Гіршими за матеріальні втрати були психологічні. Довіра до держави у міжнародній системі і до її власних лідерів була підірвана; мораль еліти зруйнована. Навіть нищівна поразка у Білогір’ї(1620 рік), коли битву програли чехи, була менш деморалізуючою, ніж ця принизлива покірність в Мюнхені 1938 року. Останній, але навряд чи найменший, з багатьох тяжких уроків цього епізоду – те, що жертвопринесення Чехословаччини не врятувало миру.
Бенеш подав у відставку з поста президента 5 жовтня і полишив країну 22 жовтня 1938 року. Оскільки французький уряд, нездатний простити людину, яку він зрадив, відмовив йому в будь-яких контактах, Бенеш виїхав у вигнання до Британії, де уряд також тримав його на відстані протягом Другої світової війни. Його формальним наступником вдома був старий і аполітичний юрист д-р Еміл Хаша. Словаччині, де популісти примудрилися зробити себе єдиною легальною партією та сформувати клерикально-фашистський режим, 6 жовтня була надана широка автономія, а два дні по тому те саме отримала Карпатська Русь. Назва держави тепер стала писатися через дефіс Чехо-Словаччина. Політичні лідери які залишилися зробили логічний висновок з Мюнхена, що, коли їхня залишкова держава відтоді буде вкрай залежною від милосердя Гітлера, найкраще для них засвідчити йому своє добровільне співробітництво. Відповідно конституцію 1920 року було скасовано чеська партійна система звузилася до двох формально різних, але спільно консультуючих одне одного угрупувань (національного та трудового), комуністів заборонили решті німецької меншини надали привілейованого статусу, євреїв обмежили в просторі, поширили цензуру, демократію паплюжили в офіційній пропаганді. Міжтериторіальну залізницю, яка з’єднувала Сілезію з Австрією, передали під оруду Німеччині, а важке озброєння також передали їй. Нарешті новий чехословацький міністр закордонних справ Франтішек Хвалковський уклінно запропонував Йоахиму Ріббентропу 12 жовтня 1938 року цілковиту політичну згоду з Німеччиною і довіру до неї, “якщо Німеччина дозволить це”.
За короткий період з ясувалося що ця улесливість могла працювати. Наприклад восени під час арбітражного судочинства щодо нового кордону з Угорщиною Ріббентроп був менш мстиво ворожий до Чехо-Словацької справи ніж Чіано. Німці спочатку також підтримували те відносно помірковане крило словацької Народної партії яке було готове погодитися на автономію, коли лишалася б загальна держава (Йозеф Тісо, Кароль Сідор), радше ніж радикалів, які прагнули цілковитої незалежності (Войтех Тука, Фердинанд Дурчанський). Справді , з тих пір як Чехо-словацька залишкова держава(відома також, як “друга республіка”) була справжнім сателітом і вкрай залежала від Рейху, могло здатися, що в Берліні виникне інтерес до її стабілізації та підтримки.
Уже через три тижні після підписання угоди, 21 жовтня 1938 року Гітлер видав директиву про готовність вермахту до розгрому й окупації Чехословаччини. Фюрер і його оточення не переставали повторювати, що домовленості, досягнуті в баварській столиці, не сприяють стабільності кордонів третього рейху в Європі. Нацистська пропаганда доводила, що від угоди виграли чехи, домігшись від уряду Англії, Франції, Італії і Німеччині гарантій збереження своєї території. Тим часом гітлерівці почали пред'являти додаткові домагання “другій республіці”, як тепер називалася Чехословаччина, що виходять за рамки угоди. У листопаду 1938 року, нібито для поліпшення транспортного зв'язку з уже захопленим районом, вони від її керівництва приєднання до Німеччини нових ділянок, населених чехами. У цьому ж місяці, відповідно до підписаного у Відні арбітражу, Угорщина одержала південну частину Словаччини і Закарпатську Україну. У грудні 1938 року знадобилося створити екстериторіальну зону в Богемії для побудови автостради Бреславль- Відень. Особливими правами повинні користуватися райони, де проживали німці, утворити в такий спосіб “державу в державі”.
Усім галузям народного господарства Чехословаччини стояло працювати на зміцнення економічних позицій Німеччини. Її фахівці скрупульозно підраховували, скільки продукції можуть дати третьому рейхові машинобудівні, металургійні, текстильні, видобувні підприємства сусідньої держави. В угоду німецьким промисловцям між обома країнами і відбувались інтенсивні переговори про грошовий пріоритет, за яким передбачалося підписати німецько-чехословацький економічний і фінансовий союз.
Піврічне існування пост-мюнхенської, так називаної другої, республіки було лише короткою паузою перед остаточним знищенням Чехословаччини, її агонією. Політичні авантюристи, що прийшли до влади, належали найбільш реакційних угрупувань фінансового капіталу постаралися за цей час зробити максимум можливого для пристосування її економіки і політичного режиму до фашистського Німеччини, сподіваючись, що Гітлер погодиться з існуванням, нехай лише фіктивно, самостійної Чехословацької держави, “уніфікованої” по нацистському зразку. Е. Бенеш заявив, що не бажає бути на перешкоді “курсові, до якого держава нині повинна пристосовуватися”, 5 жовтня він пішов у відставку з поста президента і незабаром залишив країну.
