Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах, шляхом укладання кредитних договорів і мають передбачати права та зобов'язання сторін з належним оформленням справ за міжбанківськими кредитами.
Надання міжбанківських кредитів має супроводжуватися відкриттям рахунків відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Комерційні банки як економічно самостійні і незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади у своїх рішеннях, пов'язаних із оперативною діяльністю, мають право самостійно встановлювати рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту та пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки.
Загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку. Національний банк України, враховуючи фінансовий стан комерційного банку, має право встановлювати інші обмеження загальної суми залучення та надання комерційними банками міжбанківських кредитів.
1.3 Сучасний стан і проблеми банківського кредитування в Україні
В умовах перехідного періоду і трансформації господарської системи на ринкових засадах головним завданням економічної політики держави є створення сприятливих умов для розвитку виробництва у всіх секторах економіки країни і забезпечення безперервності відтворювального процесу. Серед найбільш важливих напрямів реалізації цього завдання є активізація кредитної діяльності банківської системи України. Нині кредитна активність банків нашої країни перебуває на рівні, що не є адекватним потребам реального сектора відповідно до вихідних умов виробництва і обігу продукції у діючій системі господарських зв’язків між підприємствами. Свідченням цього є низька частка банківських кредитів у загальній величині валового внутрішнього продукту країни представлена в табл.1.1.
Таблиця 1.1 Питома вага кредитів комерційних банків у ВВП України
| Роки | Обсяг ВВП (млн.грн.) | Кредити, надані КБ (млн.грн.) | Питома вага банківських кредитних вкладень у ВВП, % |
| 2002 | 81 519 | 5 452 | 6,7 |
| 2003 | 93 365 | 7 295 | 7,8 |
| 2004 | 102 593 | 8 873 | 8,6 |
| 2005 | 127 126 | 11 787 | 9,3 |
| 2006 | 170 070 | 19 121 | 11,2 |
| 2007 | 204 190 | 27 792 | 13,6 |
| 2008 | 220 556 | 41 199 | 18,7 |
Не може бути позитивно розцінена і стійка тенденція до зростання банківських вкладень в економіку при збереженні загального скорочення обсягів виробництва. Макроекономічними аспектами першопричин даних процесів є прорахунки у грошовокредитній і фіскальній політиці, низькі темпи приватизації, незадовільний розвиток фінансового ринку, ринку робочої сили і нерухомості. З огляду на існуючі економічні відносини українські банки ще не можуть впровадити деякі види кредитування, які є типовими для західних банків. Нестабільність фінансового стану клієнтів посилюють кредитні ризики, обумовлюють застосування форм кредитування, які захищають інтереси банкукредитора.
Однак і на мікроекономічному рівні не слід недооцінювати недоліки у діяльності самих банків стосовно кредитування, що є однією з найбільш ризикових банківських операцій. Тому необхідною умовою застосування комерційними банками ефективних методів видачі позик клієнтам є мінімізація кредитного ризику за всіма напрямами вкладення коштів.
Основним напрямом зазначеної мінімізації слід вважати ефективне управління кредитним портфелем комерційного банку, що є актуальним завданням вдосконалення усієї системи управління банківським кредитним портфелем, котрий необхідно розглядати не просто як загальний обсяг усіх наданих комерційним банком позичок, а як сукупність вимог банку за кредитами, класифікованими на основі критеріїв, пов'язаних з різними факторами кредитного ризику.
Механізм управління кредитним портфелем це заходи щодо організації ефективної роботи з індивідуальними позичальниками і мінімізації кредитного ризику за кожною окремою позикою, наданою банком; з іншого – це управління портфелем виданих позик на рівні комерційного банку загалом.
Перший рівень управління охоплює ті елементи організації кредитного процесу, основне призначення яких полягає у створенні необхідних умов для забезпечення своєчасного повернення наданих банком кредитів із виплатою належних процентів. При розгляді усієї сукупності інструментів, які використовуються нині українськими комерційними банками, можна констатувати наявність тенденції до певного наближення вітчизняної практики використання основних засобів мінімізації кредитного ризику до світового досвіду застосування банками стандартного набору інструментів, покликаних реалізувати відповідні майнові інтереси кредитора стосовно позичальника. Дані інструменти умовно можна було б поділити на дві основні групи:
– попередній аналіз кредитоспроможності клієнта як засіб оцінки принципової можливості і доцільності видачі позички, а також визначення імовірності її своєчасного погашення;
– реалізація спеціальних заходів, спрямованих на забезпечення повернення кредиту в разі фінансової неспроможності позичальника.
