Проте положення, що містяться в концепції „Нового політичного мислення”, і, зокрема, уявлення про нове співвідношення загальнолюдських і партійно-класових інтересів, про гуманні принципи взаємовідносин народів і держав між собою, між ними і оточуючим середовищем висловлював вже у 20-30 рр. академік В.І. Вернадський.
Теоретичні посилки нового політичного мислення були сформульовані А.Ейнштейном (1945), Н.Бором (1944), Б.Расселом й Ф. Жоліо-Кюрі (1955), а також у низці основних документів руху неприєднання, Пагуошського руху вчених за мир і роззброєння, знайшли себе у діяльності „Комісії Пальме” та інших миротворчих організацій.
Основні ідеї сучасного політичного мислення
1. Визнання світу як суперечливого, але взаємозв’язаного і цілісного у багатоманітності існуючих в ньому соціальних і політичних систем.
2. Розуміння суспільства як системи організмів, які, щоб існувати, повинні співіснувати.
3. Визнання пріоритету загальнолюдських цінностей по відношенню до цінностей класових, станових, національних і т. ін..
4. Визнання багатоваріативності суспільного прогресу.
5. Прагнення до миру без насильства і воєн.
6. Розуміння того, що у сучасному світі немає жодної політичної, економічної, соціальної, ідеологічної або якої-небудь іншої проблеми, яку можна було б позитивно вирішити шляхом застосування сили або загрози силою.
7. Визнання того, що немає такої проблеми, яку не можна було б вирішити мирними, політичними засобами.
8. Прагнення до діалогу і співробітництва в інтересах розвитку і збереження цивілізації.
9. Рух до нового, більш справедливого світового порядку.