- як загальні, так і часткові елементи структури терору повинні аналізуватися незалежно від історичних контекстів, або їх окремих складових, що обумовили їхній прояв;
- спільність у проявах терору як соціальної практики створює сприятливі умови для їх взаємних трансформацій на основі найрізноманітніших комунікацій.
Найбільш близькою до структуралізму соціологічною версією, покликаною знайти методологічну модель для дослідження терору як соціального феномена, може вважатися структурна теорія П. Блау [15]. Відповідно до неї, на зміст і варіативність моделей соціального обміну істотно впливають структурні обмеження і невизначеність як прибутку, так і витрат. Основою ж для виникнення зв'язків між людьми виступає прагнення взаємодіяти з іншою людиною з метою одержання якихось еквівалентів зовнішньої ознаки добробуту (гроші, послуги, влада тощо). У випадку неможливості такого еквівалентного обміну з'являється альтернатива - відмовитись від взаємодії, або надати іншому ("іншим", "чужим", "їм") кредит влади, або скористатися таким кредитом у власних інтересах ("своїх", "наших"). У результаті одного з варіантів вибору, виникають стосунки влади і нерівності, що можуть призводити до виникнення соціальної структури, заснованої на ідеї терору або такої, що припускає її реалізацію в окремих сферах життєдіяльності людини. За П.Блау процес соціальної зміни є послідовністю взаємозалежних актів, про що свідчать наступні тези:
1. виникнення розходжень статусу і влади на основі міжособистісної взаємодії дозволяє простіше вирішувати питання про застосування насильства як головного інструмента терору;
2. легітимація застосування насильства і створення на цій основі соціальної організації стає можливою і реальною за рахунок диференціації статусу особистості (групи). Поділ на "ми - вони", "свої - чужі" за соціальною горизонталлю органічно пов'язаний з вертикальною диференціацією "владні - підвладні", "раб - пан", "феодал - васал", "поміщик - кріпак" тощо. Причому соціальна мобільність може мати місце, але вона, по суті означає зміну суб'єкт-об'єктних характеристик;
3. соціальна організація, що визнає насильство як засіб досягнення поставлених цілей, поряд з іншими виступає базою для опозиції як соціальної основи суб'єкт-об'єктних відносин у терорі. А це, у свою чергу - умова, достатня для здійснення соціальних змін.
Побудована на ідеї терору соціальна організація стає передумовою для його закріплення і стереотипізації у процесах соціальної взаємодії всіх наступних соціальних дій.
Такі соціальні структури характеризуються наявністю ряду обмежень, установлюваних для їх елементів, а динаміка змін має бути обумовлена наявністю (появою) опозиції з досить розвинутою організацією.
Саме такими вбачаються методологічні передумови для появи тоталітарних режимів у суспільстві. І, насамперед, вони є близькими за змістом тим марксистським схемам, що розкривають механізми володарювання "своїх" над "чужими", одержання на цій основі доступу до механізмів розподілу ресурсів з наступним їх перерозподілом на свою користь.
У цьому відношенні надзвичайно плідною видається ідея Т. Парсонса про те, що сама влада може бути ресурсом. І цей ресурс розподіляється в залежності від рівня соціальної диференціації [16].
Типізація проявів тероризму
Типологічний профіль терору може бути визначений як сукупність оцінок, отриманих по ряду шкал, що утворюються на перетині двох основних вісей координат. Насамперед, це сфери і ступінь організованості терору як насильства, а також показника масовості такої соціальної практики.
Близький підхід запропонований Д.В. Ольшанським [17]. Змістовно він доповнюється векторами, що позначають різні сфери застосування терору: політичну, економічну, екологічну, побутову, інформаційно-технологічну національну, релігійну, і розширене уявлення про сферу застосування терору. Важливим видається вичленовування форм організації насильства - спонтанної й організованої. У свою чергу усередині цих форм слід позначити такі різновиди насильства як збройна, психологічна або елементарна загроза фізичної розправи. Такий підхід дає можливість визнати структуралістське підґгрунтя плідним і ефективним.
Продуктивним може бути також дослідження так званого "державного тероризму" і тероризму як способу ведення війни слабкою стороною проти сильної.
Якщо погодитися з тим, що в змісті терору як соціальної практики і визначеної спрямованості діяльності присутній управлінський аспект, то стає можливою спроба аналізу терору як соціального феномена у тому числі й у контексті концепції соціально-адекватного управління [18]. Відповідно до логіки даної концептуальної схеми такий аналіз необхідно здійснювати з урахуванням диференціації управління на різних рівнях. Але найбільш перспективним видається макрорівень соціально-адекватного управління, що припускає управління суспільством, різноманітними сферами його діяльності. Серед критеріїв адекватності соціального менеджменту на цьому рівні, особливе місце займає здатність встановлювати і підтримувати такий соціальний порядок, що забезпечує нормальне існування суспільного організму і є частиною гуманістично орієнтованого світового порядку.
