2. Як народжується влада?(кратологічний підхід)
Вже у найдревнішій міфології Греції, Єгипту і Китаю ми зустрічаємо, як людина складає свої уявлення про могутню і сильну, подібну собі істоту. Наділивши її надлюдськими якостями, цю істоту визнавали за вождя. В результаті, оточивши себе відданими людьми, вождь здійснював неймовірні речі: вів успішні війни - і його народ ставав багатим; керував ним - і відбувалася творча діяльність в країні; створював і зміцнював державу - і розпочиналася освіта народу. У роботах істориків Геродота, Плутарха, Светонія, Тіта Лівія та ін. такі люди називаються героями, монархами, полководцями тощо. За ними, як правило, закріпляли вирішальну роль в історичному процесі. Сторіччя і тисячоліття проходять, а мислителі всіх часів і народів не можуть дати відповіді на, здавалося б, просте питання: як це відбувається? Ось відповідь китайського мислителя: правителеві потрібно почитати "п'ять прекрасних якостей": "благородний муж в доброті не марнотратний; примушуючи до праці, не викликає гніву; в бажаннях не жадібний; у величі не гордий; викликаючи повагу, не жорстокий". І викоренити "чотири огидних якості": "якщо (народ) не повчати, а вбивати, це називається жорстокістю. Якщо (народ) не попередити, а потім (виразити невдоволення), побачивши результати (праці), це називається грубістю. Якщо наполягати на швидкому закінченні (роботи), раніше давши вказівку не поспішати, це називається розбоєм; якщо обіцяти нагороду, але поскупиться її видати, це називається жадібністю". Якщо народ "вперто не бажає слідувати" правителю, той повинен бути твердим; якщо ж він слухняний, правитель повинен уміти бути м'яким і т.д. [див.: 9; с. 360].
У принципі, аналогічні ідеї зустрічаються і в роботах Платона [див.: 10; с. 183-184; 292]; вони досить барвисто представлені Плутархом у своїх "Порівняльних життєписах", Светонієм в "Життєписах дванадцяти цезарів". Надалі - ближче до нашого часу, середньовічні богослови (Т.Аквінський) стали виправдовувати владу і здібності государя "божою волею" і людина підкоряється монарху, королеві і цареві, бо приречено повинна нести "свій хрест". З цього часу, на нашу думку, і починається своєрідна абсолютизація влади, і вона не розглядається як добра чи погана, а лише як влада "від бога". Ця апеляція до Всевишнього знімає з государя всі її негативні соціальні наслідки. Тому люди залишаються "невдячні, мінливі, лицемірні, боязкі перед небезпекою, жадібні до наживи" і т.д. – категорично висловлюється Н.Мак’явеллі [11; с. 288]. "Немає нічого жахливішого за схвильовану масу без вождя". Висновок: влада безрозсудна (тиранічна) через такий народ в результаті розбещує і вождя, і государя, і… народ. Хто ж відповідальний за це? Народ. Пройде час, і Гегель про це скаже: який народ, така і влада (монарх). Найвидатніші люди у нього суть "довірені особи" "світового духу", який реалізовує себе в цьому народі і таким чином виражає "правду свого часу" [див.: 12; с. 29]. У Т.Карлейля (1795-1881) англ. філософа, який висунув ідею "культу героя", видатні люди - це "вожді тупоумного натовпу, який слідує за ними, немовби скоряючись велінню долі" [цит. по: 13; с. 15].
Ось як представляв Фрейд походження лідера і лідерства: "…первісною формою людського суспільства була орда, над якою необмежено володарював сильний самець… Людська маса показує нам знов-таки знайому картину владного самодержавця серед натовпу рівних між собою товаришів…Психології цієї маси… відповідають регресії до примітивної душевної діяльності, яку можна було б приписати саме первісній орді". Фрейд, далі, вважав, що "лише вплив виняткових особистостей, яких маса визнала своїми вождями, може примусити її звернутися до корисної роботи. Але вони стоять перед небезпекою, з боязні втратити свій вплив, у більшій мірі підкорятися масі, ніж маса підкоряється їм; тому представляється необхідним, щоб такі люди були незалежні від маси" [цит. по: 13; с. 21]. Згідно з Фрейдом, історичний процес розвивається під визначальним впливом визначних лідерів.
