншого має бути такою, щоб якомога менше утискати інтереси окремих осіб і не викликати, таким чином, ненависті до себе. Досягається це встановленням гарних законів і їх дотримання, існуванням законних методів виходу пристрастей, що існують в державі, правильної форми правління та дотримання гарних норовів у населення.
Загалом, у своїх основних творах, Макіавеллі розглядає людину як істоту, що головним чином опікується своїми власними інтересами - збереженням та набуттям майна, власною безпекою, честю, тощо. Отже, влада має виходити із цієї егоїстичної природи людини, оскільки саме вона є причиною створення держави як такої.
Читаючи інший твір Макіавеллі - "Володар", можна зробити дещо помилковий висновок, що він був прихильником сильної монархії. Насправді ж він не заперечував важливу роль монархії у перехідний період, коли вона дає більше ефективності в прийняттях рішень, але в "повсякденному житті" він більше схилявся до сильної республіки. Зрозуміти мотиви цих його вподобань не важко, якщо звернутися до його біографії та історії тогочасної Італії.
Сам Макіавеллі походив із давнього, але збіднілого аристократичного тосканського роду. У часи існування Флорентійської республіки займав пост секретаря другої канцелярії, колегії десяти і магістратурі сеньйорії, вів активне політичне життя - керував роботою з організації флорентійської міліції та контролю за нею, оскільки вважав, що дуже важливо замінити наймані війська, що ослаблюють Флоренцію, своїми власними військовими формуваннями; хоча й не мав офіційних повноважень вести перемовини, але був близький до голови держави - великого гонфалоньєра П’єро Содеріні, а тому йому іноді доручали досить важливі справи. Саме в цей час він набуває знань з психології людини на яких разом з історією Флоренції та Риму базуються його праці.
У 1512 році Флоренція потерпіла поразку від іспанців та французів. Відбулась реставрація Медичі. Макіавеллі було звільнено та ув’язнено за підозрою у змові. Врешті-решт, його було заслано у родове помістя, де він власне і починає свою літературну діяльність. [див.1, http://www.politnauka.org/person/makiavelli. php]
У часи Макіавеллі Італія була розділена на багато князівств, що ворогували між собою. До того ж, їм постійно загрожували зовнішні вороги. Це не могло не викликати бажання об’єднати Італію у сильну державу, що, на думку Макіавеллі, не можна було зробити без сильної централізованої влади.
"Роздуми про першу декаду Тіта Лівія" - твір, присвячений республіканській формі правління. Як писав Бертран Рассел у своїй "Історії західної філософії", цей твір, порівняно з "Державцем", є набагато більш ліберальним.
"Як вважають всі, хто розмірковує про громадянське співіснування і як вчить на своїх прикладах історія, засновнику республіки, який придумує для неї закони, необхідно виходити з притаманних людям поганих схильностей, які проявляться при будь-яких сприятливих умовах" [2,c.118] Розмірковуючи про типи правління - вслід за Аристотелем, Макіавеллі виділяє 6 типів, проте всі 6 вважає поганими - він показує, що переродження Арістотелівської "гарної" форми правління у "погану" є неминучим, а це й призводить до невдоволення населення, а потім і до повалення цього типу влади. Спочатку, говорить Макіавеллі, поки людей було мало, вони могли жити окремо, і не мати правителя. Потім, коли людей стало більше, їм довелося жити разом, а отже, довелося обирати собі правителя. Оскільки основною ціллю такого об’єднання було забезпечення безпеки, правителями обирали найсильнішого й найсміливішого. Правителеві підкорювались, і з цього поставало розуміння того, що є гарним і поганим, справедливим і несправедливим. Із цього розуміння справедливого та несправедливого люди вивели закони, а поява законів, в свою чергу, призвела до того, що володарем ставав вже не найсильніший, а найсправедливіший чи найрозумніший. Виходячи зі слів Макіавеллі, проблеми почались тоді, коли влада стала передаватись спадково. Діти не правили настільки справедливо, як їх батьки, вони приділяли занадто багато уваги власне розкошам, а не потребам народу. Люди