У середині листопаду 1938 р. усі чеські буржуазні і дрібнобуржуазні партії оголосили про свій саморозпуск і створення Партії національної єдності, головою якої став лідер аграріїв Рудольф Беран. Вожді соціал-демократії ще раніш заявили про саморозпуск партії і вихід її їх Соціалістичного Робочого інтернаціоналу, але, боячись остаточно утратити вплив на робітничий клас, за домовленістю з Бераном вони створили формально самостійну Національну партію праці як лояльну опозицію буржуазної правлячої Партії національної єдності.
Агресивні дії не залишалися без уваги міжнародної комісії з представників держав – учасників мюнхенських переговорів, що повинна була контролювати параграфи угоди. Але вона не реагувала на їхні порушення, тим самим заохочуючи Німеччину до подібної поведінки. Періодично на сторінках західної преси публікувалися повідомлення, що “мюнхенська угода представляє собою не тільки пакт чотирьох”, що в ньому якоюсь мірою зацікавлений Радянський союз, і що начебто - би “його уряд уповноважив Даладье виступати на конференції чотирьох держав у Мюнхені від імені СРСР”. Радянський уряд спростовував ці вигадки, заявляючи про їх “безглуздістьвід початку до кінця”.
Обстановка навколо Чехословаччини нагніталася, вона була загнана в глухий кут, з якого тоді їй не призначене було вийти. У бесіді повноважного представника СРСР в Англії І. Майського з головним дипломатичним радником міністерства закордонних справ Англії, Р. Вансіттером, що відбулася в грудні 1938 року, підкреслювалося, що “Гітлер у найближчі місяці почне яку-небудь нову кампанію”. Посол Франції в Німеччині Р. Кулондр доповідав у Париж, що “підпорядкування Чехословаччини Німеччини, на жаль, уже є фактом”. И. Ріббентроп доводив своєму французькому колезі Ж. Бонне, що єдиним порятунком для цієї країни може бути дружба з Німеччиною, з чим той цілком погодився.
Втім, Гітлер, який діяв з причин та мотивів, що лишаються дещо неясними, обрав інше. 12 лютого 1939 року він поскаржився словацькому радикальному лідерові Туці, що можливість домовитися про цілковиту словацьку незалежність має бути вирішена з плином часу після мюнхенської кризи. А місяць по тому Гітлер скористався з внутрішньої кризи між празьким центральним урядом та словацьким автономним, аби нав'язати радикалів поміркованим і, отже запровадити декларацію про цілковиту словацьку незалежність під німецьким протекторатом (де-факто візаві Угорщини). Водночас він скористався з уклінною візиту Хаші до Берліна, аби залякати ту стару людину запровадженням німецької військової окупації Богемії та Моравії і політико-адміністративного протекторату над ними. Дійсно, підсумкова військова окупація була просто політичною акцією, всі чеські укріплення капітулювали після Мюнхена, і будь-яке (маловірогідне) і спонукання запропонувати “донкіхотський опір в цьому місці було вже заспокоєне капітуляцією Хаші Тим часом Угорщина, попри заперечення Словаччини, втішилася новою анексією Карпатської Русі.
На противагу, ці шалені дії 13-16 березня 1939 року були грубою помилкою з боку Гіглера Політично він не набув більшого контролю над територіями, які тепер потрапили під його формальний захист, ніж це було дійсно після Мюнхена, тимчасом, як на міжнародному рівні він остаточно звільнив досі благодушний британський уряд від його ілюзій умиротворення. Німецька окупація чеської залишкової держави 15 березня 1939 року в такий спосіб привела до безпосередніх британських гарантій 31 березня Польщі з наслідками згубними для світу і фатальними для Гітлера та його Третього Рейху.
Політичне життя та смерть міжвоєнної Чехословаччини приводить до таких висновків. Це була найбільш процвітаюча прогресивна і демократична держава Східно-Центральної Європи, і тут містився її фатальний недолік. Масарик і Бенеш звели її політичну систему до двох ідеологічних проектів які були несумісні: (а) там мала бути демократія, де для усіх громадян незалежно від етнічної громади забезпечуються рівні політичні і громадянські права, проте (б) держава повинна була мати і виражати специфічно чехословацьку національну культуру. Але абсолютні кількості, культурний рівень й економічна потуга не чехословацьких етнічних меншин спричиняли давнє напруження і крайню суперечність між цими двома проектами. Міжвоєнні десятиріччя були просто надто пізніми (а можливо надто ранніми) для багатонаціональних держав Східно-Центральної Європи. “Активізм” був ілюзією яка відтворювалася пристойно лише Ітимчасовим європейським процвітанням в середині 1920-х років. Непереконливо твердти, що “активізм” і, отже, чехословацька політична система могли бути квітучими, якби не випадковий поганий вплив депресії з її катаклізмічними результатами в Рейху і в Судетському краї. Зрештою, саме під впливом лиха перевіряється життєздатність політичної системи. До того ж економічні депресії не можуть розглядатися як сторонні вторгнення в політичне життя. Отже, в першій половині двадцятого сторіччя лише два вирішення етнічних напружень в Чехословаччині були реалістичними територіальне скорочення держави або вигнання нелояльних меншин. 3 часом якщо злоба націоналізму стає меншою в Східно-Центральній Європі багатонаціональні політичні сутності можуть знову стати вірогідними.