Історичною, переломною віхою в розвитку поглядів на роль народної маси в історії, на роль політичного керівника в соціальному процесі було виникнення марксизму, завдяки якому "хаос і свавілля, що панували досі у поглядах на історію і на політику, - читаємо у Вол. Леніна, - разюче змінилися суцільною і стрункою науковою теорією, яка показує, як з одного укладу суспільного життя розвивається… інший, більш високий" [14; 23; с. 44]. Аналізуючи такі суперечливі оцінки поглядів на народ, натовп, суспільство і великих особистостей, на людей та лідерів, ми пересвідчилися, що багато в чому ці оцінки залежать від інтелекту цінителя, а з іншого боку, і історична дія лідерів залежить від рівня їх свідомості. Створене ними соціальне середовище (група, еліта, клуб тощо), в якій формується її інтелект ми схильні називати ментальністю, звідси і назва нашої теми: "Ретроспективний і перспективний аналіз ментальності панівної еліти". Причому поняття "панівної" і "володарюючої" еліти мають різне значення: панівна еліта - це та, яка не володарює, не управляє; вона на шляху до цього. Володарююча ж еліта - це та, яка володарює і управляє. Тобто ми будемо мати на увазі два одних порядки поняття, які стали (які перейшли) від актуального свого стану до потенційного. Проблема вивчення груп верхівки, за допомогою якої здійснюється влада пануючого класу, завжди була актуальною. Але в рідкісних випадках вона розглядалася в аспекті їх ментальності, тобто в здатності здійснити дійсну, тобто позитивну владу держави. Якщо навколо поняття "влада" постійно ведуться запеклі (ідеологічні) суперечки, з втратою соціального значення таких термінів, як "правляча еліта", "пануючі шари", "правляча кола" і т.д., які залучаються до суперечок, то навіть зовні вони переконують в термінологічному, а не, скажімо, економічному або політичному їх звучанні. Ми далекі від наміру шукати найбільш адекватну наукову термінологію суперечки, але, разом з цим, вважаємо, що першорядне значення має не семантика слова, а той зміст (передусім соціальний), який полягає у ньому. Ось під цією точкою зору ми і готові вести своє дослідження. При цьому ми збираємося визначити наявність самої такої змістовності панівної еліти, тобто дати визначення її суті і, отже, відповісти на питання:
а) в який соціальний час вона формується?
б) чому на стикові історичних епох відбувається зміна не змісту, а форми діяльності еліти?
в) яким повинний бути оптимальний соціальний устрій, при якому, перефразовуючи слова І. Канта, еліта перетворюється з стану "в-собі", в стан "для-себе"?
Наявність визнаного "всіма" визначення панівної еліти не означає, що дискусія з приводу її конкретно-історичних форм є безпредметною. Ми вважаємо, що неминучість філософських (і не тільки) суперечок і дискусій навколо неї повинна базуватися на національних основах. Необхідність у раціональних (концептуальних) дослідженнях проблеми ментальності панівної еліти зумовлена, з нашої точки зору, наступними обставинами:
а) існуючі дослідження, в тому числі і традиційні, представляють нашу проблему не вичерпно. Спостерігається зайва конкретизація. Звідси і визначення панівної еліти. Вони позбавлені загальності і філософічності. Вони вірні і правильні в межах конкретної науки (наприклад, еліта господарська), але вони недостатні на рівні узагальнення. Зовні така суперечність не створює проблему, але вона створює перешкоду на шляху побудови теорії еліт;
б) при наявності обширної іноземної і вітчизняної літератури за темою влади, з питання менталітету взагалі і еліти зокрема спостерігається відносно мало робіт (нижче ми висловимося про це). Переважають статті в журналах. У монографіях, присвячених владі, щонайбільше згадуються ці терміни. Наявною є фрагментарність;
в) разом з цим, по мірі накопичення соціально-історичного досвіду виникає потреба в уточненні й узагальненні найбільш успішних розв'язань (ретроспективний підхід) проблеми і знаходженні прогностичних способів (перспективний підхід) дослідження теми.
Необхідність і можливість пошуку істини, в актуалізації аналізу нашої проблеми коріниться в інтенсивному характерові наукового пізнання. Це закон усього пізнавального процесу.
Зміна еліт в соціальній - особливо в політичній, сфері відбувається не одномоментно. Це складний процес внаслідок закладеного в ньому інтересу. Але коли торжествує (перемагає) ідея необхідності зміни, відбувається оперативна субординація наукових, політичних, економічних, юридичних понять, яка "створює" можливості зміни. Останнє слово за способом зміни (демократичного, волюнтаристського, військового та ін.) Тобто всього того, що робить таку зміну неминучою. Але нічого не зникає безслідно. Зміна еліт свідчить про те, що влада – явище динамічне. Зі зміною еліт змінюються поняття, які відображають цей процес, і які перетворюють цей процес не в псевдопроблему (бо суб'єкт еліти повинен прийняти цю необхідність зміни), а в проблему: панівна еліта від "минулого" начебто не відійшла, а до "теперішнього часу" ще не прийшла. При цьому мало хто звертає увагу на такі "дрібниці", як умови, засоби, цілі і мотиви цього процесу. Багато які ускладнення політичної влади Росії, пише М. Ільїн, "коріняться в нерозумінні її учасниками один одного, в нездатності багатьох з них чітко виразити свої спрямування. Поверхово сприйняті політичні поняття використовуються недбало, нерідко їх значення спотворюється… В результаті понятійний апарат… має потребу в свого роду інтелектуальному лікуванні" [15; с.7].