починали ненавидіти своїх володарів, володарі починали боятись своїх підвладних, і таким чином встановлювалась тиранія. Тиранія породжувала проти себе заколоти, й очевидно, що ті з них, які все ж таки були успішними, влаштовувались людьми достойними. Таким чином, після тиранії встановлювалась аристократія. Проте й аристократи - люди, тому при першій-ліпшій можливості вони теж починали більше дбати про своє особисте благо, а не про благо країни, тобто аристократія вироджувалась в олігархію. Народ, незадоволений таким станом речей, проводив заколоти проти олігархії і встановлював народовладдя. Проте, за словами Макіавеллі, народовладдя витримує не більше одного покоління - поки при владі люди, які його встановили - починаючи ж вже з наступного покоління, народовладдя перетворюється в анархію, в якій кожен робить те, що він хоче а тому люди знов звертаються до одноосібного правління. [див.2, c.114-116] Враховуючи те, що Макіавеллі в будь-якому випадку був все ж таки прихильником сильної влади, здатної захистити своїх підданих, очевидно, що йому не подобалась така нестабільність і постійна зміна влади. З цього ж "кругообігу" видно, що спричиняє зміну правління невдоволення владою підданих. Піддані ж невдоволені, за Аристотелем, поганими формами правління. Отже, за Макіавеллі, необхідно створити таку форму правління, що якнайменше залежала б від поганої людської природи і влаштовувала всі верстви населення - тобто така, що поєднувала всі три типи правління.
Нікколо Макіавеллі - видатний діяч епохи Відродження, тому абсолютно не дивно, що у своєму творі він звертається до античності - в даному випадку, до історії Давнього Риму. На основі історії Риму республіканського періоду він і розглядає відносини між владою та підвладними за республіканського правління.
Якщо розглядати Рим, то там форма правління, що вважалася найкращою, не була встановлена законом з самого початку, як то було, наприклад, у Спарті. Але засади для подальшого підтримання свободи виробились певним "природним" шляхом - через протистояння між плебсом та сенатом. Власне, автор зазначає, що царі, які були в Римі до заснування республіки, залишили після себе багато гарних законів, а при переході від царства до республіки царя замінили двома консулами. Тобто Рим управлявся консулами та Сенатом - були представлені дві з трьох необхідних форм правління. Залишалося лише приділити увагу народовладдю.
Як і в переході від однієї форми влади до іншої, цей перехід відбувся тоді, коли римська знать стала занадто вільно користуватися своєю владою та утискати права підданих, що спровокувало народне невдоволення.
В Римі, після повалення Тарквініїв, встановилась аристократія. Спочатку гранди приборкали своє властолюбство. Але, як зазначає Макіавеллі, причиною цього був лише страх перед Тарквініями, бо коли їх не стало, гранди почали знущатися над плебсом. Після довгого протистояння влада була змушена започаткувати народний трибунат. Таким чином, римська республіка отримала ідеальне, за Макіавеллі, влаштування.
Макіавеллі вважає, що протистояння влади та підвладних існує у будь-якій республіці. Але з цього протистояння часто народжуються закони, що є необхідними для підтримання свободи.
Розглядаючи історію Риму, Макіавеллі все ж таки припускає, що причиною її занепаду було протистояння плебсу та Сенату, проте вважає, що це допомогло затвердити свободу. До того ж, він не вважає, що Римові можна було дати таке влаштування, при якому не було б протистояння між сенатом та плебеями. Протистояння між владою та підвладними загрожує державі тоді, коли суспільство розколоте. Римське ж суспільство, вважає автор, не можна вважати розколотим, оскільки для утримання влади не треба було дуже мало страчених чи висланих з Риму. До того ж, говорить він, не можна вважати погано влаштованою республіку, що показала стільки прикладів доблесті, адже доблесть випливає з гарних прикладів, гарні приклади - з гарного виховання, гарне виховання - з гарних законів, а гарні закони, як вже було згадано вище, часто випливають з протистояння влади та підвладних. [див.2, с.121]