Аналіз кредитної діяльності банків свідчить, що багато рішень щодо видачі позик не базуються на уважному вивченні надійності клієнтів, перспектив і джерел погашення боргу. Спеціалісти по кредитних операціях часто не мають необхідну інформацію про клієнта, не вивчають навіть його баланси. Розгляд заявки не завжди супроводжується перевірками на місці фінансового стану, структури та якості активів, стану обліку та інших аспектів діяльності бажаючого одержати кредит.
В сучасних умовах, коли відсутні певні єдині уніфіковані методики провадження аналітичної роботи з оцінки кредитоспроможності клієнтів, затверджені в нормативному порядку, кожним комерційним банком розробляється власна схема оцінки здатності потенційного позичальника розрахуватися за взятими на себе перед банком зобов'язаннями. За подібних обставин необхідно зазначити існуючу практику, за якої багатьма банківськими установами основна увага в процесі оцінки кредитоспроможності клієнта приділяється, здебільшого, оцінці його фінансового стану з використанням методики, базові положення якої утворюють рекомендаційні показники Національного банку України (передусім, це коефіцієнти загальної та абсолютної ліквідності, коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів, коефіцієнт маневреності власних коштів). Що ж до інших напрямів аналітичної роботи з визначення кредитоспроможності позичальника, які дозволили б у повному обсязі отримати уявлення про різноманітні аспекти виробничогосподарської діяльності підприємства, то вони використовуються недостатньо (або ж таке використання має досить формальний характер). Очевидно, що для забезпечення ефективності кредитних вкладень банку та формування якісного за складом позичальників кредитного портфеля необхідно використовувати усі можливі групи показників, аналіз динаміки яких міг би надати банку комплексне уявлення про перспективи використання наданих в кредит коштів та можливості позичальника їх погасити.
При цьому найбільш доцільним є застосування чотирьох груп показників, що відображають ключові аспекти діяльності підприємства – його ліквідність, фінансову стійкість, ділову активність та економічну ефективність. Як важливий напрям підвищення ефективності оцінки кредитоспроможності клієнтів банку можна розглянути аналіз грошового потоку підприємства, що може суттєво доповнити загальну оцінку кредитоспроможності клієнта, проведену на основі розрахунку фінансових коефіцієнтів.
Результати аналізу діяльності клієнта за вказаними напрямами дозволяють банку прийняти оптимальне рішення щодо можливості і доцільності видачі кредиту, його розмірів, строків та рівня процентної ставки.
Особливістю сучасної практики використання кредитних договорів в Україні є в цілому їх однотипний характер, невеликий перелік умов, недостатньо високий правовий рівень. Однотипність кредитних договорів обумовлена наданням комерційними банками клієнтам, головним чином, короткострокових кредитів на їх поточні потреби, причому у вигляді разових позик. В результаті банки використовують обмежений кредитний інструментарій, який фіксується в кредитних договорах. На практиці мають місце недостатня увага банків до індивідуальних особливостей позичальників, з якими укладаються договори. Кредитні договори, як правило, не відображають відповідальність сторін (особливо банку) за їх невикористання, не визначають умов їх розірвання і наслідків цього акту, не передбачають особливих умов кредитування та інших важливих сторін з точки зору ефективності кредитних відносин.
Хоча аналітична робота банку щодо оцінки кредитоспроможності позичальників є основним способом управління кредитним ризиком, навіть всеосяжний глибокий аналіз господарсько-фінансового стану клієнтів банку не може служити надійною гарантією погашення ними отриманих кредитів. За певних обставин, особливо в умовах нестабільної економічної ситуації, можуть траплятися випадки, коли навіть першокласні позичальники виявляються неспроможними виконувати свої зобов'язання перед кредиторами.
У зв'язку з цим банкам слід розраховувати на додаткові способи управління кредитним ризиком, важливе місце серед яких займає комплекс попередніх заходів, спрямованих на забезпечення повернення виданих кредитів у випадку неспроможності позичальника виконувати свої фінансові зобов'язання. Реалізація вказаних заходів передбачає визначення конкретних джерел погашення позичальником наявної у нього заборгованості, якщо повернення кредиту за рахунок виручки від реалізації продукції (що в звичайних умовах є основним джерелом погашення позики) в силу порушення нормального ходу виробничого процесу не є можливим.