Разом з тим, інтеґраційні процеси, що дозволяють говорити про гуманістичні засади світового співтовариства, припускають найбільш повний облік і міжнародний характер сучасного терору.
Він знаходить своє вираження в створенні глобальних і регіональних керівних центрів, що ведуть підготовку терористичних операцій, забезпечують координацію терористичної діяльності осіб, що залучаються до терактів. Найчастіше при цьому національна і релігійна приналежність виконавців не збігаються з реальним громадянством або приналежністю до конкретної релігійної конфесії.
Агентура терористичних організацій активно і послідовно впроваджується в суспільні і державні структури. Широко відомі факти створення і функціонування міжнародної мережі навчальних центрів з підготовки терористів і баз для матеріально-технічного і фінансового забезпечення терористичної діяльності. Досить сказати, що сьогодні, за оцінками експертів, у 70 країнах нараховується понад 500 терористичних організацій і груп. Суттєвою ознакою сучасного міжнародного терору виступає його найтісніший зв’язок з кримінальними колами, що зробили сферою свого впливу торгівлю зброєю, обіг наркотиків. При цьому, вдаючись до кримінальних методів і використовуючи відповідні засоби, міжнародний терор ставить політичні цілі.
Останнє передбачає перехід від разових актів терору до планомірних і масштабних акцій, які набувають характеру не тільки бойових дій, але і терористичної війни. Для нагнітання атмосфери загального страху і безвихідності, незахищеності широко використовуються засоби масової інформації. Зауважимо, що майже всі гучні теракти мали явно демонстраційний, показовий характер і орієнтувалися на відповідне висвітлення у світових ЗМІ.
Визнання самоцінності і верховенства людських можливостей заперечує можливість для появи терору, що виявляється як реакція на нерівність людей у вітальній і соціальній сферах. Такі реакції інституціоналізуються у вигляді расизму, соціальних ієрархій (кастовості), різної тривалості життя і незбіжних механізмів розподілу життєвих сил; галузі розподілу ресурсів у вигляді вже сформованих ціннісних моделей певної соціальною системи. Реальність життя змушує людину обирати алгоритми поведінки, що нівелюють наслідки об'єктивної нерівності в порядку соціального життя. Перехід до порядку, характерного для ринкового соціально орієнтованого середовища, покликаний забезпечувати:
- гарантії фізичної і психічної складової існування для кожного члена суспільства, а також рівність громадян у культурно-інформаційному, конфесійному і правовому аспектах; створення ефективної системи мотивації праці і стимулювання ділової активності у всіх сферах економіки;
- сталі високі темпи росту у виробничій сфері на базі своєчасного технологічного удосконалювання;
- безперешкодний розвиток національної культури в умовах багатонаціональної держави, збереження традиційних цінностей і гарантії від духовної деградації;
- розвиток і підтримку цивільної солідарності як умови ефективного функціонування системи соціального захисту.
Модель соціально-адекватного управління, орієнтована в майбутнє на основі балансу вітальних і соціальних компонентів системи цінностей; адаптована до функціонування в соціальній системі; що спрямовує вектор управлінських впливів переважно в горизонтальній площині самоорганізаційних процесів і виступає інструментом узгодження управлінських зусиль по рівнях, покликана реалізувати такий порядок на макрорівні соціальних відносин.
Висновки
Таким чином, необхідність розробки основ теорії терору є актуальною задачею цілого комплексу гуманітарних наук - філософії, соціології, історії, психології тощо. Застосування в комплексі наявних напрацьовок з даної проблематики є необхідною умовою пошуку відповідей на питання про коріння і джерела терору, причини його живучості і різноманіття, перспективи боротьби з ним.
Методологічною основою для створення теоретичної бази дослідження феномена терору може стати структуралізм. Його подальший розвиток створить передумови для створення соціологічної теорії терору. Але, зрозуміло, призначення такої концептуальної схеми полягає в тому, щоб забезпечити попередження і подолання синдрому неадекватності соціального управління, що тим чи іншим чином продукує феномен терору.
Література
1.История человечества. - М.: Издательство АСТ, 2008. - 640 с.
2. Льоренте Х.А. История испанской инквизиции: Пер. с фр. В 2т. - Т.1, Т.2. - М.: Ладомир, ООО "Издательство АСТ", 1999. - 1424 с.